Ранній доступ: Patreon
Інколи я заздрю пересічним громадянам, які будь-які новини стараються або вкласти у свою картинку світогляду, або проігнорувати. Класно бути простою людиною™. Крім тих випадків, звісно, коли треба побути дорослим хоча б хвилин десять.
Чергове «А якщо»
Наприклад, війна. Вона у нас іде з 2014 року, і її можна було якось помітити. Навіть не треба бути розвідником з тонким розумінням процесів чи просто снайпером з неймовірною оптикою. Такі речі не минають без наслідків. У нас ще тоді були вбиті та поранені, була мобілізація, перші «аватари» та ще багато чого цікавого. І ніхто не питав щось на кшталт «А якщо прорвуться в Х, то що».
Поки війну агресор не розгорнув настільки широко, що з купки районів Донбасу вона вилилась не більший простір – її не помічали. Від неї втомлювались, не помічаючи. Де ЗСУ стоять, не знаєш. Але військовий збір зробили такий великий (насправді ні), що ти вже задовбався через ФОП зайві гроші ховати. І так далі.
Тепер у одного «Нам кірдик» через Курахово, у іншого через Покровськ. Я в такі моменти стараюсь не нагадувати, що рік тому було багато криків про те, як нам кірдик через Бахмут. Не як армії, як державі. Йде час, змінюється назва населеного пункту на ЛБЗ, і тільки кірдик Україні чомусь незмінний.
Це вже як мантра, як молитва. Навіть дивно, що втрату Волновахи пересічний громадянин проспав якось. Бо не чув масових вересків з її приводу.
Виходить дивний механізм. Є певна проблема (війна). Є бажання проблему не вирішити, а комфортно для себе відкласти на потім. Відповідно, градус істерики накручується частіше, ніж у фронтовика. Ви що, не чули?! А ось там орки лізуть? Там рвуться? Чому ви такі спокійні, врешті-решт?! Єдиним антидотом істерики пропонується та сама заморозка конфлікту.
Цирк, телевізор, «Кривбас» та інші критично-стратегічні заброньовані.
Щоб знайти причину помилки, треба згадати минуле не лише до вторгнення, а й до пандемії.
Пора б, але ні
Судячи з виборів 2019 року, запит на дипломатичне врегулювання проблеми переважав над запитом на щось інше. Принаймні, його прибічники зібрались докупи, пішли голосувати. Ну ок, і як справи? Тепер війна на повну котушку. Ворожі війська вже не тільки під Макіївкою, а Азовське море ми бачимо лише на мапі.
Відповідно, пора б зрозуміти: ставки піднято тотально. Ваш аргумент не спрацював. Він виявився не лише безтолковим, а й відверто шкідливим. Саме запит на дипломатичне вирішення маленького конфлікту призвів до розслаблення України. Згодом до її послаблення (бо всім було байдуже, що з «Іскри» тікають люди без зарплати).
І вже потім, за сумою доданків – до рішення агресора напасти. Навіщо атакувати державу, де оборонка хоча б тримається? Тим паче, якщо ця держава сама собі її активно гробить пару років підряд? Напала Росія, але реально царські умови для цього їй створили саме ми. Це не співучасть у злочині, це максимально недолуга поведінка жертви (на яку напали 2014-го).
Тьотя Паця, Авдос і «Титанік».
Звісно, пора б зрозуміти прості речі, але ні. За моїми спостереженнями, на хоча б десять людей у вас обов’язково випаде якийсь геній. У нього все добре, бо інші прикрили. Тільки він при цьому хоче переговори. Це в нього нова ітерація мульки про «Задовбала війна в 2019-му», тепер вона його задовбала в 2024-му.
Дозування даних
Можна довго казати, що заморозка конфлікту з відкриттям кордонів нас доб’є просто капітально. Раптом що, я теж прибічник цієї тези. Але зараз мене цікавить не її правдивість (чи навпаки), а лише той триггер, який веде людей до повторення старої помилки.
Бо відбувається дуже дивний експеримент. Велика кількість людей щиро, навіть не за гроші, споживає лише ту інформацію, яка їй дозволяє комфортно уникати дорослих вчинків, дорослих рішень. Навіть дорослого мислення.
Сам підхід, де є легке рішення складної проблеми, і це не викликає жодних запитань – помилковий. А коли людина робить усе, щоб її «правоту» могли підтримати зручні, надзвичайно вдало підібрані факти – проблема вже глибша. Десь на рівні психічних захворювань, якщо на те пішло.
Так, у нас війна. Так, була гібридна, і це населенню не подобалось (принаймні, його дуже активній на момент виборів частині). Так, любителям дипломатії дали повний карт-бланш на регулювання життя країни. Так, це вилилось лише в збільшення проблеми. Тобто рішення не працює.
Я розумію, що деяким жителям нашої країни заморозка по ціні подальшого існування держави – цілком нормальна пропозиція. Себе вони частиною будь-якої держави готові вважати лише до перших серйозних проблем. Але, знову ж, це текст не про їх правоту чи мою. Це про сценарій, за яким люди прийшли до чергового помилкового висновку.
Якщо з самого початку дозувати собі інформацію, підбираючи все для власної правоти – можна й рубонути великий куш. Ось тобі карт-бланш на повну зміну еліт. Ось дипломатія бажана. Ось життя без витрат на відновлення оборонної промисловості. А наприкінці удар, якого ти ще не бачив і не відчував ніколи.
Те, як тепер велика маса людей впевнена, що заморозка спрацює – знаєте, щось воно мені нагадує. Здається, так само частина українських громадян була впевнена в тому, що з Путіним можна просто домовитись у 2019-му.
Це не були якісь логічні теорії. Це більше нагадувало не розуміння, а віру. Як відомо, віра не потребує якихось доказів чи додаткових матеріалів: це віра, ти просто віриш, от і все. У релігії це дає великі плоди, але не у політичному житті та його наслідках. А вони, як правило, стосуються всього і всіх. Там, де дотягнуться, звісно.
Весна прийде, військовозобов’язаних імпортувати будемо?
Можна було б помітити, що дозування даних про певну проблему дає тобі відчуття правоти лише до тих пір, поки ця проблема не торкнеться особисто тебе. На жаль, потрясіння 2022 року не всім це довело. А життя, воно ж таке по-цинічному справедливе, що завжди готове провести ще пару занять на практиці.
Завершимо текст фразою, яка все узагальнить. Дозування даних про проблему можеш собі дозволяти, поки проблема далеко. Але будь готовий, що проблему це не вирішить, і навіть дасть їй фору – вона ж все одно дістанеться до тебе.
Про дипломатію з ведмедем краще розповідати до того, коли вольєр виявиться відкритим, а сам ведмідь – поряд. А далі поговоримо про те, що робити вже поряд з відкритим вольєром.
Далі буде
Рубрика «Гринлайт» наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!