«Ще один виграш патріотів: історична перемога FPÖ в Австрії! Вітання Герберту Кіклю!» – угорський прем’єр Віктор Орбан надзвичайно зрадів тріумфу своїх соратників у Європарламенті на австрійських виборах у неділю.
І справді, ультраправа євроскептична Австрійська партія свободи (FPÖ) на чолі з дружнім до Росії Гербертом Кіклем вперше в історії зайняла перше місце на парламентських виборах.
Тому епітет «історична», використаний Орбаном, цілком доречний.
FPÖ, яка вимагає скасування антиросійських санкцій, була фаворитом соцопитувань ще з кінця 2022 року і зрештою змогла перетворити результати соціології на реальність.
Втім, головною інтригою виборів у Австрії було не те, чи стане партія номером один, а наскільки значним буде її відрив від номера два, Австрійської народної партії (ÖVP) канцлера Карла Негаммера.
Відрив виявився дещо більшим, ніж прогнозували – 2,7 відсоткового пункта.
ÖVP Негаммера, за якого офіційний Відень демонстрував проукраїнську позицію, хоча й у рамках австрійського нейтралітету, до останнього не втрачала надій фінішувати першою. Підстав для оптимізму додавало відставання ÖVP від FPÖ на червневих виборах до Європарламенту менш ніж на один відсотковий пункт.
Утім, «народники» отримали гучне фіаско, зазнавши на цих виборах найболючіших втрат серед усіх партій – вони втратили 11 відсоткових пунктів.
ÖVP опинилась дуже далеко від тих результатів, які ще п’ять років тому забезпечила партії австрійська політична попзірка Себастіан Курц (37,5% у 2019 році проти 26,5% сьогодні).
Однак говорити про катастрофу у зв’язку з загрозою формування уряду на чолі з ультраправими поки зарано.
Попри перше місце Партії свободи з 29,2% голосів, наразі не відомо, чи дадуть Кілю сформувати кабінет. FPÖ не зможе зробити це без партнерів, а з ними у «свободівців», м’яко кажучи, все не гладко.
У той самий час канцлер Негаммер, який формально опинився у лузерах, не втратив шансу зберегти посаду.
Детально про результати парламентських виборів у Австрії та про те, які ризики вони несуть для України, – у статті «Європейської правди».
Переконливий успіх «друзів Путіна»
Герт Вілдерс з Нідерландів, Марін Ле Пен з Франції, Аліса Вайдель з Німеччини та політики з багатьох інших країн – ультраправі усіх мастей з Європи вітали тріумф австрійської FPÖ у неділю ввечері. «Ми перемагаємо! Часи змінюються», – заявив Вілдерс.
І справді, перемога Австрійської партії свободи стала черговою наочною демонстрацією зміцнення позицій крайніх правих у Європі в останній час.
Перший аналіз підсумків австрійського голосування показав, що FPÖ тріумфувала з багатьох схожих причин, як і крайні праві в інших країнах.
Передусім – завдяки сильному бажанню виборців змінити чинну владу, яка, на думку австрійців, не може впоратися з інфляцією та кризою вартості життя.
Зокрема, шість із десяти виборців у Австрії були переконані, що країна розвивається негативно.
Це майже удвічі більше, ніж було на виборах до Національної ради 2019 року.
FPÖ у кампанії відстоювала зупинку збройної підтримки України на рівні ЄС і негайні мирні переговори з Росією, щоб ліквідувати одну з «причин» економічних негараздів австрійців. У цьому ж світлі – пропагувала скасування санкцій проти Росії.
Крім того, партії вдалося завоювати голоси завдяки активному коронаскептицизму, що межував з підтримкою теорій змови і сумнівних методів лікування COVID, та жорсткій позиції проти мігрантів.
FPÖ зробила «реміграцію» – суперечливий термін, що позначає намір видворення людей міграційного походження, – одним із центрів своєї кампанії. Кікль за прикладом Віктора Орбана обіцяв перетворити країну на «фортецю Австрію», недоступну для мігрантів (детально про політичні погляди Кікля, у тому числі щодо України, «ЄвроПравда» писала у статті «Відродження Австро-Угорщини»).
Для багатьох виборців міграція була важливим мотивом під час голосування – навіть важливішим, ніж інфляція та проблеми безпеки.
«Народники» Карла Негаммера сподівалися, що партія зможе наростити рейтинг після останніх руйнівних повеней у регіоні Нижня Австрія, під час яких канцлер постав як відповідальний лідер, здатний адекватно діяти у кризовій ситуації.
Власне, у передвиборчій кампанії Негаммер позиціонував ÖVP як сильну центристську партію, спроможну реагувати на кризи. Однак з’ясувалося, що повені для більшості виборців не стали визначальним фактором при ухваленні рішення, за кого голосувати.
Поганою новиною результати голосування стали і для опозиційної Соціал-демократичної партії (SPÖ), яка вперше скотилася на третє місце у масштабах країни і досягла найгіршого результату в історії з 21%.
Партія не змогла суттєво покращити кількість мандатів у порівнянні з попередніми виборами, але й не зазнала суттєвих втрат, як обидві керівні партії – ÖVP й «Зелені». Для останньої ці вибори стали ледь не катастрофою – отримала лише 8% голосів виборців, втратила майже 6 відсоткових пунктів у порівнянні з минулими виборами. У новому парламенті Австрії вона матиме найменшу фракцію.
Краще справи у ліберальної партії NEOS. Із трохи ліпшим результатом, ніж у «Зелених» (9%), а головне – трохи покращивши свій результат у порівнянні з попередніми виборами (хоч і не так суттєво, як сподівалися), ліберали готові завершити десятиліття роботи в опозиції та вперше увійти у коаліційний уряд.
Звичайно, за умови, що в ньому не буде ультраправих.
Перемога не дорівнює владі
«Наша рука простягнута, я готовий до переговорів з кожним із вас», – звернувся до партійних лідерів у неділю Герберт Кікль. Його звернення відображає відчайдушну позицію, в якій, попри виграш, опинилася Австрійська партія свободи.
FPÖ має лише один шанс увійти до уряду – у коаліції з ÖVP. «Народники» – єдина з усіх партії, що не виключила співпраці з Партією свободи.
Прецеденти урядування Австрійської народної партії з FPÖ в історії були. І щоразу FPÖ була молодшим партнером у коаліції – ніколи досі в країні не було ультраправого канцлера.
Перше пришестя Австрійської партії свободи в уряд у 1999 році супроводжувалося масовими протестами по всій країні і неофіційними санкціями ЄС проти Австрії.
Друге завершилося достроково у 2019 році величезним скандалом «Ібіцагейт». Здавалося, що п’ять років тому цей скандал завдав невиправного удару партії, з якого, утім, та зуміла вибратися з історичним успіхом.
Повертаючись до теперішніх виборів,
ÖVP готова до нового союзу з ультраправими, але категорично не хоче грати роль молодшого партнера.
Негаммер, який зберіг лідерство у партії попри болючу поразку, заявив у неділю ввечері, що його довиборчі запобіжники залишаються у силі. А саме – що ÖVP не підтримає уряд, у якому канцлером буде Кікль (оскільки той занадто токсичний), і намагатиметься просувати сценарій, за якого главою уряду залишиться Негаммер.
Важелі впливу для цього у «народників» є, й партія цілком може наполягати на своїх умовах. Адже якщо угода з ультраправими не складеться, ÖVP може спробувати сформувати коаліцію з іншими партнерами. У FPÖ такої розкоші немає.
А ось чи готовий поступитися канцлерством Кікль – питання відкрите.
Нещодавно в Європі був прецедент, коли теж Партія свободи, але нідерландська, очолювана Вілдерсом, перемогла на виборах, але той погодився не очолювати уряд, щоб три інші партії дали згоду на формування коаліції.
Утім, Кікль будував кампанію на обіцянці стати «народним канцлером» – формулювання, яке колись використовував Адольф Гітлер, – і поки лідер FPÖ ніяк не сигналізував, що готовий пожертвувати посадою.
Ще одним каменем спотикання на шляху до керівництва урядом для Кікля може стати президент Александр ван дер Беллен, з яким у політика напружені відносини.
До виборів ван дер Беллен вже натякав, що може не схвалити кандидатуру лідера FPÖ на посаду канцлера. А після голосування у неділю президент підтвердив, що члени майбутнього уряду повинні підтримувати основні стовпи демократії, такі як права людини і свобода преси. Це два пункти, за якими президент цілком може поставити Кіклю «незадовільно».
Ван дер Беллен дав зрозуміти, що країну можуть очікувати тривалі коаліційні переговори, які допускають у тому числі формування уряду без ультраправих.
Щодо інших можливих варіантів коаліцій – вже зрозуміло, що без ÖVP жодна з них неможлива. Соціал-демократи вже оголосили, що готові до переговорів з ÖVP. Так само увійти до майбутнього уряду готові NEOS та «Зелені».
ÖVP та SPÖ математично вистачає мандатів для формування коаліції, але така коаліція буде дуже хиткою (всього 93 мандати у 183-місному парламенті). У разі відсутності кількох депутатів на засіданні більшість буде втрачена.
Тож не виключено, що до союзу «народників» та соціал-демократів запросять третю партію – «Зелених» або NEOS.
Така коаліція має стати більш стійкою, якщо, звичайно кожна з партій-учасниць зуміє погодитися на поступки та компроміси.
Проблема тут полягає в тому, що такий досвід має стати чимось новим для Австрії – трипартійні коаліції ще ніколи не керували країною.
А на додачу, якщо цим третім виявляться «Зелені» – вийде, що коаліцію створять партії, що на цих виборах зазнали розчарування виборців. І хоча юридично це не має особливого значення, така коаліція буде дуже вразлива для критики.
Виклик для України
Австрія як нейтральна країна на двосторонньому рівні дотепер надавала Україні тільки гуманітарну та фінансову підтримку.
Але вона не блокувала санкційних рішень та виділення коштів на зброю Києву із фондів ЄС, а також підтримала початок переговорів про вступ України до Європейського Союзу.
Тож якщо новий уряд буде сформовано без участі ультраправих, тоді можна очікувати продовження дружнього до України курсу Австрії.
Будь-який інший варіант коаліції – чи то у складі «народників» і соціал-демократів, чи на додачу з лібералами або «Зеленими» – став би полегшенням для Києва.
Проте ймовірність сценарію, за яким FPÖ все ж вдасться сформувати уряд у ролі старшого партнера – на чолі з Кіклем чи без нього, – є досить високою.
І це стане дуже поганою новиною для України.
Адже у такому разі в Європі постане ще один проблемний проросійський центр поруч з Угорщиною та Словаччиною, а в майбутньому, можливо, і з Чехією, який приєднається до зусиль із гальмування підтримки України та її руху до ЄС.
Австрійська народна партія, яка дотримувалася проукраїнського курсу після повномасштабного вторгнення Росії, потенційно матиме вплив на FPÖ, проте він буде не вирішальним.
Особливо якщо ультраправі отримають портфелі керівників МЗС чи Міністерства оборони. За такого сценарію під загрозою опиняються і ухвалення подальших санкцій ЄС проти Росії, і подальші рішення щодо фінансової та збройної підтримки України, і навіть наступні етапи у процесі нашого вступу до Євросоюзу.
Усім цим питанням потенційно загрожує вето Відня, подане під соусом «нейтралітету».
Якщо FPÖ увійде в уряд на правах молодшого коаліційного партнера, це також створить проблеми Києву, адже вона намагатиметься диктувати проросійські позиції Австрійській народній партії.
Тоді проукраїнськість Відня буде залежати від того, наскільки «народники» зможуть просувати свій курс.
Однак, як вже йшлося вище, сценарію-катастрофи ще можливо уникнути.
Автор: Христина Бондарєва,
журналістка «Європейської правди»