Русь

Перейменувати Україну на Русь-Україну пропонує радник голови Офісу президента Олексій Арестович, 46 років. Про це він заявив в інтерв’ю в останній день літа. За словами радника, вже готується відповідний указ глави держави.– Перехоплення спадщини Київської Русі набагато важливіше за танки, – каже. – Треба в них відібрати бренд «руських» зрештою. Я борюся за те, щоб ми називали війну правильно: русько-російська війна. Русь – це ми. Руси, русини.Типового вікінга за виглядом і поведінкою нарекли слов’янським іменем Святослав– Я, звісно, за те, щоб українці розповідали всім про значення спадщини Русі для нинішньої України, – говорить історик Володимир В’ятрович, 44 роки. – Але заяви про перейменування держави безглузді та шкідливі. Нас штовхають на безперспективні спроби пояснити світові, що Rus – не те саме, що Russia. І це чудова нагода для ворога остаточно переконати всіх, що Ukraine – то таки RussiaВперше термін «Русь» зафіксовано 839 року у франкських Бертинських анналах. Там йшлося про посланців народу Rhos, котрі шукали безпечну дорогу з Константинополя до власної батьківщини. Імовірно, це були шведи. В наступному десятилітті «Баварський географ» повідомляє, що народ Ruzzi заселяє територію між Caziri і Forsderen Liudi, тобто між хозарами й деревлянами.Грецьке житіє святого Георгія, написане після його смерті у 820-х і збережене в рукописі наступного століття, описує напад на південне узбережжя Чорного моря «варварів Рос». 18 червня 860 року атаки зазнала вже візантійська столиця. Свідок облоги патріарх Фотій писав: «Цей народ здобув собі ім’я цією виправою». Підтверджує це укладач «Повісті минулих літ» чотирма століттями пізніше: «Коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися Руська земля. А про се ми довідалися, що за цього цесаря приходила Русь на Цесароград».Етимологія слова «Русь» досі не визначена остаточно. Найпоширеніша версія: назва утворилася від балто-фінського найменування шведів rо- tsi та Середньої Швеції – Руслагена. Обидва походять від кореня *rо- р – «гребля». В давніх літописах у слові «Русь» використовували написання диграфа «ук» – він вимовлявся протяжніше за звичайне слов’янське «у». Дослідники також виводять термін з іранського кореня *ruk – «світлий, блискучий», тобто царствений. Мовляв, так само виник відомий етнонім «роксолани», яким називали жителів теперішніх українських земель. Інші стверджують, начебто це змінене слов’янське слово «русий». Ще одна версія: від річок Рось чи Руса.Ядро держави було в Середньому Подніпров’їОтже, русь – це різноплеменне зібрання скандинавів, котрі в середині IX ст. шукали кращої долі на річках Східної Європи. Відомі щонайменше три такі «русі» – в басейні Ладозького озера, в Середньому Подніпров’ї та на Середній Волзі. Осівши на одному місці, руси почали сприйматися як народи – тогочасні арабські географи чітко відрізняли «ар-рус» від слов’ян за зовнішністю та звичаями. Візантійські та наші джерела донесли до нас імена тих русів – усі вони скандинавські. На початку X ст. починається асиміляція русів. Це завершується нареченням київського князя – типового вікінга за виглядом і поведінкою – слов’янським іменем Свято­слав. Народ русів зник як окрема спільнота. Натомість передав своє ім’я підвладному населенню – спочатку полянам, а потім і решті.Жодної Київської Русі не існувало! Так само не було Русі Новгородської чи Московської. Назва держави під управлінням династії Рюриковичів була просто Русь. Епітети – це вигадки істориків XIX ст., котрі намагалися протягнути російське володарювання углиб віків. Натомість існував поділ на Русь «у вузькому сенсі» та Русь «взагалі». Перший термін охоплював ядро держави в Середньому Подніпров’ї, другий – усі терени. Саме тому «на Русь» міг поїхати не лише візантійський купець, але й новгородський, шлях якого лежав до Києва. Під 1146 роком у «Повісті минулих літ» читаємо: «І Святослав, заплакавши, послав до Юрія в Суздаль, сказав: «Брата мені Всеволода Бог узяв, а Ігоря Ізяслав схопив. Піди-но в Руську землю, до Києва». Щодо самоназви, то вона звучала як «русь» у множині, «русин» в однині. «Русич» – це вже літературщина.Новий пік уживання цього слова на наших землях припадає на XIII ст. 1253 року князь Данило був коронований, тож його держава отримала офіційне найменування Regnum Rusiae – Королівство Русі. Сам він відтоді носив титул Reх Rusiae – король Русі. Цим титулом послуговувалися його спадкоємці аж до Юрія Боле­слава II, після вбивства якого 1340-го державу пошматували сусіди.Митрополію очолювала одна людина, іноді ієрархи діяли паралельно, якийсь час їх було аж троєУ 1360-х Київщиною заволоділи литовці. Відтепер їхній правитель іменував себе «королем литвинів і русинів». У середині XV ст. його титул звучав як «великий князь ­всієї Литовської землі й Жемайтійської та багатьох Руських ­земель». У Статуті 1529 року було ­закріплене офіційне найменування держави – Didz ioji Lietuvos, Rusijos ir Z emaitijos kunigaiks tystе’ – Велике князівство Литовське, Руське, Жемайтійське. Воно зберігалося до об’єднання Литви з Польським королівством у Річ Посполиту 1569 року. Після того епітет «руський» залишився в титулі спільного монарха. На підконтрольних Польщі землях Галичини 1434-го виникло Руське воєводство, яке проіснувало до 1772 року. Зберігали свої назви географічні регіони – Біла Русь, Чорна Русь і Червона Русь.У XIV ст. православні колишньої Русі перебували у складі двох держав – Литви та Золотої Орди. Константинопольські патріархи поділили Київську митрополію на дві частини. Одну, що охоплювала «Велику Росію», очолював митрополит із кафедрою у Володимирі, потім – у Москві. Іншою, на теренах «Малої Росії», керували з українських і литовських міст. Між митрополитами постійно точилася боротьба – іноді митрополію очолювала одна людина, іноді вони діяли паралельно, якийсь час ієрархів було аж троє. Тож митрополити часто вживали приставку до свого титулу «всієї Русі».Тоді ж деякі володимирські, а потім московські князі додавали до своїх іменувань визначення «господар/государ всієї Русі». Спочатку так писали у грамотах, потім на монетах, а від царювання Івана ІІІ – в дипломатичному листуванні, претендуючи й на руські землі у складі Литви. Паралельно використовується і грецька форма «Росія» – в книжках, на іконах, порталах церков.1547-го Іван Грозний коронувався як «Цар і Великий князь всієї Русі». А в постановах Стоглавого собору за чотири роки зустрічається формулювання «россійское царствіе». В присязі 1613-го першому Романову – Михайлу – використовують вирази і «всієї Русі», і «Російське царство». Із приєднанням України 1654 року титул царя набув вигляду «Государ всієї Великої і Малої Росії». ­1721-го, з перетворенням на імперію, початкова фраза стала такою: «імператор і самодержець Всеросійський».На Заході слово «Русь» переважно писали як Ruscia, Rucia, Ruzzia, Ruzsia. В XI ст. утвердилася форма Russia, Rossia, Russie, а згодом гору взяла церковна форма Ruthenia. Щоб розрізняти землі колишньої Русі, підпорядковані литовським і московським правителям, щодо других почали використовувати назву Московія. Втім, це слово ніколи не вживалося в офіційних документах – отже й не було назвою держави. В 1772–1918 роках, коли Галичина перебувала у складі Габсбурзької монархії, її українське населення іменували рутенами чи русинами. Росіян кликали «русіш». Потім назва «Русь» зберігалася лише за Закарпаттям і його населенням у складі Чехословаччини й Угорщини.Волошин закликав користуватися терміном «українці», щоб відрізнятися від «яничарів»-русофілівПерший том праці «Історії України-Руси» історик Михайло Грушевський видав 1898 року. Під час перевидання четвертого тому 1907-го власноруч у рукописі поміняв «Україна-Русь» на «Україна», а «українсько-руський» – на «український». Із початком революції 1917 року «Україна» стала частиною офіційної назви органів влади, а потім і самої держави – Української Народної Республіки. Більшовики скалькували її для найменування власної держави на цих теренах. 1937-го лідер закарпатських українофілів Августин Волошин написав програмну статтю «Русини чи українці». Закликав користуватися другим терміном, щоб відрізнятися від «яничарів»-русофілів. За два роки він же проголосив незалежність Карпатської України.Сьогодні термін «Русь» використовують православні церкви Росії та України. Русинами іменують себе кількадесят тисяч осіб у Словаччині, Сербії та Україні. 1844-го відкрито хімічний елемент «рутеній», увічнений у періодичній таблиці Менделєєва під номером 44. В Ужгороді в 1925–1945 роках існував футбольний клуб «Русь». Слово було в назвах кількох політичних партій, що мали проросійські позиції: «Русь», «Русь Єдина», «Руська єдність» і «Руський блок». В Києві є кінотеатр «Київська Русь» і готель «Русь». 2015-го утворено 25-й окремий мотопіхотний батальйон Збройних сил України «Київська Русь».