Аналітик Олексій Копитько констатує: Путіну не вдалося реалізувати план з обвалення фронту, який був реальний навесні. Але він продовжить шантажувати українців темрявою і холодом у надії розвалити країну зсередини.
Саміт, Путін, переговори і ось це все.
Кілотонни інтерпретацій, а буде ще більше. Сам факт проведення саміту — вже величезний успіх, бо створює можливості, яких інакше не було б.
Дивно, але багато хто чомусь розглядає саміт і вкидання Путіна поза контекстом. Додамо.
1. 2024 рік — це період тотальних виборів скрізь.
Питання про владу — ключове. Тому що будь-яке завершення війни потребує політичного закріплення. А перебалансування відносин у світі через створення нових правил, організацій, альянсів тощо. — тим паче.
РФ недвозначно позначила вектор: домогтися у 2024 р. таких результатів в Україні, щоб вийти в максимально сильну переговорну позицію до фінішу виборів у США і попутно використати успіхи на фронті для створення максимально вигідних конфігурацій влади скрізь, де проходять вибори (від Молдови до Бельгії), щоб вирішувати свої завдання.
Бажана конфігурація для РФ та її подільників по «осі зла» виглядає приблизно так:
слабкий президент США (будь-який, але щоб він зайшов у Білий дім на тлі стану, близького до громадянської війни);
ЄС, який конфліктує з Вашингтоном і розірваний внутрішніми протиріччями (що паралізує волю до прийняття сильних колективних рішень);
наявність стійких союзників на заході (для саботажу).
Тобто, загальна дискредитація Заходу для гри з країнами «світової більшості».
2. Рік розпадається на вельми прозорі відрізки:
До середини червня 2024 року — вибори в Європі (ЄС і низка країн), саміт Ж7 + саміт миру;
Середина червня — кінець липня (до Олімпіади) — де раніше головною подією був саміт НАТО, а тепер ще додалися вибори в Британії та Франції, на тлі футболу.
Кінець липня — серпень — публічна пауза, всі дивляться Олімпіаду і їдуть на море, поки політики за лаштунками домовляються про конструкції влади в Європі і готуються до нового сезону.
Вересень — початок листопада — фініш виборчої кампанії в США і низка фонових подій, а-ля саміт БРІКС у Казані, нові саміти світу, оформлення влади в ЄС і НАТО, вибори в низці інших країн.
Листопад 24 — січень 25 — корекція порядку денного на тлі підсумків виборів у США.
3. Умовною точкою відліку кампанії 2024 року є руйнування росіянами Авдіївки (кінець лютого).
Кампанія починалася на тлі стрімкого виснаження української армії через блокування допомоги США. Тренд для України був дуже тривожний.
Уявіть на секунду таку картину наприкінці травня-початку червня:
російські війська прорвали фронт, скажімо, в Донецькій області, і виходять на оперативний простір, згортаючи нашу оборону;
у Києві розлючений народ готується зносити владу, яка «втратила легітимність»;
через паніку в Харкові (наприклад, через те, що росвійська просуваються через Вовчанськ у тил нашому куп’янському угрупованню та/або ціляться через Богодухів на Валки) забиті всі комунікації, хаос, усе Лівобережжя висить на волосині;
не тільки американська — вся допомога підвішена, бо незрозуміло, наскільки стійкий суб’єкт її отримання…
І на тлі цієї краси — вибори в Європі та згадані саміти.
Як би звучали «мирні ініціативи» Путіна в такому разі?
4. Що за фактом?
Обвалити фронт росіянам не вдалося. Найсуперечливіший епізод — у районі Очеретине.
Налякати Харків не вдалося. Навпаки. Завдяки тому, що вийшло сфокусувати увагу на Харкові і показати його значення для України, знято частину заборон на удари західною зброєю по території РФ.
Спровокувати українських громадян на самогубні дії не вдалося. Підтримка влади знижується. Однак за винятком кількох політичних гравців, навіть ті громадяни, хто не відчуває симпатій до влади, в масі усвідомлюють, хто ворог і які пріоритети.
(Підкреслю один локальний момент — знесення МАФу біля фундаментів Десятинної церкви в Києві. Грамотні дії влади і холоднокровність людей не дозволили Москві розіграти цей привід. Російські мережі слабшають. Коли ми не помиляємося — вони можуть все менше).
США відновили допомогу, вона поступово насичує оборону.
Як наслідок.
Вибори в Європі пройшли «в межах патології». Тобто, відображені ті непрості тенденції, які і так були. Але перетворити хвилю на цунамі у Кремля не вийшло.
Ситуація в Британії, Франції та Німеччині додасть нервозності. Однак фахівці кажуть, що там не повинно бути нічого катастрофічного з т.з. наших завдань.
На додачу — низка нових санкцій і обговорення механізму підтримки через заморожені активи РФ…
Разом. До кінця першого відрізка РФ отримала дууууже далекий від ідеалу результат.
За три місяці (березень-травень) Росія знищила маневрову генерацію в Україні, зруйнувала одне місто (Вовчанськ), знищила два десятки сіл, зараз руйнує Часів Яр, здійснила низку варварських обстрілів Харкова.
Удари по Хрькову нічого не зробили Росії — скоріше, справили зворотний ефект
Фото: УНІАН
Для нас це трагедія. Але для упиря, який претендує на перебудову світу, — явний неуспіх.
Ба більше. Проявилося (і всі це побачили), що у РФ не вистачає ресурсу для реалізації задумів.
Одна з ознак: у РФ різко збільшують виплати найманцям («добровольцям»). Через величезні втрати вони здатні тільки заповнювати особовий склад армії. Для вирішення якихось масштабних завдань РФ потрібен час, щоб накопичити ресурс. Без розгону мобілізації нічого не вийде.
І на цьому тлі Путін виходить з ультиматумом…
Що в ньому головне? Адже нікого у світі не цікавить, що там із Херсонською та Запорізькою областю, це ж очевидно?
Головне — це вимога формальної фіксації територіальних захоплень.
Від Заходу вимагають визнати, що захоплене силою в межах збройної агресії тепер належить РФ. Що підриває всі підвалини і перекреслює всі цінності вільного світу. І справді може запустити процес глобальних змін на користь авторитарної коаліції.
Учора-позавчора з вуст різних політиків пролунали коментарі, в яких читалося: друже, ти нічого не показав, щоб виставляти такі хотілки. Саміт якраз посприяв тому, щоб максимально широка аудиторія зафіксувала неуспіх Путіна і межі його можливостей.
Що виходить на зараз.
Путін вимагає: офіційно фіксуємося і перегортаємо сторінку.
Позиція, яка визріває через його неуспіх: максимум, на що може розраховувати РФ, — це підморозка на лінії фронту, статус захоплених територій як сірої зони і тягаря на шиї у вигляді супутніх санкцій.
Але це максимум. А реальність може виявитися іншою, що Україна своїми діями вже не раз забезпечувала.
5. Спеціально для тих, хто сприймає прочитане не мозком, а якимось альтернативним органом.
Описане вище не означає, що в нас усе добре і немає проблем. Ми проживаємо трагедію. Війна йде на нашій землі. Проблеми загальновідомі, вони жахливі, ціла низка добрих людей живе з монетизацією зради, докладно і талановито все описує.
Суть у тому, що за всього вміння Кремля блефувати і залякувати, у них також вал проблем. Вони накопичуються. Путін не дарма уникає масової мобілізації, яка кров з носа необхідна. Розрив між вимогами Кремля і можливістю їх забезпечити силою вже всі бачать. У такому контексті ультиматум — це явна помилка.
6. Що буде далі (до кінця літа)?
Залежність така: що стійкіша ситуація у нас, то вища потреба в РФ провести мобілізацію. Розхитане українське суспільство вони можуть намагатися дотиснути найманцями. Але коли Україна на якійсь ділянці перетворюється на моноліт, то для росіян це завжди закінчується погано.
Моя гіпотеза в такому. Оскільки на фронті нашу армію Кремль зламати не може, РФ неминуче збільшуватиме тиск, щоб розвалити нас зсередини. Щоб до осені армія втратила опору і розклалася. А такий суб’єкт, як «Україна», став максимально пухким. Тоді від України неминуче відвернуться партнери. І можна буде реанімувати трек боротьби за фіксацію територіальних захоплень.
Розвалювати найефективніше за допомогою формування хибної альтернативи і знищення сенсу чинити опір.
На одну чашу терезів помістять темряву і холод (знищення енергетики), голод (на тлі неврожаю в РФ атакуватимуть наші поля і зерносховища), паливну кризу тощо, а на іншу — ілюзію «перемир’я», щоб «отруїти» українське суспільство і військових. Паралізувати волю до опору і спровокувати розбрат.
Важливо
Ультиматум скривдженої людини. Як варто сприймати «формулу миру» від Путіна
7. Оскільки історія з «21+ травня» не злетіла, найімовірніше, на нас очікує кампанія зі зриву продовження мобілізації та воєнного стану.
Метою цієї кампанії буде анігіляція Верховної Ради (всі види дискредитації), щоб не було можливості ухвалити жодні рішення. Щоб депутати боялися позначити своє існування і прикидалися мертвими. Якщо Рада до 11 серпня не продовжує ВП і мобілізацію, у нас може початися серйозна внутрішня криза.
Торпедою для вирішення цього завдання можуть зробити ідею «олімпійського перемир’я» (Олімпіада з 26.07 по 14.08).
Ніщо не заважає умовному Лаврову через кілька тижнів вийти і сказати: «Ми наші умови переходу до миру позначили. Щоб українська сторона могла їх обміркувати, ми готові піти на припинення вогню на час Олімпіади на поточній лінії фронту, як пропонують наші китайські друзі та французькі партнери. Заодно покажемо, що українські війська можуть безпечно відійти з Донецької, Запорізької та Херсонської областей». Вкидання можуть підкріпити обміном полоненими та іншими гуманітарними акціями.
Для РФ ці слова не означають нічого. А для України таке вкидання стане внутрішньополітичним випробуванням. Дати збігаються так, що гіпотетичне «припинення вогню» технічно знижує до нуля шанси на продовження ВС і мобілізації. Після входу в «припинення вогню» буде колосальний запит не виходити з цього стану.
Провину за «відмову припиняти вогонь» або зрив процесу автоматично покладатимуть на Україну та її владу. Для пересічного народного депутата може стати проблемою голосування за ВП.
Кремль недарма розгойдує сюжет, що в Стамбулі нібито «про все домовилися». Створюється ілюзія, що Україна нібито постійно відмовляється від можливостей встановити мир і провокує безглузді жертви.
Підкреслю. Небезпечна не сама ідея переговорів. Небезпека в тому, що цю ідею РФ хоче запакувати так, щоб перетворити на отруту.
Якщо у росіян не вийде «отруїти» нас до кінця липня ілюзією «перемир’я» або вшоломити комплексом інших проблем (вони будуть робити все, щоб наше населення завило), не буде іншого варіанту, окрім масової мобілізації в РФ. Що максимально травматично і непопулярно.
Якщо ж вони не розгорнуть мобілізацію (а вони вже не встигають), то восени у них будуть складнощі з проведенням великої операції, щоб забезпечити вплив на перебіг виборів у США і в інших країнах.
Вийде, що до кінця року всі аргументи Путіна зведуться до продовження війни на виснаження. Це зовсім не та картина, яку він хотів би пред’явити світу. А набір наших аргументів має поповнитися, наприклад, тими ж Ф-16…
У пiдсумку.
Цінність путінської агресії для його подільників у тому, що вона теоретично може подарувати історію успішного входу і виходу з війни із загальновизнаною здобиччю. Тому в неї має сенс інвестувати.
У разі путінського успіху, пожежі почнуться скрізь. Якщо ж агресор загрузне з валізою без ручки і почне виснажуватися — буде привід задуматися, а чи варто далі возитися з цією токсичною історією? І чи варто практикувати військову агресію?
Якщо Кремлю не вдасться знизити суб’єктність України (за допомогою військових поразок і політичної дестабілізації) до такої міри, щоб Київ погодився на формалізацію територіальних втрат — отже, ми ці території рано чи пізно повернемо. А вся переговорна конструкція полягатиме у відповзанні РФ від максимальних хотілок.
Це все до того ж: ситуація важка, але безвиході й близько немає. Діапазон між очікуваннями РФ на кінець травня і реаліями я показав.
Наступний виклик — не добити своїми руками Раду, хоча є за що. І будити тих, хто приймає рішення, щоб адекватно реагували на виклики в енергетиці.
Коли буде зрозуміло, що ми не здалися і готові проповзти зиму, ось тоді й буде шанс перейти до обговорення справедливого миру.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці «Думки» несе автор.
Джерело
Важливо
Сім найнебезпечніших місяців для України та Заходу — як їх використовує Путін