Неспособность путина контролировать ситуацию в Красном море и защитить интересы российского бизнеса подрывает доверие к РФ как мощному государству. За этим прорезаются иранские уши.
Далее текст на языке оригинала.
Путін опинився в пастці власних амбіцій. Прагнення домінувати на світовій арені та підірвати західний світопорядок призвело до створення складної мережі союзів, які не завжди діють злагоджено та передбачувано.
З кінця 2023 року хусити атакують кораблі в Червоному морі. Офіційно – це помста Ізраїлю за операцію в Секторі Гази, але вони мають атакувати тільки ті судна, що мають причетність до Ізраїлю або заходили в тамтешні порти.
Насправді під удар дедалі частіше потрапляють танкери, які перевозять російську нафту, як-от танкер «Blue Lagoon I» під прапором Панами, уражений 2 вересня, або ж танкери з росіянами на борту, як-от Sounion під грецьким прапором: єменські терористи навіть намагались підірвати його, налякавши наприкінці серпня екологів та відпочивальників на пляжах Червоного моря.
Хусити є частиною так званої тегеранської проксі «Осі опору» – антиізраїльського та антизахідного альянсу регіональних збройних формувань (до якого входять палестинський «ХАМАС», ліванська «Хезболла»). З кінця 2015 р. вони контролюють більшу частину північно-західного Ємену.
Цікава круговерть: Іран постачає зброю росії та єменським хуситам. Хусити «штормлять» танкери з російською нафтою, обстрілюючи їх, ймовірно, тими самими ракетами й «Шахедами», які отримує РФ. А Іран за цим усім спостерігає.
Тегеран скористався ситуативною слабкістю РФ і використовує ситуацію на свою користь: посилюючи вплив у регіоні, аятоли отримують політичні та економічні переваги.
Атаки на танкери з російською нафтою – не лише економічний удар по московії, але й сигнал, що саме Тегеран може давати гарантії безпеки в Червоному морі.
Щось підказує, що російський диктатор десь спробував прокачати свою впливовість у регіоні та «піймав» віддачу. Якщо цього виявиться замало, то хусити отримають більше боєприпасів і «випадково» влучатимуть у більше танкерів із російською нафтою.
Схоже, що, поступившись лідерством Китаю у тій всій антиутопії, РФ тепер вимушена відстоювати своє право зайняти другу сходинку, зокрема в конкуренції з Іраном: Тегеран зацікавлений створити свою мережу впливу на Близькому Сході. Здавалося б, стратегічні цілі обох держав наразі збігаються, але це зовсім не означає, що вони єдині в тактичних підходах.
Палаючий танкер Sounion з російськи моряками на борту.