Головна редакторка «Громадського радіо» розповідає, чому люди шукають страшні новини, як навчити підлітків і старше покоління медіаграмотності, як фільтрувати інформацію та навчитися чути свій організм.
Фахівці та експертки, журналісти й комунікаційниці часто говорять про проблеми з критичним мисленням та медіаграмотністю серед українців. Головна редакторка та заступниця голови правління ГО «Громадське радіо», ведуча Тетяна Трощинська каже, що в корінь цих проблем дивляться не так часто — а він набагато глибший, аніж просто необізнаність суспільства. За її словами, причина в тому, що медіаграмотність і критичне мислення суперечать природі людини.
«Ми пристосовані до того, щоб шукати прості рішення й форми. І це не залежить від віку. Фахівці та фахівчині з медіаграмотності намагаються поламати бажання мозку йти простими шляхами. Власне, тому це складно, — пояснила вона. — Сюди включаються стереотипи та мова ворожнечі, що запускають несвідомі механізми оцінки та реакції. Це все працює проти критичного мислення».
Середі інших факторів, які спричиняють проблеми із критичним мисленням, — низька медіаграмотність дорослих, робота алгоритмів соцмереж, недовіра до ЗМІ та експертної думки, політична воля й недофінансування програм із медіаграмотності. «Доки левова частка людей не стане фактчекерами, ми з вами будемо битися як риба об лід. Сенс буде лише тоді, коли ці знання та навички увійдуть у плоть та кров і почнуть поширюватися», — каже Тетяна.
Як люди сприймають інформацію, як боротися з алгоритмами, як захистити організм від перевантаження та надлишкової інформації, що треба знати про медіаспоживання, Тетяна Трощинська розповіла під час лекції для освітян «Інформаційний хаос: як налаштувати навігацію?».
Як сприймати інформацію та розуміти медіа
Поширена порада «виключити емоцію і включити логіку чи здоровий глузд», на думку головної редакторки «Громадського радіо», недієва, адже її неможливо виконати: «Емоції на першому місці, відсунити їх неможливо». Натомість Тетяна Трощинська радить їх розпізнавати, усвідомлювати, контролювати й розуміти. Завдяки цьому можна навчитися правильно сприймати інформацію, зокрема, розкладати її на емоції — користь — знання.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/541d23441bcfa2e10c58ccef61017184.png
Оскільки інформація «читається» мозком як винагорода, як користь та як знання, Трощинська радить розібратися, як ви оцінюєте інформацію (її емоційне забарвлення), ставити питання «чим ця інформація може вам допомогти?» та «чи допоможе вона вам ухвалити краще рішення щодо життя?». Однією з мотивацій отримати інформацію як винагороду може стати й переживання негативного досвіду. Саме тому люди більше фокусуються на негативі, ніж на позитиві.
«Є еволюційна теорія, яка говорить, що ми — нащадки людей, які були надзвичайно уважні до ризиків. Хто не був уважний до ризиків, просто не вижив. Оскільки ми вижили, то наші предки багато років тому були уважними до ризиків. Тому потяг шукати ризик закладений у нас еволюцією. Ненависть, обурення — дуже заразні. Це сильніші емоції, ніж радість. Страшні новини — це снігова куля, яка зростає. Далі наш мозок починає йти до початку. Мозок ходить легкими шляхами. Легкий шлях — це щось страшне. Також є багато пояснень, що частині з нас приємно та важливо знати, що це сталося не з нами», — пояснює Тетяна Трощинська.
Вона уточнила, що вивчати «страшні повідомлення» — це нормально, щоб розуміти загрози та приймати рішення. Водночас варто критично до них ставитися, адже страх є поганим підґрунтям для ухвалення рішень. Це треба робити на основі аналізу.
Окрім сприйняття інформації загалом, уточнила Тетяна Трощинська, важливо розуміти роботу медіа, зокрема:
усі медіаповідомлення створені людьми, які під час робити мають різні знання, настрій, емоції тощо. Вони також можуть закладати в медіаповідомлення свої інтереси та бачення, тому не можна їх сприйняти як правду — лише як одну з версій картин світу;
медіаповідомлення будуються за допомогою окремої мови зі своїми правилами. Варто зважати, що великий план, тривожна музика, вибір слів, візуальних та звукових засобів впливає на сприйняття;
різні люди по-різному сприймають одне повідомлення;
ЗМІ мають свої цінності та точки зору;
більшість медіаповідомлень створена для отримання прибутку, влади або більшої аудиторії. Це звичайна бізнес-модель, однак важливо розуміти, чи ви можете це проаналізувати та хто отримує цей прибуток.
Як порозумітися з підлітками та старшим поколінням, зменшити стрес і побороти алгоритми
Головна редакторка «Громадського радіо» радить постійно звертати увагу на контекст поширення інформації. «Усі, хто має справу з медіаграмотністю, повинні з якомога більшою аудиторією говорити про те, чим факт відрізняється від оцінки та ставлення. Усі про це знають, але ніхто про це не говорить. Ми часто оцінку приймаємо за готову подію — сталося воно чи ні, було воно чи це інтерпретація. Навіть для нашого повсякденного життя це потрібно. Хто ці люди, які говорять зі мною з телевізора чи соцмережі? Чому вони зі мною говорять?» — зазначила вона.
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/301c93de4dde1de0d3d4c97c0e227551.jpg
Водночас журналістка нагадала про відповідальне поширення інформації. Адже взаємодія з фейками та дезінформацією, навіть засудження — це допомога алгоритму в поширенні брехні. Тому головне правило — не взаємодіяти з неправдивою інформацією. Не менш важливим рішенням із погляду медіагігієни є свідомий вибір інформації, але для цього треба вимкнути рекомендації на ютубі та інших майданчиках, де це можливо.
Оскільки перенасичення інформацією, навіть якісною, може призводити до стресу, головна редакторка «Громадського радіо» рекомендує ставити фільтри задля зменшення негативного впливу на організм:
«Стоп» інформаційному перевантаженню: «Я не можу знати все»
«Інформація буває надлишковою. Мозок далі не готовий працювати з такою кількістю інформації. У нас є можливість сказати “я не знаю цього зараз, але дізнаюся”; запитати та обговорити», — пояснила Тетяна Трощинська.
Прислухатися до організму
За словами журналістки, варто постійно ставити собі питання: «Чому це викликає в мене стрес?»
«Наскільки мені це зрозуміло?»
«Ми інколи накопичуємо знання, яких ми не розуміємо. Не рефлексуємо, не дискутуємо, не обговорюємо — працює інструмент “зубріння”. Навіщо? Щойно інформація стає зрозумілою, вона вкладається на полички в нас у голові», — розповіла редакторка.
Натомість діти та підлітки, каже Тетяна Трощинська, не «зубрять» непотрібну інформацію, однак інколи вони можуть не звертати увагу й на важливу. Тож у таких випадках вона радить спонукати дітей думати про ті чи інші речі. Під актуалізацією не мається на увазі заборона. Головне правило в розмові з підлітками: «Не можна заборонити чи ігнорувати — треба замінити».
«Мій вибір — замінити обговоренням. Якщо ми обговорюємо, тоді ми запитуємо про потреби. Запитуємо: чому цей контент для вас важливий? Що ми шукаємо? Маніпуляції, дофамінові пастки тощо. Але без моралізаторства. Що більше запитань ми ставимо, то більше ми розуміємо потребу, яку підліткам задовольняє контент, що його ми вважаємо шкідливим. Інколи цей контент заміняє нормальну розмову. Більше того, масовість поширення контенту — хороша річ, щоб говорити про тоталітарні суспільства, про заборони, про свободу слова», — каже журналістка. Так само вона рекомендує допомагати підліткам обирати безпечний та корисний контент: запитати, що для них безпека й користь, де вони їх шукають та чому для них це важливо.
«Намалювати, що може бути корисним, що безпечним, чому потрібен безпечний контент, із ким би вони могли поділитися. Років, напевно, із чотирнадцяти їм цікаво ділитися такими речами з молодшими. Старші підлітки добре працюють як ментори для молодших. Якщо спрямувати їх, що вони можуть поділитися з молодшими своїми знаннями про безпеку в інтернеті або як інтернет використовувати для навчання. Це міг би бути той механізм, який їм цікавий, бо це робота з пошуком себе в авторитетному середовищі», — уточнила Тетяна Трощинська.
Зі старшим поколінням діють схожі правила: їх варто переконувати, наводячи аргументи. Тетяна Трощинська наголошує, що треба пояснювати, як працюють медіа, маніпуляції, політики тощо. Цей шлях може бути довгим. Однак здаватися та говорити «ти не зрозумієш» — це не вихід.
Загалом малоймовірним журналістці видається, що навчити підлітків критичного мислення вдасться без виховання медіаграмотності в дорослих. Адже дитину не можна вирвати з контексту, на неї впливає сім’я, вчителі, телевізор. «На них впливає середовище, у якому вони є, — це освіта та освіченість батьків; критичність середовища, в якому вони ростуть; доступність інформації та інтернету; ставлення сім’ї до медіаграмотності та критичного мислення, наявність чи відсутність цих механізмів удома», — сказала вона.
«3+3» — вправи та ігри, які допоможуть стати медіаграмотними
Для кращого розуміння того, хто ви є в ланцюгу медіаспоживання, Тетяна Трощинська пропонує хоча б один день походити із записником і простежити за своїми діями як медіаспоживача. Щоб вивчити себе, варто записувати до щоденника всі свої дії, пов’язані з пошуком та отриманням інформації:
що шукали;
що відчули — яка емоція переважала від прочитання того чи іншого матеріалу;
зафіксувати, поширили ви матеріал чи ні, або надіслали знайомими посилання на нього, чи ні;
які висновки після прочитання / перегляду / прослуховування зробили;
що сталося з вашим організмом (стрес, радість, обурення, нові знання абощо).
«Якщо ми день постежимо за собою, то отримаємо картину себе як медіаспоживача, — зможемо робити висновки, що ми шукаємо і що нам потрібно. Потім можна обговорити, що нас мотивує й чому ми шукаємо саме це», — пояснила журналістка.
Кожна людина має індивідуальну картину світу — на це часто впливає «інформаційна бульбашка», яку вона створює у своїх соцмережах. Тетяна Трощинська радить просити у знайомих дозволу зайти в соцмережі з їхнього акаунту, щоби «подивитися на світ їхніми очима».
https://s3.eu-central-1.amazonaws.com/media.my.ua/feed/81/a652b33eef0f3087b14c376bf7fbcb12.jpg
«Як соцмережі виглядають з точки зору конкретної людини? Ми отримаємо абсолютно різні картинки. Це означає, що алгоритм намагався нас вивчати. Він може помилятися, може не помилятися, але він нас вивчає. Ми отримуємо різні картини світу, й наше завдання — їх обговорювати», — розповіла вона.
Головна редакторка «Громадського радіо» також закликає аналізувати інформацію із застосуванням п’яти правил фактчекінгу:
Хто автор або авторка повідомлення? Чи має ця людина зацікавленість щось виграти від того, як я сприйму це повідомлення?
Чи це повідомлення нейтральне? (Навряд чи.) Що я чую / читаю?
Де розміщене повідомлення? Що це за медіа? Хто власник? Якщо соцмережа — який персональний інтерес блогера / блогерки?
Чому це повідомлення було надіслано мені? Чи намагається повідомлення продати мені товар чи послугу чи спосіб життя?
Які емоції викликає в мене це повідомлення?
Крім того, вона рекомендувала три гри, які в розважальний формі допоможуть підліткам зрозуміти роботу медіа та маніпуляцій, а саме: Bad News, «Маніпулятор» та iReporter.
Фото: Олексій Темченко