https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/42/d33040613c36666b24d0e1c2e1b8cdcf.git
Зміст Все ж, мабуть, найпростіший спосіб «вийти за межі бульбашки» — це не шукати «іншу аудиторію», а просто уважно і повільно пройтися рідним містом
Не тому, що надто багато вільного часу, а тому, що на плечах рюкзак завбільшки з тебе самого. Це якось очевидно сповільнює ходу і додає уважності.
Ось дві старші пані-сусідки перемовляються через паркан. Тема, здавалось, давно забута: коронавірус. Одна пані зауважує, що щось було мало жертв серед політиків – а от серед простих людей величезна кількість. «Ну та, ну та….» киває співрозмовниця.
В парку на лавочці пара середнього віку. Він поважно викладає конспірологічні теорії, від яких в мене рештки волосся на голові ставали б дибки. Про світовий директорат, звільнення життєвого простору, змови… Дружина заворожено слухає. Але в мить, коли я вже думаю рухатись далі, бо слухати це просто неможливо, чоловік підсумовує оптимістично – мовляв, телеграм і ТікТоки дивитись не варто, бо рускі туди зливають багато фейків і дезінформації. А він такого не любить. Водночас розуміння того, хто ворог, у пари цілком чітко окреслене з рядом означень, які були б тут «порушенням правил спільноти». Ну, і на тому дякую.
Читайте також: Війна — це реакція на те, що Україна стає українською, а не на те, що вона зросійщена
Ще за двісті метрів двоє молодих людей порівнюють американську й українську «мрії». І доходять висновку, що американська таки надто «роздута». Не та вже американська мрія, каже один. І друг погоджується – так, краще, мовляв, тут бути. Все-таки, вдома є вдома.
Це вже цілком оптимістична нота. На цьому я знову закидаю рюкзак на плечі й перевіряю, чи тримається міцно спальник.
Люблю сиромудрість цього міста. В патріарха сучасної літератури навіть колись було ціле оповідання «У Львові кажуть». Справді, у Львові кажуть. І знають все краще всіх. Якщо не дратуватись зайвого, то в цьому є навіть певний шарм.
І ще на сходинках Єзуїтів цього вечора — старша жінка з простою і трохи замріяною фразою «яка була гарна літургія».
Це теж частинка нашого шарму. Щира.
А зараз можна рухатись.
Джерело
Про автора. Радомир Мокрик, український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософському факультеті Карлового університету в Празі
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Залиште коментар