У ніч на 14 вересня 1321 року помер флорентійський поет, основоположник італійської літературної мови 56-річний Данте Аліг’єрі.Його не стало по дорозі з італійської Венеції у Равенну. Коли прах Данте транспортували з Равени в рідну Флоренцію, то урну викрали монахи із сусіднього монастиря. Так вони не хотіли розлучатися з поетом.Данте таки поховали з великими почестями у місцевій церкві Сан-П’єр Маджоре.Родина поета була відомою у Флоренції і підтримувала ґвельфів, політичний альянс, що виступав на боці Папства і був у складному протистоянні з гібеллінами, які підтримували імператора Священної Римської імперії. Внаслідок внутрішніх суперечностей наприкінці XIII століття гвельфи в свою чергу поділилися на чорних гвельфів і білих гвельфів і вже ворогували між собою.Коли Данте виповнилось тринадцять років, його заручили з Джеммою ді Донаті і через 14 років вони одружились, але істинним коханням та музою поета стала сусідка Беатріче Портінарі. Вони мали нагоду бачитись і розмовляти лише двічі у житті. Беатріче він присвятив більшість сонетів і канцон зі збірки «La Vita Nuova» (Нове життя) і вона є одним з головних персонажів «Божественної комедії».Поета вибрали на посаду пріора і втягнули у політичний конфлікт між партіями білих та чорних гвельфів. Разом із останніми його вигнали із Флоренції. Став поневірятися і більше до рідного міста не повернувся.»Кожен повинен брати на свої плечі працю, відповідну його силам, оскільки якщо тягар його виявиться випадково надмірним, то він може мимоволі впасти в багнюку», — казав поет.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поета заарештували за крадіжку «Мони Лізи»У 2008 році влада Флоренції, через майже 690 років після смерті Данте Аліг’єрі скасувала рішення про вигнання поета з міста.У роки вигнання Данте Аліг’єрі створив поступово і при тих же умовах роботи три кантики «Божественної Комедії». Час написання кожної з них може бути визначено лише приблизно. «Рай» він дописував у Равенні, і немає нічого неймовірного в оповіданні Боккаччо, що після смерті Данте Аліг’єрі його сини довгий час не могли дошукатися тринадцяти останніх пісень, поки, за легендою, Данте не наснився своєму синові Якопо і не підказав, де вони лежать.
