Усі три події «вистрілюють» одночасно не просто так. За останні роки неодноразово звучала теза про те, що зовнішні партнери втомилися від України. Але зараз вона повернулася до світового політичного порядку денного на одні з ключових позицій.
Формула на трьох із невідомою відповіддю
Тристоронню співпрацю з Великою Британією та Польщею, пояснив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, ініціювала Україна. Вона ґрунтується на загальних принципах, які поділяють країни, а не на географії, і стає частиною зовнішньополітичної стратегії малих альянсів.
«Суть в тому, що ми не можемо чекати безпеки та процвітання десь у майбутньому, коли станемо членами ЄС і НАТО. Вони потрібні нам вже сьогодні. Тому ми вже сьогодні досягаємо практичного зміцнення, гуртуючи дружні та близькі за духом країни у малі альянси. Ми створюємо пояс безпеки та процвітання і посилюємо Балто-Чорноморську вісь», — пояснив Кулеба.
Та цього замало, щоб зрозуміти сенс об єднання. Офіційно оголосити про формат мали на початку лютого, коли до України з візитом прибули прем єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон та польський прем єр Матеуш Моравецькі. Але через коронавірус до Києва не приїхала британський міністр оборони Ліз Трасс, тому документ не підписано і зміст формату під питанням.
В Українському інституті політики бачать саме інформаційну мету, як основну. Це пояснюють тим, що ініціатор – українська сторона, а у 90% випадків зовнішньополітична активність української влади, уточнюють там, якраз інформаційна. Але також експерти пояснюють народження нового потрійного союзу тим, що через зниження ролі США простір між «старим Заходом» та Росією розшаровується. Такі країни, як Велика Британія і Туреччина, посилюють свої ролі.
«Офіс президента має розуміння, що навряд чи ми завтра отримаємо план дій щодо членства в НАТО. Тому є ідея нарощування міждержавних відносин. У Володимира Зеленського зрозуміли, що великі союзи, на кшталт ЄС та НАТО – це надовго і з багатьма невідомими, і вирішили більше наголошувати на політичній, оборонній та іншій взаємодії з іншими країнами», — пояснює кандидат політичних наук Олексій ЯКУБІН.
Новий старий напрямок
О. Якубін каже, що частиною стратегії України щодо укладання міждержавних союзів стало і підписання угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною. До нього дві країни готувалися понад 15 років, і воно відбулося 3 лютого під час візиту до Києва турецького президента Раджепа Ердогана. На відміну від поки теоретичного альянсу з Польщею та Великою Британією, це «шлюб з розрахунку». Очікування українського уряду – плюс 2,2% до ВВП щорічно.
«Основа угоди – обнулення Туреччиною мит на 10337 товарних позицій (українського експорту до Туреччини. – Ред.) – це 95% від загальної кількості товарів. Крім того, ще на 1348 товарних позицій діятимуть тарифні квоти чи зменшення мит», – повідомила перший віце-прем єр-міністр економіки Юлія Свириденко.
Але економісти та бізнес підписання ЗВТ зустріли не надто благодушно. Причина у нерівних вагових категоріях двох економік. Над угодою ми починали працювати, коли вагому частку в українському експорті до Туреччини займала продукція машинобудування. А зараз наша країна постачає переважно метал та сільгоспсировину, причому зернові вивели з-під дії ЗВТ.
Керуючий партнер «Національної антикризової групи» Тарас ЗАГОРОДНІЙ каже, що за роки роботи над ЗВТ у Туреччині розробили чимало стимулів для промисловців, у бік підтримки інвестицій, стимулювання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. В Україні зроблено лише перші кроки. Перспективи ЗВТ експерт вважає цікавими, але й зачаровуватись не закликає.
«Якщо раніше середній тариф на імпорт із Туреччини становив близько 30%, то тепер для України він знизиться до 10%. Для Туреччини було 5%, знизиться до 0,5%. Також Туреччина пішла на скасування мита на 10337 товарних позицій. Плюс зняла обмеження щодо доступу на аграрний ринок, про що раніше не було й мови, – пояснює Т. Загородній. — Звичайно, радіти не варто, оскільки це сировина. Але це не означає, що Кабмін має розслаблятись. Він має продовжувати економічну політику підтримки промисловості, стимулювати залучення прямих іноземних інвестицій з Туреччини, відкриття компаній з турецьким капіталом у наших індустріальних парках, стимулювати локалізацію турецького бізнесу в Україні. Тоді торгові відносини будуть вигіднішими для нас».
Економіст Олексій КУЩ набагато песимістичніший. Він каже, що наші постачання до Туреччини – це біржові товари, які котируються у всьому світі, а для цього ЗВТ не потрібна. Він пояснює, що структура нашого експорту до Туреччини не зміниться і це, як і раніше, буде соняшникова олія великим оптом, метал, залізна руда, металобрухт. А ось Туреччина, як країна не сировинна, лише виграє.
«Плюс подивіться, у який період ми підписуємо угоду, – звертає увагу економіст. – Девальвація турецької ліри дала колосальну фору у конкурентоспроможності турецьким товарам. За рахунок неї у доларовому еквіваленті внутрішні ціни настільки знизилися, що українським виробникам там нереально щось продати. Водночас, українські внутрішні ціни в доларовому еквіваленті за рахунок того, що гривня не девальвувала так, як ліра, дуже привабливі для турецьких експортерів».
Оскільки економічна вигода від ЗВТ для України є неочевидною, експерти пропонують саме в геополітичній площині шукати відповіді на запитання, чому ж наша влада дозріла до ЗВТ саме зараз. А також і в оборонній: разом із угодою про ЗВТ, Туреччина та Україна уклали рамкову угоду про будівництво у нас заводу з виробництва турецьких дронів Bayraktar.
А. Якубін пояснює, що Ердоган зараз прагне стати медіатором у нашому регіоні, наголошуючи на статусі регіонального лідера. Він зацікавлений у тому, щоб Туреччина стала посередником між Україною та Росією. Саме тому пропонував перенести переговорний майданчик тристоронньої контактної групи з Мінська до Стамбула.
Чекаючи на Бріджит
Враховуючи терміни підготовки до ЗВТ із Туреччиною, підписання угоди – подія епохальна. Але це не єдине, що чекає на країну найближчим часом. Після майже трирічної перерви до Києва може приїхати посол США.
У травні 2019 р. президент США Дональд Трамп зі скандалом звільнив через відсутність лояльності Марі Йованович – посла в Україні. Потім відбулися президентські вибори, зміна адміністрацій, і тільки зараз нарешті з явилася кандидатура – Бріджет Брінк. У 90-х у розпал війни на Балканах вона працювала в Сербії, на тлі конфлікту з Росією – у Грузії, кілька років була заступником голови департаменту у справах Південної Європи в Держдепі, і, зокрема, брала участь у розробці політики США щодо Східної Європи. У 2019 році вона була послом у Словаччині. Цікаво, що її ім я в Україні не було на слуху, на відміну від тимчасової повіреної у справах США Крістіни Квін.
Як пояснює А. Якубін, нова кандидатура та призначення посла загалом підтверджують, що тепер у Держдепартаменті США нарешті визначилися зі своєю ключовою політикою щодо України.
«Новий посол в Україні втілюватиме бачення Білого дому: це «Мінськ-2». У Білому домі цю позицію наголошують та актуалізують, — резюмує політолог. — Крім того, за Трампа ієрархічна модель «посольства-Держдеп-Білий дім» була порушена. Через лобістів політики з різних країн спілкувалися, оминаючи Держдеп, із Білим домом. У Байдена хочуть відновити ієрархію. Посол взаємодіятиме з українськими політиками та доноситиме цю інформацію до Держдепу та Білого дому. Думаю, це посилить модель «човникової дипломатії», яку ми бачимо останніми тижнями. Коли для того, щоб донести, наприклад, якийсь меседж до Росії, Зеленський спілкується з держсекретарем США Ентоні Блінкеном чи Байденом, а ті вже спілкуються чи з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим, чи у форматі Байден із Путіним».
4 лютого, на тлі відкриття зимової Олімпіади в Пекіні, президент Росії Володимир Путін і голова КНР Сі Цзіньпін підписали спільну заяву з двома поступками один одному. Китай підтримав Росію у питанні нерозширення НАТО та в отриманні від Альянсу відповідних гарантій. РФ підтримала позицію Китаю щодо невизнання незалежності Тайваню. Обидві сторони заявили про активізацію торгівлі та про нову угоду про постачання до Піднебесної російського газу.
Економіст О. Кущ каже, що спільну заяву слід вважати чернеткою стратегічної угоди про створення Великого Євро-Азіатського партнерства, яку у Китаї назвали «Дві гори».
А в цей час
«З цього дня між полюсами сучасного світу розпочалася відкрита ідеологічна та ментальна війна за зміст, – каже економіст. — Просування тієї чи іншої сторони у бік суперника розцінюватиметься, як пряма агресія та загроза. Реакція на такі дії з боку нового союзу буде спільною. На США найближчим часом чекає напружений трек зі стримування Китаю. Ця боротьба забере майже весь геополітичний ресурс Америки. В цих умовах Америці потрібно перевести конфлікт в Україні в режим міцного status quo. Отже, ситуацію потрібно хитнути в той чи інший бік, але з тим самим результатом – заморозка».
Анна Коваленко
Новости от АиФ.ua в Telegram. Подписывайтесь на наш канал https://t.me/aif_ukraine.