Ескалація війни на Близькому Сході скорочує шанси демократів на перемогу на осінніх виборах і, навпаки, збільшує шанси Трампа.
У той же час, мирна угода на Близькому Сході до листопада – суттєво наростила б ймовірність успіху Харріс і знизила шанси Трампа.
Перемога Харріс формує значні ризики для політичного курсу Нетаньяху та дає Ірану шанс на нову ядерну угоду у стилі кейсу Обами.
Для Ірану – це ідеальна ситуація: ослаблення санкцій, розблокування резервів та приховане просування ядерної програми під виглядом розвитку атомної енергетики.
Для Нетаньяху це крах його політичного курсу на силове переформатування регіональної системи безпеки.
Швидше за все, політика Харріс у разі її обрання буде дзеркальним відображенням політики Обами. У цьому плані вона, можна сказати, політична сестра Барака.
Політика щодо Ізраїлю, Ірану та інших країн Близького Сходу – все буде майже ідентичним.
Очікується нова угода з Іраном: минулу, укладену Обамою, як відомо, анулював Трамп.
Війна РФ проти України у цьому контексті несе для виборів у США зворотний вплив, можна сказати, діаметрально протилежний.
Завершити її до листопада практично неможливо. А ось як впливає на вибори до США її ескалація?
Однозначно на користь зростання шансів Харріс. Оскільки будь-яка ескалація послаблює тезу Трампа про можливість «договоритися».
З іншого боку, потенціал ескалації війни підтверджує «правильність позиції» адміністрації Байдена та її похідної – позиції Харріс.
Але тут є відмінності у рівнях самої ескалації.
Для Трамп вигідно, щоб ситуація на Близькому Сході вийшла на максимальний рівень загострення. Це підсвітить ще один геополітичний неуспіх Байдена і потенційну нездатність Харріс вирішити цю проблему після обрання.
Із війною РФ проти України ситуація інша. Тут ескалація може призвести до загрози прямого ядерного зіткнення між Росією та США. Що не потрібно ні Харріс, ні Трампу.
Тому ескалація має обмежений характер і це консенсусна позиція американських еліт у вигляді двох провідних політичних партій країни.
У цьому плані шанси Трампа на перемогу зростають на тлі млявої війни РФ проти України, а шанси Харріс – на тлі динамічної.
Незважаючи на те, що Трампа його критики люблять називати «кандидатом Путіна», схоже, що загальний консенсус Ірану, РФ та Китаю полягає якраз у зворотному – у перемозі Харріс.
Саме тому Іран деескалює ситуацію і не відповідає на прямі атаки Ірану, а РФ, навпаки, максимально підняла динаміку війни проти України.
Іран фактично рятує Близькосхідну стратегію Байдена-Харріс від краху, але робить це, зрозуміло, у своїх інтересах і на короткий час: його мета – створити ядерну зброю.
А РФ торпедує плани Трампа «про мир», збільшуючи динаміку бойових дій.
Чому геополітичне тріо у вигляді Китаю, Ірану та РФ роблять таку, на перший погляд, дивну ставку?
Політичний режим республіканців для них набагато небезпечніший. Це посилення санкцій та торгових воєн щодо Китаю; спільна війна з Ізраїлем проти Ірану; дешева нафта та збитки для РФ.
А демократи – це «сковування» планів Ізраїлю, нова угода з Іраном, лайт-версія санкцій щодо Китаю та Зелений курс із дорогою нафтою.
Тому всім їм потрібний Обама 2.0. «Миротворець» та чергова нобелівська премія миру президенту США.
Ось так працює в сучасному світі «завдання трьох тіл», в якій стаціонарне, стійке становище зберігається поки що у Тайваню.
Як колись нобелівську премію миру отримав Обама, після каденції якого спалахнули всі основні світові конфлікти. Гарний був миротворець.