https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/e0f99986a271ea777ac1f7502b1bf65b.git
Звісно, мова не про тамтешню міську владу чи мешканців, серед яких чимало українців Зміст
Йдеться про організаторів Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF), котрі з завзятістю, вартою кращого застосування, хочуть показати глядачам російський пропагандистський фільм «Росіяни на війні». Ті в Україні та за її межами, кого обурює даний факт і хто стежить за переліком подій, станом на зараз святкують перемогу. Бо після низки протестних заяв та публічних акцій організатори все ж таки оголосили про зупинку.
Але зупинка в цьому випадку означає, даруйте за тавтологію, зупинку на зупинці. Яка передбачає не припинення та унеможливлення подальшого процесу, а лише паузу для подальшого відновлення руху вперед, до кінцевої мети. В такій ситуації кінцева мета – попри можливі репутаційні втрати зробити можливою публічну демонстрацію продукту махрової російської пропаганди.
Задля збереження обличчя організатори TIFF заявляють: «Це рішення було прийнято з метою гарантування безпеки всіх гостей фестивалю, персоналу та волонтерів. Нам стало відомо про значні загрози для роботи фестивалю та громадської безпеки». У відповідь організатори протестних акцій роблять заяву протилежного змісту: «Ми не знаємо про жодні погрози від членів нашої спільноти. Протест у вівторок був у повному відповідності міським нормам та дотримувався рекомендацій, визначених персоналом ММФ».
Читайте також: Про «антивоєнний» фільм Трофімової «Русскіє на войнє»
Водночас продюсери російської кінофальшивки закликали прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо розслідувати образу з боку суверенного уряду нашим демократичним цінностям і вільним ЗМІ. А протестувальники заперечили: «Ми підтримуємо свободу та самовираження мистецтва, але проти дезінформації та брехливих наративів». Народна депутатка Ірина Геращенко додала: «Ми теж за право митців вільно висловлювати свої погляди. Правда, багато українських митців, письменників, акторів, спортсменів, режисерів, музикантів вже ніколи не зможуть це зробити, бо їх вбили «обичні люди» з РФ… Мова не про вільне вираження поглядів, а відверту дезінформацію, яку просуває кремль через кіно».
Останнє слово фестиваль лишає за собою. І воно дуже містке й красномовне. «Ми вважаємо, що ця стрічка заслужила місце в програмі нашого фестивалю, і ми прагнемо показати її, коли це буде безпечно», — така ось обіцянка. Щось мені підказує: ці леді та джентльмени свого слова дотримаються.
Псевдодокументалка про те, як солдати російської окупаційної армії, просто хлопчики з бідних родин страждають на війні, розпочату їхньою ж владою за їхнього ж схвалення, все одно колись покажуть. Десь тишком-нишком, під шумок, коли хвиля спаде. Й будуть дуже задоволені собою. Адже принципи й цінності збережені. Організатори надають майданчик всім сторонам так званого «конфлікту». Демократія в дії, толерантність вищого рівня.
Якщо розбирати цей скандальний кейс детальніше, то системність організаторів TIFF та їхні виправдання власних дій щодалі, то помітніше набуде ознак російських пропагандистських методичок. Ось основний пункт: фільм… не російській. Дарма, що його зняла росіянка Анастасія Трофімова. Вона ж працює на канадський телекомпанії СВС, стрічка визначається канадсько-французькою, фінансувалася Канадою. Тому її не можна називати російською пропагандою.
Бо канадські платники податків не фінансують російську пропаганду, підтримують Україну і взагалі проти війни. І взагалі, у безбар`єрному світі забороняти щось лише за те, що даний продукт створила етнічна росіянка – фу. Якась етнічна чи взагалі расова упередженість. Ще трохи, і згадають про неприпустимість цькування людей за національними та мовними ознаками. Наприклад, та ж Росія ротами своїх пропагандистів щодня нагадує про утиски в Україні прав російськомовних. Саме це і стало причиною так званої СВО: вторгнення в чужу країну заради порятунку російськомовних.
Читайте також: Інформаційна атака Кремля: війна в Україні та вибори у США
Журналістка Наталя Іщенко, чий син загинув на війні від рук оцих самих «простых руссских парней», робить із шаманських танців довкола російської пропаганди низку однозначних висновків, жоден із яких не свідчить про можливість України та українців реально впливати на подібне. Вона наголошує на відмінній роботі російських спецслужб та пропагандистів, ефективному використанні Росією корисних ідіотів на Заході, слабких позиціях України у світі світового кінематографа і загалом у світі культури та мистецтва. Це загальна ситуація, яка стосується не лише згаданого прецеденту. Але також вона наголошує на неефективній роботу посольства України в Канаді, безпорадність української діаспори, неефективності контрпропагандистських заходів України на міжнародному рівні. Причому сумнівається, що подібні заходи взагалі вживаються.
Чи роблять схожі висновки організатори TIFF? Щодо слабких позицій України – так. А ось щодо корисних ідіотів – ні. Адже в такому разі корисними ідіотами, та й просто ідіотами вони змушені будуть визнати себе. Хто при здоровому глузді признається, що його чи їх використали, причому в грубій та навіть збоченій формі? До всього, доведеться визнавати: росіянка, ексспівробітниця «Раша тудей», видурила в канадських платників податків енну суму грошей з метою незаконно проникнути на окуповану росіянами українську територію і наробити там протягом певного часу години переважно постановчих зйомок. Ні, визнання такого – велика відповідальність, причому ще й чиясь персональна.
Тож краще заручитися принципом кругової поруки, стояти на своєму й одного разу все ж таки показати російську пропаганду легально. І є ще один фактор: Захід попри російську агресію та російські погрози рано чи пізно показати всьому світу кузькіну мать щиро цікавляться Росією й російським. На подібний результат російські уми та російські гроші працювали століттями.
Чи є вихід? Є. Шукати та перетягувати на свій бік лідерів думок. Реальних, тих, до кого дослуховуються, на кого зважають, з ким рахуються. Звичайно, голоси Стівена Кінга, Майкла Дугласа, Тімоті Снайдера, Лієва Шрайбера та Шона Пенна російській пропаганді не завадять. Проте голоси подібних людей швидше почують, ніж зважать на протестну акцію. Чого-чого, а таких акцій навалом. Протестують проти чогось десь щодня. І результат є далеко не завжди.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар