Диктатор Олександр Лукашенко
Диктатор, загнаний у пастку
Президент Білорусі Олександр Лукашенко перебуває в непростому становищі. Останній диктатор Європи (якщо не брати до уваги Путіна), розплачується за свою божевільну жадобу влади. Але відпускати кермо правління ніяк не хоче.
У серпні 2020 року здавалося, що режим Лукашенка от-от впаде. Країну охопили масові протести після президентських виборів. Такого Білорусь ще не бачила. Втім, «бацька» зумів встояти. Влада зберегла лояльність чиновників і силового апарату. А в опозиції не було харизматичного лідера. Та й білоруси наївно сподівалися, що авторитарного Лукашенка можна повалити мирними акціями протесту. Не судилося. Режим витримав паузу і пішов у контрнаступ. Розпочалися масові арешти і силові спецоперації. До кінця 2020 року стало зрозуміло, що Лукашенко зберіг владу. Але своїми діями він загнав себе ще далі у пастку ізоляції і світового невизнання.
ЄС почав запроваджувати персональні санкції проти Лукашенка ще у минулому році. Крім того, країни Заходу відмовилися визнати результати сфальсифікованих президентських виборів. А отже вважають лідера Білорусі нелегітимним.
Після примусової посадки у Мінську 23 травня рейсу літака Ryanair та арешту опозиційного журналіста Романа Протасевича, ЄС вдався до введення економічних секторальних санкцій. У відповідь Мінськ спровокував міграційну кризу на кордоні з ЄС, чим ще більше налаштував проти себе західних політиків. За рік Лукашенко впевнено пройшов шлях від авторитарного лідера, з яким ще можна мати справи до жорстокого і не зовсім адекватного диктатора, якого не визнають у добрій половині світу. І ніколи не потиснуть йому руку.
Ефект від економічних санкцій і масової міграції нелояльних до режиму білорусів стане помітний з часом. Але вже зараз Лукашенко зіткнувся з численними викликами. Від краху білоруську економіку поки що рятує сприятлива кон’юнктура на сировинних ринках. Але вона в будь-який час можна змінитися. У «бульбофюрера» лишається лише один варіант – Москва. Там з розумінням сприймають фальсифікації на виборах, розгін акцій протесту, масові арешти, розправи та вбивства опозиціонерів. Жодних докорів і звинувачень – така поведінка для Путіна близька по духу і стилю.
Володимр Путін та Олександр Лукашенко
Небезпечні «братні» обійми
Для Росії було б божевіллям втратити чудову можливість посилити свій зашморг на шиї підстаркуватого і не зовсім адекватного Лукашенка. З початку 1992 року між Росією та Білоруссю було підписано сотні договорів. Щоразу Кремль сподівався все міцніше затиснути Білорусь у своїх «братніх» обіймах. Але у Мінську раз за разом уникали небезпечної близькості з Москвою. І загравали з ЄС, навіть часом дозволяючи собі публічно сварити Росію. Так тривало довгий час. Але після того, як Лукашенко став персоною нон-грата для країн Європи, ситуація може змінитися.
9 вересня Путін і Лукашенко підписали 28 договорів. Вони передбачають формування спільного макроекономічного та оборонного простору і ринку нафти й газу. Аналітики ще будуть вивчати, що напідписували обидва авторитарні лідери. Та вже зрозуміло: у випадку реалізації домовленостей Білорусь втратить частину економічного суверенітету. Дешевий газ і нафта бувають лише у мишоловці. За неринкові ціни доведеться заплатити своєю незалежністю. Схоже, у Лукашенка готові на такий крок заради збереження влади.
Щоправда, про запровадження єдиної валюти мова поки що не йшла. З політичною інтеграцією теж не все так однозначно. Але за умови втрати частини суверенітету в економіці, з часом виникне питання політичного суверенітету і створення союзної держави. Росія може собі дозволити почекати. У випадку ж надмірної непоступливості – спробувати позбавити самопроголошеного президента Білорусі влади. У Лукашенка не лишилося друзів. Тож йому залишається сподіватися лише на милість свого небезпечного сусіда.
Ворог на північному кордоні
Для України втрата Білоруссю частини незалежності – серйозний привід занепокоїтися. Якщо поглинання Росією Білорусі відбудеться, в України з’явиться 1200 км кордону, який може стати потенційною лінією фронту.
Навіть якщо Білорусь не увійде до складу союзної держави, Лукашенко, схиблений на антизахідній риториці і шпигуноманії, може дозволити Путіну розмістити на своїй території російські військові частини. Хоча, якщо Росія поставить його перед фактом, навіть дозволу не потрібно. Формально військові РФ будуть дислоковані для захисту від провокації з боку Заходу та «українських націоналістів». Насправді ж – для шантажу і залякування сусідніх країн, покірно виконуючи волю Путіна. А, за певних особливих умов, навіть з метою військових провокацій та агресії. Якщо російські війська стоятимуть в Білорусі, в Лукашенка навряд чи будуть питати дозволу на військову авантюру, якщо про неї прийме рішення Кремль.
У серпні 2021 року Лукашенко назвав Україну новою загрозою для Білорусі. Мовляв, її влада проводить антинародну політику, взяла курс на конфронтацію. 13 вересня білоруський диктатор заявив про плани розмістити на кордоні з Україною російські зенітно-ракетні комплекси С-400. А все через міфічну небезпеку з півдня. За словами «бацьки», Путін дав вказівку вивчити це питання міністру оборони РФ. Тож скоро біля наших північних кордонів може з’явитися серйозна зброя.
Та головний привід для тривоги навіть не ця зброя. Неважливо, з’явиться вона у Лукашенка чи ні. Найбільший ризик – російські регулярні підрозділи, замасковані під білоруську армію чи невпізнаних «зелених чоловічків». Поглиблення військової співпраці двох диктаторів – сигнал небезпеки для сусідніх країн. Лукашенко грає свою роль в російській гібридній агресії, перетворюючись в один з її інструментів.
Російсько-білоруські військові навчання «Захід-2021» виразно спрямовані проти країн Заходу та України. Великий розмах чимось нагадує аналогічні радянські навчання 1981 року. Маневри носять радше наступальний, ніж оборонний характер. Після їх завершення можливе закріплення російської військової присутності (легальної чи таємної) на території Білорусі. З усіма наслідками.
Що робити Україні?
Україна опинилася в складній геостратегічній ситуації. Тепер потенційна агресія можлива не лише зі сходу чи півдня, а й з півночі. Думки експертів щодо вірогідності нападу на Україну з боку Білорусі різняться. Хтось вважає такий сценарій цілком ймовірним. Лукашенко все частіше висловлює те, що хоче від нього чути Путін. Напівлегітимний «бацька» не зможе йти проти волі Москви, якщо їй заманеться вчинити агресію проти України з території Білорусі.
Інші наголошують, що С-400 – це все-таки не наступальна зброя. Та й умови для наступу з півночі не дуже зручні. Треті зауважують, що ми повинні скористатися шансом отримати від західних союзників більш потужне військове обладнання і техніку для відбиття ймовірного нападу. А дехто висловлює переконання, що Україна сама частково винна, провокуючи загнаного в глухий кут Лукашенка на неадекватні висловлювання.
Політолог Володимир Фесенко вважає антиукраїнські заяви Лукашенка фальшивими за змістом. Але зауважує: вони – наслідок повзучого включення Білорусі до складу Росії. Основна небезпека, на думку політолога, у непрогнозованості дій білоруського президента.
«Ми ж бачимо, як він на рівному місці влаштував спецоперацію — наплив мігрантів в Литву і Польщу. Їх спеціально привозять з Іраку і направляють по стежках, які відомі спецслужбам, в сторону Литви і Польщі. Такі ж мерзенні провокації можуть бути з боку Лукашенка і в сторону України. Не обов’язково з мігрантами, що-небудь інше», — стверджує Володимир Фесенко.
Політолог Віталій Бала радить українській владі звернути увагу на розвиток ракетних військ. «Якщо Росія буде знати, що в Україні є тисячі ракет, які направлені на конкретні цілі, тоді ми зразу уникаємо тих проблем, які у нас можуть бути, якщо у нас не буде такого умовного ракетного щита», — наголошує експерт.
У російсько-білоруському військовому союзі є ризики для України. Навколо держави формується мілітаристська підкова. Тому нам слід посилити дипломатичну активність у напрямку збільшення військової допомоги, — вважає політолог Вадим Карасьов. На думку аналітика, посилення військової інтеграції Мінська і Москви стосується усіх сусідів Білорусі, усієї Європи. Це – хороший шанс отримати нове озброєння від США та НАТО. Адже на кордоні України вже два неадекватних сусіди.
Дещо іншу позицію має політолог Андрій Золотарьов. Він вважає, що українська влада та політики самі спровокували бурхливі агресивні заяви Лукашенка, який частково втратив відчуття реальності. Також Андрій Золотарьов переконаний, що мимоволі ЄС та Україна спільними зусиллями підштовхнули Лукашенка у бік Росії.
Чи може стати кордон з Білоруссю новим напрямком російської агресії, однозначно сказати важко. Але римляни говорили: хочеш миру – готуйся до війни. Україні точно не варто сподіватися на те, що загрози не існує. Тож краще перестрахуватися.