Ніч, звичайний похід до супермаркета, нічого не віщує біди. Ось ти, молодий сильний чоловік робиш зауваження занадто шумній компанії, і тут починається відлік останніх хвилин твого життя. Ні, це не початок фільму-хорору, це реальна історія з Чернігова, що сталася в ніч на 2 жовтня. Там два копи, перебуваючи у відпустці, вступили в конфлікт з чотирма молодиками. Останні забили до смерті одного з поліцейських, а другий перебуває в реанімації у важкому стані…
«Іллюхо, досить! Він вже нахаркав, бл**ь, я *бу!»- чути голос за «злитими» в мережу кадрами, на яких один з копів лежить весь закривавлений, його обличчя перетворилося на суцільне місиво.
«Ось ця х**луша хотіла мене нах**рити… І там твій дружок валяється», — під регіт інших хлопців говорить один з хлопців. Але незабаром цим мерзотникам стане не так весело: вони потраплять на лаву підсудних, і тут кулаки вже не допоможуть.
Це вбивство розділило суспільство на кілька «таборів»
Крім того, ЗМІ «облетіли» кадри із супермаркета, де видно, як копа б’ють, але ні касири, ні перехожі, ні охорона на це не реагують.
Це вбивство розділило суспільство на кілька «таборів». Отже, частина українців різко засудила дії компанії хлопців, вважаючи, що справедливим покаранням буде довічне ув’язнення. Ці ж співгромадяни щиро шкодують, що у нас немає смертної кари для таких вбивць.
Наступний «табір» вважає, що в цій ситуації беззбройні правоохоронці опинилися в рівних умовах зі «звичайними людьми». І тут починають перераховувати низку історій з побиттям людей при затриманні поліцейськими. «Найяскравіший» приклад — той же Кагарлик. Люди з цього «табору» щиро радіють смерті одного копа й сподіваються на таку ж долю для другого, який бореться за життя в реанімації. Будь-який поліцейський для них — синонім слова «кат», для таких вони у своїх озлоблених головах підготували всі дев’ять кіл пекла, і, повірте, там побиття ногами — найбільш лайтовий варіант.
Особисто у мене викликає огиду байдужість, яка, як бачимо, теж вбиває. Чому ніхто не міг прийти на допомогу?
Третій «табір» різко розкритикував перехожих, покупців, касира й охорону супермаркету: чому ніхто не відреагував, не припинив бійку, не викликав копів. Тут спливла вельми цікава деталь: за словами батька одного з підозрюваних у побитті, правоохоронці приїжджали, нібито навіть розпорошили газ, але поїхали. А в супермаркеті кажуть, що поліція приїхала за їхнім викликом вже тоді, коли там не було учасників бійки. Чи так було насправді, ми ще дізнаємося у ході слідства.
Особисто у мене викликає огиду байдужість, яка, як бачимо, теж вбиває. Чому ніхто не міг прийти на допомогу? Охороні маркету тут дістанеться найбільше: невже вона може реагувати тільки коли хтось краде, образно кажучи, пакет кефіру, а коли людину жорстоко б’ють, ховає голову в пісок?
Четвертий «табір» щиро дивується, як така поліція може оберігати нас, якщо навіть собі не може допомогти в такій ситуації. Люди запитують, невже наші копи можуть демонструвати свою силу лише щодо закутих в наручники та ґвалтувати жінок у відділках?
А ще у світлі цих подій активізувалися прихильники легалізації зброї: мовляв, був би такий засіб самозахисту, все могло бути інакше. Так, могло б, але не факт… Страшно уявити, що зброя потрапить у руки таких мерзотників, які, забиваючи ногами людину до смерті, заливаються сміхом.
Наостанок поговоримо мовою сухої статистики: мінус життя (загинув 30 – річний поліцейський Артур Єрохін), плюс двоє напівсиріт, одна вдова, одна людина бореться за життя (другий коп – Володимир Савон), чотири покалічені долі молодих хлопців, найстаршому з них — 18 років. І страшне зізнання у хвилини каяття: «Мамо, я вбив людину»…
Ольга Робейко