Навіщо Путін взагалі проводить в Російській Федерації ці марні »вибори» з наперед визначеним результатом для партії влади »Єдиної Росії»? Адже «російські вибори» – це трагічний політичний оксиморон, коли подібне «народне волевиявлення» не тільки протирічить здоровому глузду, а й щоразу ще більше делегітимізує путінський режим в очах широких суспільних мас.
Прослідковується повна абсурдність і витратність проведення такого роду «виборів» та успішне усунення будь-якої реальної політичної конкуренції. Та не дивлячись на це, Кремль знову вдається до традиційних для себе методів і засобів отримання чергової, з наперед визначеними відсотками, «перемоги».
Тоталітарний путінський режим прагне таким чином показати Заходу, що вони нібито повністю дотримуються «міжнародних норм» вираження населенням своїх політичних вподобань. Якими чомусь щоразу виявляється «підтримка» росіянами довічного диктатора і його «Єдиної Росії».
Таким чином, диктаторський режим вчергове отримав «більшість» в Державній Думі та далі повністю контролюватиме російське суспільство, яке так і не наважилося на масове протистояння волі Кремля.
Путін знову умудрився вкрасти вибори, але від самого початку і так було зрозуміло, що усунути багатодесятилітню диктатуру шляхом участі в подібних «виборах», ніколи не вдасться. І хоча залишки розгромленої опозиції та їхній лідер Навальний будуть робити гучні заяви про фальшування виборів, це нічого змінити не зможе.
Деспот обслуговує олігархів, одночасно і контролюючи їх. Цей злочинний симбіоз, котрий утворився після передачі Путіну у спадок влади президентом Єльциним, не має нічого спільного з російським народом, який він вщент обікрав.
Існує лише два способи, коли Путін піде з посади номер один в Російській Федерації. Перший, якщо він помре від старості, або йому дадуть випити «коктейлю Навального», не повідомивши попередньо про те, що ж він п’є насправді.
Путінська епоха підходить до кінця, але це нічого ще не значить. Фундамент путінізму закладений так глибоко, що можна в Росії змінити назву режиму, проте насправді це фактично ніщо не поміняє. Бо самої по собі цієї зміни недостатньо.
Путін боягуз, він, як чорт ладану, дуже боїться вільних, прозорих і чесних виборів, оскільки чудово знає, що він їх з тріском програє.
Чесна конкуренція, перевірка корисних чи нових політичних ідей або захист старих, які працюють, з додаванням появи незалежних від влади політичних персон, це все не для нього.
Усунення конкуренції не тільки помилкове, але й контпродуктивне рішення. Та Путін і його кліка цього зрозуміти не можуть.
Путінський застій став не менш трагічною реальністю для Російської Федерації, ніж застійні часи Леоніда Брежнєва. З однією тільки різницею, що Брежнєв правив 18 років, а Путін вже майже 21 рік.
І далі ніяких сюрпризів не може бути. Політична система Росії – це диктатура. З дуже невпевненим в собі лідером, але який має величезні повноваження.
Кремлівська злочинна зграя безсоромно грабує РФ, перетворивши її на територію, де неможливо нормально жити тим, хто не входить до путінської мафії.
Якщо коротко підсумувати усе те, що Путін зробив для Росії, то він: перетворив її на державу-парію; зупинив будь-який економічний прогрес і зарубіжні інвестиції до РФ; забрав пенсії у старшої частини населення; підвищив процентні ставки та ціни на продукти харчування першої необхідності; створив газонафтову економіку, яка руйнує навколишнє середовище РФ і цим веде країну до екологічної катастрофи. Нафтогазова економіка Путіна також руйнує планету і знищує значну частину лісів Росії.
Путін – це садист на троні, який відверто знущається над простими росіянами.
Напередодні «виборів» путінський режим різко збільшив репресії щодо політичних опонентів і інакодумців. Тиск на суспільство йому був потрібен для того, аби відвернути увагу від своєї непопулярності в Росії.
Путін втомлений, старий, але полишати насиджене крісло нізащо не хоче. І велику частину політичного істеблішменту Російської Федерації він влаштовує.
Вони чудово розуміють, що за різкої зміни влади в Кремлі можуть дуже програти. Оскільки зовсім не факт, що в них складуться такі ж взаємини з новим «царем», які склалися з попереднім.
Тим більше, усвідомлюючи, що довготривала боротьба між різними московськими і регіональними кланами здатна перерости у громадянську війну, з якої дуже важко буде вийти переможцем.
Те, що росіяни втратили віру в нинішню корумповану клептократію та виборчу систему, яка утримує її при владі, насправді є позитивним знаком, який показує, що жителі РФ не мають ілюзій щодо незаконності системи та її нелегітимності.
Принципова відмова багатьох потенційних виборців приймати участь в таких «виборах» наочно демонструє їхнє повне відкидання цього цинічного фарсу, який створює у Путіна та його корумпованого злочинного угрупування хибну ілюзію безпеки, якої взагалі немає.
Люди бачать Путіна таким, яким він є: жорстоким, безсоромним і свавільним правителем з необмеженою владою, який прагне назавжди зберегти систему, що збагачує його та його друзів за рахунок усіх інших.
Тому не дивно, що він так часто ховається у своїх бункерах. Щоразу, коли він показує своє самовдоволене корумповане обличчя, він ризикує ще більше увійти в протистояння з звичайними росіянами, нагадуючи їм, що їх щодня обманюють і оббирають.
Так само, як і «арабська весна», революції можуть бути викликані чимось спонтанним і абсолютно несподіваним, а потім поширитися, як пожежа, виходячи з-під контролю і зачіпаючи тих, хто здавався досі недоторканним. Путін та його подільники можуть і не втримати владу в своїх руках до наступних «президентських виборів» 2024 року.
Злочинна система в СРСР винагороджувала пасивну слухняність і карала будь-яке інакомислення, що підривало її устої. Тому не дивно, що російський народ не здатен поки що до потужного опору, а воліє пасивно спостерігати за тим, що може бути далі.
Свободу треба виборювати, а не чекати на те, що за тебе це зробить хтось інший.
Сучасні та демократичні європейські країни, такі як Швеція чи Норвегія, мали явку виборців більше 75 відсотків на останніх національних виборах. Хабарі там не потрібні, люди голосують тому, бо дійсно думають, що можуть змінити ситуацію. Що є повною протилежністю млявим росіянам, котрі не мають реального вибору.
Важко повірити в те, що більшість російських виборців вважають, що «Єдина Росія» – найменш поганий варіант.
Путінці можуть змусити їх з’явитися в кабінці для голосування, але не можуть примусити проголосувати за діючу владу. За себе ця влада «проголосує» сама масовими мільйонними вкиданнями виборчих бюлетенів, провокуючи цим наростаюче народне невдоволення.
Починаючи від початку своєї історії, Московського царства, російська влада впродовж багатьох століть культивувала покірність населення. Природа тоталітарного звіра, час від часу, змінюється, але його мета та статус російського народу залишаються незмінними.
Кремлівська офіційна пропаганда видає Путіна за великого сучасного стратега, але він занадто посередній, щоб бути стратегічним мислителем. Тверезий погляд на російську реальність робить це цілком зрозумілим.
Те, що він весь час кудись втручається і окупує українські, грузинські, молдавські та інші території, показує лише, що Путін прораховує лише тактичні варіанти, не дуже вдаючись в те, якими можуть бути кроки у відповідь.
Путіну за довгі роки свого правління вдалося створити своєрідну пірамідальну «схему Понці», застосувавши її для Росії в політичному вимірі. Вона діє за принципом «зверху вниз».
Ця «піраміда влади» починається «зверху» і найбільшими прихильниками тирана є його найближче оточення. Якщо Путін піде з влади, або його усунуть, то всі члени його найближчого оточення ризикують потрапити до в’язниці, коли в Росії з’явиться новий президент.
І якщо йти все далі «зверху вниз», то в цій системі кругової поруки режиму задіяні декілька мільйонів осіб, – номенклатура, бюрократичний апарат, армія чиновників різних рангів, вищі чини спецслужб, армії, поліції, прокуратури і судових органів, чия доля напряму пов’язана з долею Путіна.
Усі ці люди намагаються впливати на голосування, риторику режиму і, звичайно, маніпулювати процесами голосування.
Від них диктатор безкоштовно отримує «політичні послуги», не докладаючи для цього багато зусиль. Адже колишня радянська номенклатура мутувала під час правління Путіна, щоб зберегти владу і приватизувати Росію на свою користь.
Крім цих осіб, під час патріотичної, або точніше шовіністичної виборчої кампанії, телевізійні пропагандисти переконували пенсіонерів, або ностальгістів спонтанно розповсюджувати пропаганду: Росія велика і могутня; Навальний – шпигун, якому платять США; Захід – декадентський, тому що дозволив тероризм та нелегальну імміграцію; Європейські міста кримінальні та небезпечні; українцям дозволяють їхати до Європи лише для того, щоб виконувати там брудну роботу; Сполучені Штати та Європа ревнують до успішних російських військових кампаній; російські цінності перевершують західні цінності, тому голосувати потрібно тільки за путінську «Єдину Росію».
Застосовуючи важелі впливу на ці різні категорії населення, які дуже зацікавлені у збереженні статус-кво, можливо перетворити 29 відсотків початкової підтримки «Єдиної Росії», використовуючи також і фальсифікацію виборів, на партію більшості у Державній Думі.
Останні вибори в Російській Федерації, як і всі попередні в путінські часи, показують, що політична система Росії не піддається ремонту традиційними інструментами, такими як голосування.
Єдиний засіб, який в такому разі залишається, – це найдемократичніший із усіх – народне повстання. В Росії це завжди так само неминуче, як і непередбачувано…