https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/ec39ec299766d246267d08fc40e17f9f.git
Він був бунтарем і візіонером. І першим на посаді міського голови, ще за царату, взявся за адвокацію української мови Зміст
Мережею несеться мовний скандал в Одесі. Там організатор тренінгів із розряду «успішний успіх» відмовився проводити публічний захід українською, а слухачок, які сказали про це, видалили з зали під оплески присутніх довбо*раїв.
Офіційні структури відреагували, той організатор вибачився. А я вам от про що хочу розповісти.
У перші роки ХХ століття Одеса була найбільшим містом України. І тут, у нас, в лютому 1898 року обрали міським головою Павла Зеленого. Він був дуже популярною фігурою — гласний міської думи, земський діяч, банкір, публіцист, благодійник.
Він був бунтарем і візіонером. І першим на цій посаді взявся за адвокацію української мови. Його метою був захист права мешканців Одеси на рідну мову, яку десятиліттями пригнічував царський режим.
Читайте також: «Мені зручніше так. Давайте без цього»: в Одесі вигнали відвідувачку бізнес-заходу за прохання до спікера перейти на українську
Уявіть собі, Павло Зелений відкрито ініціював скасування сумнозвісного таємного Емського указу 1876 року — царського закону, який десятки років забороняв фактично усі форми використання української мови в публічному просторі!
Він проводив свої легендарні наради в готелі «Європейський» (вулиця Пушкінська, тобто Італійська), які організовував Зелений для розвитку Одеси. Інформатори одразу зливали в Петербург зміст усіх обговорень, і практику таких передових публічних консультацій в епоху «єдіновластія» довелось припинити.
Які паралелі, правда ж?
В кінці 1903 року Зелений провів рішення міської думи та домігся відповідного дозволу Міністерства внутрішніх справ щодо створення у передмісті школи імені Івана Котляревського. Бо «Одесса, основа которой составляетъ элементъ украинский, обязана почтить память своего поэта».
Зелений вважав, що всю освіту в українських громадах слід вести українською мовою, а українські книжки потрібно допустити в шкільні та народні бібліотеки на рівні з московськими. На подібний вчинок не відважився тоді жоден інший міський голова з-поміж великих міст українських земель, окупованих московитами!
Його звільнили з посади. Він вимушений був виїхати з Одеси. Помер у 1912 році у Ростові. Де його могила — невідомо.
Джерело
Про авторку. Зоя Казанжи, журналістка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар