Всі мої наївні, простодушні прогнози втратять силу вже в першій половині ХХІ століття. Кожен матиме власний кишеньковий пристрій, трохи менший від касетного плеєра. Він огорне людину візією такого світу, порівняно з яким рай видаватиметься складом старих калош.Ще в радянські часи я мав кілька нагод побувати у Львові. Але ніколи не хотів. Це ніби жінка, котру колись кохав, але несподівано втратив – і вже не маєш бажання побачити її в новому житті. Що для мене нинішній Львів – без тієї атмосфери, яку я пам’ятаю, без людей, яких я любив? Лише будівлі, каміння.На жаль, маю тільки 24 години на добу. А ще ж потрібно колись хоч трішки поїсти, поспати, похворіти.Важливо народитися в певній частині світу. Небезпечно сьогодні з’явитися на світ десь в Африці чи Азії. Я народився в місці, де постійно точилися війни, змінювалися уряди, суспільні устрої, держави. Мені здається, що 40 років, які вкрали в мене Гітлер і Сталін, – це занадто.Норберт Вінер свою біографію почав словами: «Я був чудовою дитиною». Я можу сказати тільки: «Я був чудовиськом». Можливо, з невеликим перебільшенням. Але те, що я тероризував оточення, особливо коли був зовсім малий, – правда.Я був самотньою дитиною. Хотів мати брата чи сестру, а точніше – маленького невільника.Я повільно дозрівав і надто пізно помудрішав.40 років, які вкрали в мене Гітлер і Сталін, — це занадтоНімці вважали себе вищою расою, а нас, євреїв, – приреченими на винищення паразитами. Натомість росіяни – це було підле та нице кодло. Вони обсирали все, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, госпітальні зали, біде, клозети. Вони срали на книжки, килими, вівтарі. Вони вбачали радість у цьому сранні на весь світ. Скопати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити.Ми до останнього залишалися у Львові. Це не тому, що мої батьки вірили, мовляв, станеться диво і Львів повернеться до Польщі. Ми просто не могли наважитися покинути все й виїхати.Моє життя ніколи не оберталося навколо сексуальних проблем. Звичайно, мене приваблювали дівчата. Але більше турбували зірки. Я вважав, що вони гідніші дослідження, ніж таємниці, які приховує жіноча… скажімо так, душа. Ну, так воно було! Сподіваюся, мене це нічим не ганьбить.Майбутню дружину я зустрів на темних сходах, по яких піднімався із запаленим сірником. Вона не хотіла виходити за мене заміж, бо мала заледве 19 років. Зрештою, тоді вона ні за кого не збиралася заміж. На щастя, ще діяла інституція залицяння.Після двох чи трьох років облоги Бася Лешняк погодилася стати моєю дружиною. Я мешкав у кімнатці з грибком, тому став чоловіком, який доїжджає. Їздив я, природно, трамваєм.Ми любили мандрувати, часто їздили до Югославії. Дружина цікавилася світом, тож випихала мене з дому. Вела щоденники подорожей. Коли тепер іноді читаємо їх, то просто лускаємо від реготу. Ми жили у справжніх злиднях, гонорару вистачало хіба на салат і лопух. Тож і комічних ситуацій було хоч греблю гати.Хотів мати брата чи сестру, а точніше — маленького невільникаУкраїна стала незалежною державою, і для мене це було приємною новиною. Але прикро вражає факт, що багато українців розмовляють російською.Коли моєму синові було 8 років, я написав казку. Вона йому не сподобалася. Натомість казки, що за моїм задумом не були призначені для дітей, читав із великим задоволенням.Так і не подивився повністю фільм Тарковського «Соляріс». Мені вистачило першої частини. Було смішно слухати словесні пасажі мовою вступних статей газети «Правда».Найприємніше, скажу вам, нічого не знати.Анджей Вайда поставив телевізійний спектакль за моїм твором. Мій агент розповідає: «Знаєте, пане Станіславе, я дивився спектакль. Там багато голих дівчат!» – «Яких ще голих дівчат? – запитую. – У мене нічого такого у творі не було.» – «Але ж ви зрозумійте, так набагато цікавіше». Що тут скажеш? Може, й справді, коли всі одягнені – це надзвичайно нудно.Можливість світових конфліктів зросла після того, як перестали існувати два світові табори. Раніше як було? Тут балістичні ракети – й там такі ж. А нині все це «розповзлося» по світу. Не знаєш, звідки чатує небезпека. А крім того, антракс, різні віруси, біотероризм, ще дідько знає що.З усіх досягнень науки останнього часу найбільше вразило клонування. У це важко повірити. Проте клонувати тварину – то одне. Але людину… Боюся, знайдеться-таки якийсь дурень, котрий піде на подібний експеримент. Нічого доброго з того не вийде.Я сказав собі: 45 книжок – досить. Це не зовсім добре, коли людина пише до останнього подиху. Навіщо давати привід нащадкам говорити: «От дурень, у нього вже був цілковитий склероз, а він хотів показати, ніби щось може»?Не знаю, чи є такий тип життєвого досвіду, про який можна було б сказати, що він нікчемний. Досвід завжди корисний.Коли мова заходить про Бога, я згадую події 11 вересня. Терористи, які знищили кілька тисяч жертв у Нью-Йорку, були впевнені, що їм допоміг Господь. То чому ж він не захистив тих, хто загинув? Чому відступився від невинних?Один табір – це християнство, другий – іслам, є буддисти і ще багато інших вірувань. І кожна конфесія наполягає, що вся правда світу – за її вченням. Для мене всі світові релігії практично тотожні. Окрім хіба що релігії канібалів.В одному впевнений достеменно: продовження нашого земного життя після смерті не існує. Я ж медик за освітою, тому досить добре знаю, як це буває.Не вступаю в диспути з теологами – Бог є чи Бога немає. Якщо хтось вірить – будь ласка. Незабаром буде свято – й ми поставимо в домі ялинку. Чудова традиція, люди пов’язують із цими атрибутами багато сподівань. Я не проти.Якщо людина смертельно хвора, зазнає фізичних мук і хоче піти з життя – треба поважати це її право. Звісно, все мусить відбуватися цивілізовано.Я скидаюся на ліберального, поміркованого, центристського консерватора. Не треба занадто відхилятися ні вліво, ні вправо.Комунізм ніколи не подобався. Не написав жодного слова на його підтримку. Звісно, був час, коли страх не дозволяв відкрити рота, а зараз можна написати практично все. Однак треба бути обачним, бо найлегше писати дурниці.Не заздрю тій мадам, яка створила Гаррі Поттера. Це ще гірше, ніж отримати Нобелівську премію. Весь світ на неї накинувся, всі хочуть знати, як вона вигадала такого героя. Це чистої води комерція. Не граю в такі ігри.Коли все набридає, сідаю у старенький Mercedes і їду в місто або за місто – по пресу чи просто так.Коли тобі 25 років і ти від природи маєш ін’єкцію оптимізму, здається, якось воно буде. Навіть у 40 я ще міг вважати себе щасливим. Все-таки було якось безпечніше, веселіше жити. А нині знаю надто багато поганого – про людство, про конкретних його представників. Світ мені не подобається. Немає підстав для радості.Не треба занадто відхилятися ні вліво, ні вправоНайчастіше у снах бачу себе молодим. Це приємно. Дивовижно, але іноді сниться, що маю інше минуле, ніж насправді. Війни, розстріли ніколи не сняться. Крім того, це, мабуть, нормально, що людина швидко забуває те, що бачила уві сні. Мені й не хочеться сісти та записати сон. Навіщо?Політикою займатися не варто. Небезпечна й нечиста справа. Та й не вельми приємна.Не треба бути занадто розумним. І занадто дурним також не варто.За матеріалами інтерв’ю Станіслава Лема для українських і польських ЗМІ, роману «Високий Замок», книжок Войцеха Орлінського «Лем. Життя не з цієї землі» і Станіслава Береся «Так казав Лем»
