«Маю двох доньок, — пише 65-річна Галина зі Львівської області. — Марії 32 роки. Вона заміжня, виховує двох дітей. Чи буде в неї робота після декрету? Живе в хаті свекрухи, але там не має спокою. Чоловік її не цінує, свекор вказівками проходу не дає. Старшій доньці Наталії 33 роки, але ні заміж вийти, ні роботу знайти не може. Хочу знати, коли матиме дітей? Ми планували з чоловіком їхати в Польщу на заробітки. Чи здоров’я дозволить нам вирватися за кордон?»Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Кладе долоню на фото двох білявок у зелених светрах.— На заробітки їдьте навесні, але не в Польщу, а у Швецію. Заробите втричі більше й додому повернетеся швидше. Життя молодшої доньки налагодиться, коли переїдуть від свекрів у власне житло. Старша до 35 років вийде заміж і народить сина. Щоб діти були щасливі у шлюбі, моліться до Богородиці та Святого Миколая.»12 років триває шлюб з чоловіком, — розповідає в листі 32-річна Світлана з Київської області. — З них шість років зустрічаюся з коханцем. Час від часу ми розриваємо стосунки на кілька місяців. Але щось у ньому є таке, що тягне мене магнітом і заставляє повернутися. Він теж має сім’ю. Не прошу покинути все заради мене, бо розумію, що довго під одним дахом не протягнемо. Але й без нього не можу».— Досить обманювати себе. Почуттів до коханця немає. Зустрічаєтеся з ним, бо в житті бракує пригод. Роботи постійної немає, в декреті засиділися. У подруг все бурлить, а вам нічим похвалитися. Тому і тримаєтеся досі за того, хто вносить яскраві барви в життя. Щойно в коханця закінчаться гроші та ідеї, як можна весело провести час, перестанете відповідати на його дзвінки. Стережіться кумів, бо все розкажуть чоловікові.»Син наступного року закінчує 11-й клас, — пише 49-річний Григорій з Полтавської області. — Дружина наполягає, щоб вступав в університет, а я не бачу в цьому сенсу. Яка різниця, на кого він вивчиться? Все одно поїде на роботу в Польщу. Можна й кулінарне училище закінчити. На репетиторів торік пішло 20 тисяч гривень. Підтягували англійську й математику, а тепер вирішив, що складатиме ЗНО з української та історії. Я сказав, не дам більше ні копійки. Дружина ображається, а я його ні перекладачем, ні юристом не бачу».Біоенергетик запалює свічку. Проводить рукою по фото 16-річного Олега. Він чорнявий, кучерявий, у футбольній формі.— Дарма не вірите в дитину. На хлопця чекає велике майбутнє. Гарно здасть тести і вступить на державне в один із найпрестижніших столичних університетів. Не подасться вслід за старшим братом працювати за кордон. Вивчиться на магістра, гарну роботу знайде на третьому курсі. Доки не одружиться, житимете за його рахунок.»Сестра позичила в мене 12 тисяч доларів, а віддавати не збирається, — розповідає в листі 46-річна Ліля з Волинської області. — Олена купила дочці хату, а синові земельну ділянку. Льоші допомогла побудуватися, Тані зробила ремонт. Борг обіцяла віддати до вересня 2019-го. Два роки пройшло, але ще жодного долара не повернула. На дзвінки не відповідає, в церкві не здоровкається, в гості не кличе. Перед чоловіком незручно. Я випросила в нього гроші, на які він хотів поставити сонячні батареї».Надсилає фото з сестрою. Рудоволоса жінка з нарощеними віями обіймає коротко стрижену білявку в оксамитовому жакеті.— Сестра гроші поверне, щойно втрутиться ваша мати. Олена має чим віддати, але вирішила, що це її компенсація за те, що батьківську хату переписали на вас. До Нового року розставите всі крапки над «і». Вдома повернений борг не тримайте. Краще одразу вкладіть у сонячні батареї. Матимете хорошу виручку навесні та влітку.»Боюся собі зізнатися в тому, що самотня, — пише вінничанка 53-річна Катерина Вікторівна. — З чоловіком живемо під одним дахом, але давно як чужі люди. Спимо в різних спальнях, він приводить додому коханок. Виховали доньку, маємо трьох онуків, але бачимо дітей тільки на свята. Живуть у Києві, приїжджають рідко. Недавно зустріла колишнього однокласника. Ігор кличе на побачення, а я боюся, що скажуть люди. Ніхто ж не здогадується, що ми з чоловіком як кіт із собакою».— Ви вже не в тому віці, щоб перейматися думкою людей. Вони завжди говоритимуть. Перебуваєте у стані невагомості, бо досі не наважилися на розлучення. Чого зволікаєте? Ділити нерухомість не доведеться. Давно можете виставити чоловіка за двері, бо квартиру успадкували від батька. Він на неї прав не має. Якщо не сходите на побачення, все життя шкодуватимете. Цікавішого співрозмовника, ніж Ігор, годі шукати. Він удівець, сам виховав трьох доньок, працює лікарем. Ваше серце підкорив давно. Якщо не зважитеся на стосунки з Ігорем, у грудні він почне зустрічатися з іншою жінкою. Вибір за вами. Будете щасливі. Сумніви зайві.
«Живемо під одним дахом, але як чужі люди»
