Війна змінила наше життя. Незвичні речі стали нашим повсякденним життям, а звичайні — здаються чимось недосяжним або ж небезпечним. Так, наприклад, останні трагічні події у Дніпрі та Броварах призвели до того, що батьки почали боятися віддавати дитину до дитячого садочку.
Рекомендації надала Октябрина Лісовська, засновниця ГО «Центр соціального лідерства» та благодійного проєкту «КОЛО ТУРБОТИ» та психологиня Оксана Степанюк. Спікерки розповіли, як не боятися віддавати дитину до дитячого садочку під час війни та як батькам зменшити свою та дитячу тривожність.
«Протягом останнього тижня майже кожна зустріч зі мною, як з психологинею, починалася зі слів: «Я зрозумів/зрозуміла, що безпеки немає взагалі. Прилітає – а тривоги не було. Таке дивно говорити, але люди почали говорити, що спокійніше коли є тривога, бо це небезпека, до якої ми звикли», – каже психологиня Оксана Степанюк.
Ці події підняли чергову хвилю потужної тривоги. Ворог черговий раз нагадав, що небезпека може застати нас де завгодно, у звичних нам місцях, в яких ми звикли відчувати себе в безпеці. А більшість батьків тепер бояться водити дітей в садочок. Що робити у цьому випадку, як заспокоїтися? Психологиня Оксана радить:
1. Прийняти, що цей страх буде, він є нормальним і адекватним у тих умовах, в яких ми зараз знаходимося.
2. Якщо є можливість перебратися на більш безпечну територію або виїхати за кордон – то зробіть це.
3. Якщо батькам буде спокійніше, і є можливість, аби дитина не відвідувала дитячий заклад, а перебувала вдома – залишайте дитину біля себе. Якщо ж такої можливості немає, то ви повинні усвідомити: чим більше ви будете знати та розуміти як батьки, тим спокійніше вам буде. Тому обов’язково дізнайтесь:
— в якому стані сховище у садочку;
— як можна підтримувати зв’язок з вихователями та дитиною;
— як відбуватиметься інформування якщо щось станеться;
— як відбувається реагування на повітряну тривогу.
Якщо державний садочок, який немає сховища працює офлайн, то у приватному закладі може бути по-різному. Тому, якщо ваша дитина відвідує приватний садочок, вам потрібно дізнатися, чи є сховище, чи є, наприклад, засоби для гасіння пожежі, чи персонал вміє ними користуватися, чи є засоби для першої невідкладної медичної допомоги, чи персонал вміє ними користуватися.
Октябрина Лісовська наголошує:
«Психологічні поради здатні допомогти не завжди. Аби їх якісно самотужки застосувати, потрібно мати достатньо внутрішніх ресурсів для цього. У нинішніх умовах це буває вкрай складно, тож у багатьох ситуаціях доречним буде звернення до фахівця. Коли людині потрібен час, аби перевести подих і коли вона не відчуває своєї опори, цією опорою стає психолог. Він делікатно підсвічує її сильні сторони та забезпечує підтримку, необхідну для прийняття важливих рішень.
Варто не забувати, що стрес батьків часто передається дитині. А він, сам по собі, є тим невидимим убивцею, який відбирає її шанс на розкриття талантів, уповільнює процеси пам’яті, уваги та концентрації. Ті, хто в дитинстві мав випадки тривалого стресу без підтримки, стають схильними до асоціальної поведінки, вживання алкоголю, наркотиків.
Продовження життя у його звичному ритмі стає важливою підтримкою. Саме тому ми ходимо на роботу, а діти прагнуть до відвідин садочка. У дитячому колективі справді може бути легше емоційно. Там чекають інші діти, спілкування, взаємодія, підтримка. Не менш суттєвою стає можливість розділити якісь свої емоції з ровесниками та вихователями. Та й навіть звичайні заняття, де можна поліпити, помалювати, теж стають своєрідною терапією.
Водночас, острах та побоювання батьків теж не є безпідставними. У такий тривожний час прагнення, аби дитина була завжди поруч, природне. Втім, це прагнення не повинно позбавляти малюка щасливого й повноцінного дитинства. Дуже добре в емоційно безпечній та доброзичливій обстановці обговорити ці всі питання зі спеціалістом, аби рішення було зваженим».
Можлива ситуація коли дитина під час війни почала боятися і не хоче ходити в садок. Тут варто розуміти що, коли дитина зазнає стресу, вона ніби трішечки зупиняється, інколи відкочується в розвитку і вона набагато гостріше відчуває потребу бути з мамою або з татом. Тому що це її надійні дорослі, вона знає, навіть скоріше відчуває, що батьки зможуть про неї потурбуватися та захистити.
Діти починають потребувати прив’язки до батьків, саме фізичного контакту. Навіть молодші школярі починають себе вести як малюки – постійно ходити за мамою та лізти на руки. Не лякайтеся, з дитиною з психічної точки зору все гаразд – вона так бореться зі стресом. В цьому випадку батьки можуть:
— дати дитині з собою річ, яка пахне мамою або татом, наприклад іграшку;
— покласти у ланч-бокс маленьку записку з сердечком та написом «Я тебе люблю», «Я поруч з тобою»;
— домовитись з вихователем, якщо дитині буде зовсім зле, то вихователь організує дзвінок мамі, аби дитина могла почути її голос і заспокоїтись.
«Можливі ситуації, коли дитині не вистачає цього контакту, потреба у зв’язку стає просто нав’язливою, дитина не може заспокоїтися, якщо ви не поруч і це переростає в істерики та агресію, або в інші проблеми зі здоров’ям. Тоді варто звернутися до дитячого психолога або психотерапевта, а в ідеалі ще й до дитячого невролога. Ми багато говоримо, і в черговий раз нагадуємо, що в нас є спеціалізований курс для батьків, де описано як це все дитиною проживається та як їй допомогти» — зазначила пані Лісовська.
Небажання ходити до садочка може бути викликане й тим, що дитина не пройшла адаптацію. Навіть до війни батьки не завжди розуміли, як відбувається адаптація дитини у садочку. Тому треба допомогти дитині полегшити цю адаптацію.
Справжня адаптація дитини до садочка повинна починатися тижні за два перед тим, як дитина туди піде. З дитиною треба почати гратися іграшками у дитячий садок. Показувати та розказувати, що це за заклад, що і як там відбувається. Тоді, коли дитина прийде в садок це не стане для неї трагедією, бо все там буде передбачувально. Діти, як і дорослі, бояться невідомості, тож завдання батьків позбутися її.
Для дитини, яка змінює дитячий садок, треба знову проходити адаптацію. Багато сімей виїхало за кордон, тож дітям прийшлось змінити не тільки свою домівку, але й садочки. Треба розуміти, що для дитини це серйозна втрата, майже кінець світу. Важливо підтримати дитину, розділити з нею почуття. Хай дитина напише виховательці з «рідного» садочка листи, намалює малюнок. Вам не обов’язково його відправляти, але сам процес написання листа про те, як пройшов її день у новому садочку знайомій виховательці допоможе дитині легше адаптуватися до нового місця.
Психологи проєкту «Коло турботи» наголошують: «Якщо ви розумієте, що проблема не проходить через деякий час – краще звернутися до спеціалістів. Встановіть собі або дитині умовний термін, наприклад два тижні, або три, та слідкуйте за своїм станом. Якщо покращення не має – звертайтеся за допомогою. Особливо, якщо дитина починає хворіти – це починає працювати психосоматика: краще хворіти аби не відвідувати місце, яке їй не подобається».