Майже 34 тисячі вбивств всього лише за два дні: 29 та 30 вересня 80 років тому в Бабиному Яру в Києві почалися масові розстріли. Майже всі жертви — це євреї. Їх вбивали за інакшість, іншу національність і віру. Загалом за роки нациської окупації у Бабиному Яру вбили понад сто тисяч людей. Лише небагатьом вдалося пережити жахи Голокосту.
«Сніданок з 1+1» поспілкувався з тими, для кого ця трагедія стала особистою історією: з Юрієм Фуксом, чию родину тоді цинічно знищили, а також з Ганною Яровою, чия мама і бабуся рятували інших.
«Всім жидам зібратися! Мати цінні речі, документи і теплу одежу» — оголошення такого змісту німці розклеїли по Києву. За непослух – розстріл. 29 вересня 1941-го року біля Бабиного Яру стояли сотні родин, чимало були з немовлятами на руках.
Юрію Фуксу тоді було п’ять років. «Ніхто навіть думать не міг, що йдуть на смерть. Вважали, що кудись повезуть, в лагер. Там, де були розстріли, грала музика. Люди спокійно йшли, нічого не підозрюючи», — каже чоловік.
Людям наказали роздягнутися, забрали документи. Потім як худобу погнали на смерть, розказує дослідник історії Києва Михайло Кальницький: «Людей виводили групами на схил яру. Там їх розстрілювали чергами з автоматів або кулеметів. За іншими свідченями, людей заводили безпосередньо на дно яру, там змушували їх лягати, а потім німець йшов і стріляв».
Лише за перших два дні в Бабиному Яру вбили 34 тисячі людей. Серед них були дідусь і бабуся Юрія Захаровича. «Я знаю, що дідусь з бабусею могли поїхати в евакуацію. Він пам’ятав німців, які у 1918 році обороняли євреїв від погромів. Казав, що німці — це цивілізована нація. Що вони нам зроблять? Дідусь з бабусею пішли. А моя мама не пішла», — розповів киянин.
Утім, потім хтось їх виказав. «У нас сусідка Марина Григорівна була. Побачила, що йдуть жандарми. Вона мене сховала, а маму з сестрою забрали. Коли Червона Армія підійшла до Києва, тоді німці влаштували облаву. Нас відвели на ЄВБАЗ. Люди думали, що постріляють. Але ввечері посадили на поїзд. Ми опинилися у Вінниці з Марією Григорівною», — згадує.
У найжахливіші моменти війни дала прихисток невинним і Софія Ярова. Її спогадами ділиться донька Ганна. Коли німці окупували Київ, то її мамі тільки-но виповнилося 16 років. Каже, що багато киян німців зустрічали з хлібом.
Ганна Ярова разом з мамою Софією, ризикуючи життям, лише офіційно врятували сім людей — це дві єврейські родини. «Скрізь було написано, хто буде сприяти євреям, то розстріл на місці. Вона (мати Ганни — Ред.) якимись іншими категоріями думала. Найперше було врятувати життя», — каже жінка.
Таких випадків людської небайдужості у часи Голокосту було чимало, розказує журналістка та співавторка фільму про праведників «Слово праведника» Маргарита Яковлева. «Сильне враження було від інтерв’ю зі Стефанією Петрушка. Вона разом з родиною врятувала чотирьох єврейських братів. Вони їх рятували протягом чотирьох років. Приїжджали майже кожен тиждень німці, автомат приставляли до голови і питали, чи є тут євреї. Вона кожен раз казала, що ні», — розповідає журналістка.
Ніхто не вважав себе героєм тоді героєм. Пригадують ті події наші герої не заради нагород. Вони хочуть, щоб люди знали і пам’ятали про події, які не мають терміну давності.