Вперше в історії незалежної України нобелівська лауреатка взяла участь у вітчизняному літературному фестивалі. На 28-му Львівському міжнародному BookForum відбулася онлайн-зустріч із польською письменницею Ольгою Токарчук. Поділилася спогадами про батька та розповіла про свій зв’язок з Україною.»Уперше я поїхала в село, де народився й провів перші 10 років життя мій батько, коли мені було 10-11 років. Для мене це була подорож в його минуле, — каже Токарчук. — Мій батько був чутливою людиною і часом впадав у сентиментальність. А може, всі люди, які в дитинстві покинули свій омріяний край, були схильні до такої сентиментальності. Але коли він говорив про своє село, то я, дещо стурбована, завжди бачила, що він от-от заплаче, що це його зворушує. І потім, коли я була підліткою, мене це дратувало, що такий дорослий чоловік раптом так поводиться.Потім мені здавалося, що вершиною кічу було те, що він з останньої поїздки до цього села привіз собі торбинку землі, яку велів покласти з ним у могилу, і мама зрештою так і зробила.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 27 тис. відвідувань і 160 подій за п’ять днів: як минув 28 BookForumТоді я зрозуміла, що він із собою в могилу взяв матеріалізований шматочок свого дитинства. Якийсь ідеальний момент у місці, у центрі всесвіту, де всі живуть у злагоді та щасті. І всі можуть порозумітися, усе так гарно, велика вода, корови, яблука. У мене вдома весь час говорили про ті яблука. Ніби наші якісь недосконалі, а там були справжні.Тож мені було цікаво. Дитиною була налаштована на якусь екзотику. На те, що буде інший сніданок. На речі, які відрізняли нас від усієї тамтешньої родини.А коли була старшою, багато речей там знайшла, але менше з оповідей батька, радше з літератури. Куди б не поїхала, бачу світ через призму того, що прочитала, а не того, що прожила, бо на жаль, мало прожила.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оголосили переможців премії BookForum Best Book Award- 2021Словом, у мене вдома батько запровадив такий собі романтичний культ українськості. Хоча у нас не говорили «я з України», як і не говорили «я з Кресів». Вони були «з-за Бугу». Такий дивний спосіб ідентифікації, яка переступала всі історичні складнощі. Вони були просто з іншого берега ріки, дуже просто.Також у мого батька довго був східній акцент, який я обожнювала. І в інших старших людей навколо він був, бо цей діалект на Нижню Сілезію перенісся дуже виразно. Дитиною я вчилася вимовляти це «л», мені подобалося, звучало елегантно. Що цікаво, у батька це потім зовсім зникло, він розмовляв цілком звичайно. А нині вже немає людей, які б у Польщі говорили з таким чудовим м’яким акцентом.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Герої «Книги Якова» живуть так, ніби месія вже прийшовТож моє ставлення до України, успадковане від батька, романтичне. Пам’ятаю, що в нього був «Кобзар», який він читав, і я підліткою також ним зацікавилась. Властиво, він почувався поляком, але тісно пов’язаним із місцем народження, як ми би сказали, з «хайматом», може, не стільки із самою Україною. Попри те, що кінець його життя в тому селі був трагічний, оскільки частину його родини убили в етнічних чистках. Власне кажучи, вони мусили тікати, батько дивом вижив.Тому з одного боку «Кобзар», трагічна доля українського народу, усе на такій високій ноті. А з іншого боку, цей спогад, про який я дізналася детально лише за кілька років до його смерті, коли батько написав мемуари, і я усвідомила, що ця дитина пережила».28 BookForum відбувся у Львові 15-19 вересня за підтримки Українського культурного фонду, Львівської міської ради та Львівської облдержадміністрації. Програма фестивалю налічує 160 подій, понад 250 учасників, зокрема 25 іноземних авторів з 21 країни.
Нобелівська лауреатка розповіла про свій зв’язок з Україною
