Еталонний зразок всесвітнього зла – Росія трансформується, знаходить собі союзників Іран, Північну Корею і Китай, та прихильників на Глобальному Півдні. Закривати очі на те, що вже сформований Антизахідний інтернаціонал, означає, що Сполучені Штати почали забувати про свою провідну роль в глобалізованому світі, яка накладає одночасно на них і великі обов’язки. В той час, коли репутація Америки та життєва сила України залежать від результату російсько-української війни. Тому надання дозованої допомоги віддаляє перемогу українців або принаймні можливість дозволити Україні домовитися про мир на своїх умовах, забезпечуючи цим безпеку Європи, Сполучених Штатів та решти світу.
Відмова США від світового лідерства і протистояння з диктаторами та головорізами, відкриє Путіну та його прихильникам шлях до домінування на світовій арені. Сьогодні ставки в боротьбі з Російською Федерацією настільки високі, що допомагати Україні впівсили, ведучись на залякування Путіним Заходу ядерною війною, означає ніщо інше, як провокувати Москву на їх підвищення.
Що віддзеркалюється в словах російського диктатора про Польщу, держави Балтії та про країни, які свого часу були силою втягнуті до складу Радянського Союзу. Він чітко сказав західникам, що буде далі, якщо Україна впаде під натиском московської орди. Тому зупинити Путіна, вигнавши російську терористичну армію з українських територій, виглядає куди більш раціональним рішенням, ніж організація оборони Варшави, Вільнюсу, Риги, чи Таллінна.
Політика дозованої напівдопомоги Україні мусить бути переглянута. В той час, коли Росія вже почала видихатися, і не здатна виготовляти власну зброю в необхідній кількості для потреб фронту, й тому змушена покладатися на постачання з Північної Кореї та Ірану, ненадання Україні достатньої кількості західної зброї виглядає як гальмування перемоги Україні.
Не можна заперечувати того, що президент США Джо Байден та його команда створили антипутінську коаліцію, відродили дієздатність НАТО і допомогли Україні вистояти. Проте небажання піти далі та постійні обмеження на застосування американської і західної зброї, аж ніяк не можна зарахувати до байденівських політичних активів. Напівдопомога не призведе до напівперемоги, адже напівперемог просто не буває. Можлива тільки перемога або поразка і капітуляція перед Москвою.
Можна постійно гучно заявляти про непохитну підтримку України, і водночас ігнорувати твердження колишнього командувача Сухопутними силами США в Європі, генерал-лейтенанта у відставці Бена Годжеса та інших відставних американських генералів стосовно того, що насправді потрібно Україні для перемоги над терористичною державою Росія.
І це саме тоді, коли Російська Федерація злочинно попрала всі чинні міжнародні правила й норми, в тому числі фундаментальні принципи суверенітету та територіальної цілісності, віроломно напавши на Українську державу. Хоча історія показує, що коли ви дозволяєте такому геополітичному злочинцю, як Путін, безкарно захоплювати чужі землі, він на цьому не зупиниться. Крім того, така позиція тільки провокує інших потенційних агресорів наважитися на подібні протизаконні кроки.
Безперечно, що президент США Джо Байден добре попрацював над створенням і підтримкою коаліції демократичних націй. Проте його постійні коливання щодо надання вчасної належної підтримки Україні, виділення ресурсів та стримування дозволів спричинили і продовжують викликати страждання та приносити збитки українському народу та країні. Так само байденівська адміністрація неодноразово перешкоджала застосуванню американської зброї Україною, цим істотно зв’язуючи руки Збройним силам України.
Хочеться вірити, що для президента Джо Байдена важливо, який слід він залишить в американській та світовій історії. За декілька місяців, які він ще перебуватиме в Білому домі, він міг би виправити свої недопрацювання щодо України. Часу мало, але він ще є. Можливо, він таки наважиться після 5 листопада зняти усі обмеження для ЗСУ щодо застосування американської та західної зброї. Тоді це був би вчинок тотожний масштабу рішень одного з найкращих американських президентів ХХ століття – Рональда Рейгана.
Те, що нині відбувається в американському політикумі більше нагадує якусь політичну перверзію. Виглядає на те, що зараз Республіканська і Демократична партії помінялися місцями. Республіканська партія, що колись була сильним лідером, який протистояв Радянському Союзу під час холодної війни, почала симпатизувати злісному та корумпованому диктатору, який ніколи не поведе Росію на шлях співпраці з Європою, США та іншими державами вільного світу.
Росія мала свій унікальний історичний шанс в період перебудови Михайла Горбачова, але невдовзі відкинула його та почала дрейфувати до свого природного стану тоталітарної диктатури. Зараз московити наочно показують всьому світові, що вони знову стали самими собою – терористами і міжнародними злочинцями. Якщо це не помічати та намагатися ігнорувати, то слабкість і умиротворення призведуть лише до збільшення насильства по всій Європі.
Період невизначеності, який може настати після президентських виборів в Америці, не мусить перекреслити усі попередні досягнення в підтримці України. Тому американцям варто було б найближчим часом дати Україні можливість використовувати ракети великої дальності для ураження військових об’єктів в глибині території Росії. Адже чим більше ворожих об’єктів знищить ЗСУ, тим менше вони можуть завдати шкоди самій Україні.
ЗСУ продовжуватимуть вражати дронами аеродроми ворога, склади боєприпасів, ракет і безпілотників, які Іран надіслав до Росії. Але найбільшою цілю має стати Керченський міст, після його знищення перекриється велика частина постачання російським терористичним військам на українському Півдні. Таким чином Україна зможе деокупувати Крим та вигнати з нього московських загарбників. Тому для реалізації цих стратегічних цілей, Захід мав би надати українцям все для того, щоб перемогти військову машину Путіна.
Образно кажучи, президентські вибори в США 5 листопада, стануть ще й до того своєрідним референдумом про майбутнє України. Адже Дональд Трамп – не Рональд Рейган. Той би розв’язував питання, що робити з Росією зовсім інакше.
Дивує, що Республіканська партія весь час висуває Трампа у президенти, коли в реальності він політиком ніколи не був. Міжнародна політика для нього тільки бізнес. Тому він і готовий віддати Росії 4 українські області та Крим не задумуюсь про те, що може бути після цього.
Ненадання Україні бойових броньованих машин піхоти Bradley, а їх зараз потрібно Україні не менше 200, та критично необхідного озброєння, яке б могло нарешті стабілізувати фронт та зупинити російський наступ на Донбасі і на інших надважливих напрямках, лише провокує Кремль на збільшення ескалації.
Але якщо президент Джо Байден гальмував, та потім таки надавав дозовану допомогу Україні, то зараз багато лідерів в демократичних країнах почали усвідомлювати, що Дональд Трамп, швидше за все, зруйнує міжнародні політичні, військові та економічні альянси. Залишення України віч-на-віч з Росією, стало б чіткою ознакою того, що Сполучені Штати відмовляються від своєї ролі визнаного лідера світу, а подальша доля тих країн, які прагнуть стати демократичними державами, їх вже не хвилює.
Дональд Трамп і його alter ego Джей Ді Венс виступають за те, щоб просто капітулювати перед Путіним і погодитися на анексію Росією стільки території України, скільки їх зможе зайняти російська військова машина. Цинізм республіканців зашкалює, однак при цьому не можна не бачити, що й демократи не зробили того, що мало призвести до виведення Москвою військ з українських земель.
Трамп добре поінформований, що поставлено на карту в Україні. Але щоб він не озвучував публічно, жодного військового персоналу США в Україні не було, й жоден американець там не загинув. Україна тільки просить інструменти, необхідні їй для захисту свого суверенітету.
І коли кандидат у віце-президенти від Республіканської партії Джей Ді Венс, каже, що Україна не має «досяжної мети», то можна йому відповісти, що її головна мета – не дати Росії стерти Українську державу з мапи світу. А логіка політичного діагнозу Венса полягає в тому, щоб припинити опір Путіну, капітулювати перед Російською Федерацією і здатися на милість Москви.
Замість того, щоб розглядати війну Росії в Україні, як проблему національної безпеки Сполучених Штатів, частина американського політичного істеблішменту воліє взагалі ігнорувати її значення для колективного Заходу. Хоча від цивілізаційного вибору України тепер напряму залежить чи збережеться на міжнародній арені провідна роль держав вільного світу.
Міжнародна спільнота має набратися сил і подолати ядерні загрози Путіна, для того, щоб запобігти Третій світовій війні. Неперемога України здатна спровокувати Третю світову війну, а не бажання надати українцям достатньо допомоги, щоб не переміг російський диктатор.
Якщо вільні демократичні країни не зупинять Путіна і тих, хто підтримує його наміри знищення Української держави, то вони автоматично стають співучасниками їхніх злочинів.
За туманом війни проглядається багато плутанини. Проте головне для Заходу – не втрачати з поля зору, як почалася війна і за що воюють українці – за свій суверенітет. Подальша підтримка України означає підтримування європейської оборони. І саме з цього необхідно виходити розглядаючи перебіг війни Росії в Україні.
Ідея фікс Путіна полягає в тому, що для того, щоб Росія була великою і перемогла Захід, Україна не мусить існувати. Як ця ідея виглядає на практиці показують варварські вбивства цивільного українського населення та страшні руйнування інфраструктури України.
Путін і його прихильники – ракова пухлина на тілі людства, й ігнорувати це означає погодитися з тим, що рак має перемогти.