4 вересня 1914 р. було створене Галицьке військове генерал-губернаторство, розділене на 4 губернії: Львівську, Перемиську, Тернопільську та Чернівецьку. Губернатором став генерал-лейтенант граф Григорій Бобринський (1863–1928), який прибув до Львова 18 вересня (тут і далі дати – за «новим стилем»). Його рід походив від позашлюбного сина Катерини ІІ.
Щоби запобігти можливим репресіям, поважні громадяни міста ще 3 вересня звернулися до українських мешканців Львова, закликаючи їх до спокою.
.zbruc.eu
До цього у Галичині урядував військовий губернатор полковник Сергій Шеремєтьєв. Спочатку його резиденцією була львівська ратуша, потім він перебрався до будинку Австро-Угорського банку на вул. Міцкевича (тепер — вул. Листопадового Чину) №8.
.zbruc.eu
З перших днів окупанти запровадили жорсткий режим і нові правила, щоби надати Львову «російський характер». На ратушевій вежі повісили російський триколор. Середньоєвропейський час змінили на петроградський (санкт-петербурзький). Усі вивіски на крамницях, установах і трамваях переписувалися російською мовою. В обіг запроваджено російські карбованці за заниженим курсом (1 австрійська крона = 30 коп., реально ж вона оцінювалася вище). Встановлено комендантську годину з 22:00 год. до 4:00 ранку, посилено режим прописки у готелях. Заборонено продаж алкогольних напоїв (за винятком пива на розлив).
А ще, як би абсурдно це не звучало, росіяни заборонили… грати катеринярам (ті, хто грають на катеринках, механічних музичних інструментах, який росіяни називають шарманкою — ред.) на вулицях і подвір’ях. Вочевидь, вуличні виконавці грали дуже «неправильну» музику.
.zbruc.eu
Деякі русифікаторські заходи довелося потім скасовувати. Наприклад, у Львові, як і по всій Росії, терміново запровадили правосторонній вуличний рух на вулицях. Але трамвайна мережа була пристосована до австрійського лівостороннього руху. Тож довелося повернутися до нього.
Щодо транспорту: великою проблемою стала невідповідність ширини залізничних колій – російських (1524 мм) і європейських (1435 мм), використовуваних у Австро-Угорщині. Саме потреба перешивання залізничної колії, яке тривало кілька місяців, створювало проблеми з постачанням фронтових частин та запілля.
Градоначальником Львова призначено російського генерала Ейхе. Натомість практичною роботою з функціонування муніципального господарства продовжував займатися віцепрезидент міста Тадеуш Рутовський.
19 вересня до генерал-губернатора звернулося 19 представників москвофільських кіл на чолі з головою «Русского народного совєта Прікарпатской Русі» Володимиром Дудикевичем. Вони висловили свої вірнопідданські заяви російському імператору, сподіваючись на участь в управління Галичиною й отримання урядових посад.
Але росіяни не надто довіряли москвофілам і намагалися негайно створити власний адміністративний і поліційний апарат. Тисячі цісарсько-королівських службовців втратили роботу та заробіток, а на їхні місця прибували урядовці з-за Збруча.
.zbruc.eu
Військова контррозвідка інтенсивно вишукувала шпигунів («предок» КДБ, ага). Кілька місяців шукали міфічний підземний таємний кабель, через який зі Львова нібито телефонували до Перемишля і далі – до Відня, щоби передавати військову інформацію.
Як писали в ІІ томі «Історії Львова» Орест Мазур та Іван Патер, «впродовж кількох місяців у Львові арештовано 1200 українських патріотів, в глибину Росії вивезено 578 українців, з них 34 священики. Крім того, з листопада 1914 по червень 1915 року жандармське управління військового генерал-губернаторства провело у Львові ще 400 обшуків і арештувало 800 осіб без т. зв. «переписки в порядку воєнного стану», тобто офіційно незареєстрованих».
Насамперед намагалися знешкодити духовного лідера галичан. Російська окупаційна влада вирішила усунути митрополита Андрея, який став би на перешкоді поширення в краю православ’я. Приводом стала проповідь у церкві Успіння Богородиці у Львові 9 вересня, у якій Андрей Шептицький закликав до вірності Апостольському Престолу, проти насильницького насаджування православ’я та проти молитов за російського царя.
.zbruc.eu
«У них відправа така сама, як у нас, вони називають себе «православні», і ми «православні». Наше православіє є церковне, їх православіє державне, що так скажу: «казьонне», то єсть вони опирають своє православіє на державній силі, ми черпаємо ту силу в єдності з Святою Католицькою Церквою, через котру спливає ласка Божа і в котрій є правдиве джерело спасення», – проповідував митрополит Андрей.
12-14 вересня росіяни проводили обшук у Митрополичих палатах на Святоюрській горі. Шукали насамперед за «Меморандумом до австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави», написаним Андреєм Шептицьким у серпні 1914 р., та за іншими документами, що мали би свідчити про «шпигунську та підбурюючу діяльність».
15 вересня митрополита відправили під домашній арешт, а 19 вересня його вивезли до Києва, де тимчасово оселили у готелі «Континенталь». Справу Шептицького розглядали навіть на засіданні російського уряду 23 вересня. Зокрема, міністр іноземних справ Сергій Сазонов був проти арешту та вивезення митрополита до Росії.
«Сумний арешт Андрея Шептицького. Його треба вислати з Росії. Але не треба робити з нього мученика, граючи на руку унії. Він гірший за єзуїта, він розбійник, його треба вигнати. Вислати за межі Росії, крім Австрії, куди завгодно», – арґументував свою позицію Сазонов. Але, за наполяганням оберпрокурора Синоду Саблера, уряд вирішив утримувати Шептицького в Росії під арештом.
За звинуваченням у «ворожій шкідливій діяльності і шпигунстві» російська влада заарештувала також 20 греко-католицьких і 13 римсько-католицьких священиків, 12 монахів. П’ятьох із них вислали до Сибіру, а 14 – в інші російські губернії.
«Поголовно висилано українських священиків, або всю інтеліґенцію, цілі маси свідомих селян і міщан. Все те самим нелюдським способом хапали в чім застали, арештували, волочили по в’язницях і етапами висилали в Сибір без ріжниці жінок, дітей, старців, хорих і калік. Скільки таким способом забрано і знищено людей, се переходить всяку ймовірність», – писав у «Ілюстрованій історії України» Михайло Грушевський, який і сам був висланий до Казані.
.zbruc.eu
У Києві 23 вересня митрополит Андрей висвятив о. Йосифа Боцяна на Луцького греко-католицького єпископа, а о. д-ра Д. Яремка – на єпископа для Острога. Щоби перешкодити діяльності Андрея Шептицького на Великій Україні, 26 вересня його вивозять до Нижнього Новгорода, а згодом – до Курська, де він перебував під посиленою охороною до весни 1916 р. Звідти Андрея Шептицького перевезли в Суздальський Спасо-Євфиміївський монастир, перетворений на в’язницю для запідозрених у «зраді Синодальної російської Церкви» священиків.
Приводом для загострення репресій стало донесення російського міністра внутрішніх справ Штюрмера цареві про знайдення в Митрополичих палатах у Львові «Меморандуму до австрійського уряду про майбутній устрій Української Держави». У цьому проєкті Шептицький пропонував вивести православні українські єпархії з-під влади Святішого Синоду, заборонити поминати російського царя, внести зміни до церковних календарів.
З вимогою звільнення Андрея Шептицького не раз виступали дипломати, релігійні та громадські діячі. Проте лише після зречення Миколи ІІ від престолу Тимчасовий уряд Росії у березні 1917 р. надав свободу Митрополитові Андрею.
Тимчасом у Галичині восени 1914-го закривали товариства та часописи. Редакція щоденної газети «Діло» перенесла своє видання до Відня, а в друкарні «Діла» почали видавати «Армейский Вѣстник», «Львовское Военное Слово», «Львовскій Вѣстник».
Від початку окупації тривала русифікація освіти. Російську мову мали викладати не менше 5 годин щотижня у кожному класі, навчання українською мовою було заборонене. Натомість діяли польські школи, виходило чимало газет, польська мова функціонувала на рівні з російською. Була заборонена діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка, «Просвіти» та інших «мазепинських» організацій. Їх активістів арештовували.
.zbruc.eu
Російське військо вороже ставилося і до галицьких юдеїв. 27 вересня 1914 р. у Львові стався великий антисемітський погром.
З іншого боку, росіянам вдалося забезпечити достатнє продовольче постачання зруйнованої війною Галичини. Ще довго потім старші люди згадували білий хліб і безкоштовні кухні часів російської окупації. Очевидно, царський уряд намагався здобути прихильність серед широких мас населення, з наміром втілення краю до своєї імперії. «Нехай буде єдина, могутня, неділима Русь», – промовляв 22 квітня 1915 року з балкону намісництва під час свого візиту до Львова імператор Микола ІІ.
Велику увагу приділяли наверненню галичан на православіє. Цю акцію доручили архієпископу Волинському та Житомирському Євлогію (Георгієвському), який розпочав хресний похід на Галичину з Почаївської лаври. На звільнені втікачами та заарештованими австрійською чи російською владою парафії надсилали православних попів. Але, попри підкуп, тиск і репресії, з 1874 греко-католицьких парафій на православіє перейшла до весни 1915 року лише 81.
У самому Львові лише запровадили православні відправи по неділях у Преображенській церкві та переобладнали під московські храми склад біля Головного двірця та військовий манеж при нинішній вул. Грекова.
Але вже 22 червня 1915 року російське військо залишило Львів перед австрійсько-німецьким наступом.
За інформацією журналіста і краєзнавця Ігоря Мельника
Читайте також: 80% прибутку – на благодійність: що рід Терещенків залишив українцям – і як більшовики вбивали пам’ять про меценатів