Місяць тому вже колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба під час заходу разом зі своїм польським колегою Радославом Сікорським висловився не зовсім коректно, а 18 вересня вже сам Сікорський повернув «борг», та й схоже, що з відсотками.
24 Канал розповідає, що не так сказав глава МЗС Польщі та чому через це вибухнув гучний скандал.
Ідея Сікорського про референдум у Криму
Під час nightcap дискусії на 20-й щорічній зустрічі YES у Києві Радослав Сікорський висловив думку про те, що взагалі-то непогано було б провести референдум у Криму, щоб визначити його подальшу долю.
Ось пряма цитата від польського міністра закордонних справ:
Крим символічно важливий для Росії, й особливо для Путіна, але стратегічно важливий для України. Тому я не бачу, як вони зможуть домовитися без демілітаризації Криму… Ми могли б передати його під мандат ООН із місією з підготовки чесного референдуму після перевірки того, хто є законними жителями, і таке інше… І ми могли б відкласти це на 20 років. Якби українці воювали в Криму, нехай навіть символічно, він (Путін – 24 Канал), можливо, не зважився б на Донбас,
– вважає глава МЗС Польщі.
Як Україна відреагувала на скандальну заяву глави МЗС Польщі
Цей експромт (або ж не експромт) польского чиновника спричинув цілу бурю. І не за останню фразу, з якою можна погодитись за певних умов, а через попередні. В Україні ці слова засудили приблизно всі.
Крим – це Україна. росія порушила міжнародне право і має відповідати за це,
– написав у себе в телеграмі очільник Офісу Президента Єрмак.
Меджліс кримськотатарського народу вважає подібні заяви неприпустимими та цинічними. Такими, що не відповідають ані національним інтересам України, ані правам та інтересам корінного кримськотатарського народу України,
– заява голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова.
Ми безперечно високо цінуємо зусилля наших партнерів у пошуку варіантів досягнення миру в Україні та зупинення цієї кровопролитної війни. Однак, як це неодноразово висловлювали лідери нашої держави, і в першу чергу Президент України Володимир Зеленський, – єдиною формулою миру, єдиним планом запропонованим світу щодо завершення цієї війни – має бути український план. Саме тому прикро читати новини про заяви, хоч і персональні, щодо майбутньої долі Криму, особливо з огляду на події, які відбулися з 2014 року,
– постійна представниця Президента Україна в АР Крим Таміла Ташева.
Територіальна цілісність України ніколи не була і не може бути предметом для обговорення чи компромісів. Крим — це Україна. Крапка. На боці України наші Сили Оборони, партнери, Статут ООН та міжнародне право. Крим – це центр ваги європейської архітектури безпеки. Її повноцінне відновлення можливе лише після повної деокупації всієї території України, включно з українським півостровом. Очікуємо подальшої рішучої підтримки партнерів, щоб примусити Росію повернутися до поваги до міжнародного права і Статуту ООН, вивести свої війська та озброєння з усієї суверенної території України та відновити її територіальну цілісність, а також притягнути Росію до відповідальності за її агресію проти України і за всі скоєні злочини. Всі зусилля мають бути спрямовані на те, щоб швидше досягти цих цілей, а не задовольняти, у той чи інший спосіб, апетити Кремля за рахунок інтересів України і міжнародного права,
– МЗС України.
Були й інші реакції. Зокрема, пропозиція провести референдум у місті Калінінград щодо перейменування його на Królewiec з натяком на те, що колись воно входило до складу Речі Посполитої.
Сікорський ображений на Зеленського?
Інші ж пригадали, що напередодні польська преса писала про поганий прийом пана Сікорського в Офісі Зеленського 13 вересня, який ледь не призвів до скандалу та сварки, але вилився лише у «витоки» до польського видання Onet та його автора Вітольда Юраша, який написав про образу варшавських урядовців на Україну. Цікаво, хто б міг бути джерелом пана Вітольда – чи не команда пана Сікорського?
Інший автор Onet Марцін Терлік розповів, що Польщу ображати небезпечно, адже вона не лише послідовний союзник України, але й з січня 2025 року почне своє головування в ЄС, а відповідно матиме змогу «лагідно тиснути» на Україну з низки питань. Зокрема, щодо історичної пам’яті. Так, це знову про нове вибачення України за Волинську трагедію та чергова актуалізація питання ексгумацій її жертв, які ніхто в Україні не забороняв. Натомість Польща стверджує протилежне і зробила це ледь не головною засадою власної політики.
Також згадали, що декілька років тому – ще до повномасштабного вторгнення Росії – зі схожими ідеями «виходив» наприкінці 2016 року власник заходу YES олігарх Віктор Пінчук. І не де інде, а в самій The Wall Street Journal, за яку потім вибачався та виправдовувався ще й у приязній йому «Українській правді». До речі, обидві «вершини політичної думки» досі доступні, щоправда, одна в платній версії.
У той час як ми зберігаємо нашу позицію стосовно того, що Крим є частиною України і повинен бути повернений, Крим не повинен встати на шляху угоди, яка повинна завершити війну на Сході на справедливій основі. Україні знадобиться від 15 до 20 років, щоб досягти достатнього економічного зростання і стабілізувати нашу інфраструктуру, систему соціального захисту і фінансову систему. Тоді кожен кримець захоче жити у такій Україні майбутнього- так само, як східні німці хотіли стати частиною Західної Німеччини,
– Віктор Пінчук у The Wall Street Journal 29 грудня 2016 року.
Чи міг Сікорський висловити лише «приватну думку»?
Як бачимо, варіантів трактування слів Сікорського багато. Серед них і доволі просте пояснення. Воно полягає в тому, що в заяві пана Радека не було жодних підтекстів, а це лише приватна думка політика і дипломата. Вони в нього часто бувають і так само часто привертають увагу. Передостання, наприклад, була про те, що Польща нарешті має почати збивати російські дрони та ракети, наприклад.
Чорнобильська ядерна аварія була в Україні. Уявіть собі, що російський дрон або ракета зіб’ється з курсу і полетить не в Польщу чи Румунію, як уже бувало, а вдарить по одній з українських атомних електростанцій. Я вважаю, що ми повинні допомогти Україні захистити її АЕС від таких заблукалих російських ракет,
– керівник польського МЗС Радослав Сікорський в інтерв’ю BBC 6 вересня 2024 року.
Версія про «приватну думку» дещо знижує «градус зради», але тепер показує Сікорського як не надто гарного фахівця, точніше як людину, що геть не розуміє реалій та суті подій. І це дуже прикро, адже розбиратися в цьому – пряме завдання дипломата. Або хоча б слухати товаришів (з новим міністром закордонних справ України він може спілкуватися рідною мовою), а ще – не «прогулювати» засідання Кримської платформи. Бо там лунають дуже цікаві і мудрі заяви.
Підтримка Туреччиною територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України є незмінною. Повернення Криму Україні – вимога міжнародного права,
– Реджеп Ердоган у відеозверненні до учасників 4-го саміту Кримської платформи 11 вересня 2024 року.
Нагадуємо пану міністру: Автономна Республіка Крим та місто Севастополь були і залишаються невід’ємною частиною України в її міжнародно визнаних кордонах. Будь-які пропозиції щодо передачі Криму під протекторат чи проведення якихось референдумів суперечать принципам міжнародного права та підривають суверенітет України.
На це пану міністру прямо вказали в Києві і, схоже, нагадають ще не раз.
Так, під час українсько-російських переговорів у Стамбулі в березні 2022 року був варіант з референдумом в Криму через 15 років, але він так і залишився у чернетках Мединського та Арахамії, а також десь на стрімах з Арестовичем.
Тоді учасники тих подій, схоже, просто не розуміли, про що говорять й одні були в стані ейфорії, а інші в стані афекту й мали на меті просто виграти трохи часу. Нині ж ситуація зовсім інша і дивитись на неї потрібно з погляду закону. А він говорить – Росія має забиратись з української території, а Польща разом з НАТО мали б Україні в цьому активно допомагати, а не «забувати» сплачувати чеки по чеській збройній ініціативі та не викручувати руки України як не зерном, то танцями на кістках, якою за своєю суттю є ситуація з неіснучою забороною на проведення ексгумацій жертв Волинської трагедії.
Чи може ООН отримати контроль над Кримом: кілька питань до Сікорського
Спробуймо на секунду вдати, що забули про все це, й розглянути слова поважного поляка серйозно.
Сікорський говорить про якийсь контроль ООН над Кримом? Як він це уявляє? Невже шляхом введення миротворців? Нагадаємо, в Радбезі ООН досі засідає Росія (до речі, абсолютно незаконно), а тому вона заблокує будь-яке рішення.
Але якщо навіть припустити, що будуть миротворці, то що вони будуть робити з Чорноморським флотом Росії та російськими воєнними базами з важкою технікою, і як бути з аеродромами? Як пан Сікорський уявляє собі фільтрацію законних мешканців Криму і на законних умовах, коли це саме Росія завезла їх до Криму в кількості сотень тисяч. Також це все суперечить навіть законам держави-агресорки, а головне – суперечить волі Путіна, який є єдиним джерелом влади в Росії.
Навіть за умов, що Україна та її влада погодяться на порушення Конституції (і одразу себе поховає), залишається Росія. Путін і відповідно Росія нині не є здатними до якихось переговорів і угод, все підписані з Росією договори – фікція.
Від Будапештського меморандуму до численних міждержавних угод про дружбу України та Росії. Про це добре знають герої Іловайська, які отримали спершу «слово офіцера» від росіян, а потім – кулю в спину від них же. Це добре відомо нині вже всьому світу, а не лише авторам красивої картки з цитатою Бісмарка про вартість договорів з Росією, яку він, до речі, ніколи в житті не говорив.
Це добре має знати й Польща. Та також мала договір про ненапад з Радянською Росією, але потім отримала від неї удар у спину 17 вересня 1939 року, коли радянський союзник Гітлера добив скривавлену Річ Посполиту. А потім вбивав десятки тисяч полонених поляків в лісах під Харковом і Катинню.
Всього цього не може не знати міністр Сікорський, бо його дружина – славетна історикиня Енн Епплбом, одна з найбільших в світі авторитетів з історії СРСР першої половини 20 століття. Вона б просто не дозволила йому не знати.
Уроки історії для Сікорського
Після Першої світової війни в Європі була популярною ідея плебісцитів – саме в такий спосіб планували визначати й визначали територіальну приналежність спірних земель. Але й там було багато проблем.
Так, Друга Річ Посполита завдяки ним приєднала до себе частину Верхньої Сілезії, хоча формально програла. Плебісцит проходив у 1921 році під контролем Ліги Націй – 40% голосів були за приєднання до Польщі, майже 60% – за те, щоб залишитись у складі Німеччини. У підсумку все завершилось збройними сутичками, повстанням, кров’ю та поділом регіону. Також у 1920-му відбувся плебісцит у Вармії та Мазурах, за результатами якого лише декілька населених пунктів приєдналися до Речі Посполитої.
А ще були плебісцити під наглядом не Ліги Націй, а Гітлера та Сталіна. Так, мова про квітневий плебісцит 1938 року в Австрії та вибори до «Народних зборів» 22 жовтня 1939 років в Західній Україні, а також так звані “вибори” у так званих “народних демократіях” (тій самій Польщі, НДР, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині та інших окупованих СРСР країнах) після Другої світової.
Невже такого хоче для Криму пан Сікорський? Мабуть, ні, бо він за справедливість і чесний плебісцит.
Але парадокс полягає у тому, що чесні вибори в Росії чи на окупованих нею територіях можливі лише за умов, коли Росія настільки слабка, що вже не може вести війну. А якщо вона слабка, то ніяких плебісцитів не буде потрібно, бо не треба вигадувати новий велосипед, адже вже є всі механізми. І вони прописані в українських законах.
Сподіваємось, саме це незабаром аргументовано пояснить пану Сікорському та іншим панам президент Зеленський, коли буде презентувати свій мирний план.