Боротьба за чистоту української мови – справа, звісно, благородна. Але тут важливо разом із водою не вихлюпнути дитину, себто не перестаратись і не зробити наше мовлення бідним та позбавленим образності. Скажімо, через надмірну боротьбу з русизмами. Прикладом такої боротьби можна назвати неприязнь з боку деяких мовців до слова «дзвонити» у значенні розмовляти по телефону. Вони пропонують використовувати слово «телефонувати» як більш питоме.
Розібратись у цьому питанні вирішив мовознавець, редактор та перекладач Олександр Стукало. До нього звернувся читач його колонки, якому саме вказали на цю буцімто помилку в перекладі англомовної п’єси, який він зробив.
У відповідь Стукало звернув увагу, що у п’єсі, де йдеться про спілкування між собою американських підлітків, не використовується обмежений у лексиконі офіційно-діловий стиль. Ба більше, це навіть не літературна, а розмовна мова, в якій допустиме більш вільне ставлення до мовних норм. «Так, навіть матюки і вкраплення з російської та інших мов. І той, хто хоче досягти реалістичності в художньому світі, цією свободою не нехтуватиме», – зазначає мовознавець.
Отже, з цього робимо перший висновок: стежачи за своїм мовленням, звертаймо увагу на стиль висловлювання. Якщо це розмовна мова, не варто надміру зациклюватись на її чистоті і забороняти собі та іншим окремі слова.
Що ж до слів «дзвонити» та «телефонувати», згідно з корпусом українських «ГРАК» (Генеральний регіонально анотований корпус української мови), де зібрано безліч літературних і не тільки текстів, вони обидва зустрічаються в джерелах.
Так слово «дзвонити» у значенні викликати по телефону вперше зустрічається у замітці газети «Рада» за 1910 рік, яка містить речення: «В редакціях цілий день дзвонив телефон». Також це слово можна зустріти у Михайла Коцюбинського («Прокидаюсь в незрозумілій тривозі і сідаю на ліжку. Знаю, що тепер ніч, але що ж сталось? Телефон дзвонить сильно й уперто», 1912), Володимира Винниченка («Тільки що дзвонив сам по телефону і в результаті маю йти з Гашею до театру одноактних п’єс», 1916) й Михайля Семенка («Звичайне — вона кохає. І це так просто, що вона дзвоне, шука розваги від лютоболі, шука з людьми, мені близькими, у їх єднанні»).
Але при цьому слово «дзвонити» все ж має ширше поле застосування. Воно в цілому означає видобування гучного звуку з якихось предметів. Так дзвонити можна не тільки по телефону, але й у двері чи у дзвін, зубами, каблуками, плугом і так далі.
Щодо «телефонувати», то воно чітко вказує на використання саме телефонного зв’язку. Першим, його вжив Іван Франко у своїй праці «Із секретів поетичної творчости» 1898 року. У ній він аналізує поему «Причинна» Тараса Шевченка і розповідає, що деякі слова з неї «апелюють до нашої слухової пам’яти… немов телефонують до нашої душі». А далі його вживають чимало авторів по всій Україні від 1920-х років і до наших днів.
Обидва варіанти – і «телефонувати», і «дзвонити» – Стукало називає цілком природними для української мови. І радить використовувати їх обидва у своєму мовленні. Зрештою, завжди добре мати синонім, це збагачує мову.
Раніше OBOZ.UA розповідав, чи правильно використовувати в українській мові слово «штукатурка».
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.