Будівля є — доступу немає. До приміщення Архіву національної пам’яті не пускають працівників та відвідувачів. Розташована споруда на території монетного двору Нацбанку, а це режимний об’єкт. Правила допуску змінили, і від минулого тижня туди стороннім ні ногою.
«Оця от дальня частина належить Архіву Національної пам’яті, нам, а ось ця ближча до нас будівля, яка належить Національному банку України», — показує директор Архіву Інституту національної пам’яті Ігор Кулик.
Саме тут, у будівлі на вулиці Пухівській на Троєщині, мають зібрати архіви силових структур Радянського Союзу. Тут облаштують центр оцифрування та роботи з документами. А поки проєкт готують, працівники архіву ходять сюди попрацювати і провести екскурсії. Але від початку серпня їх усередину не пускають.
Не можна заходити усім — і працівникам, і гостям: мовляв, це становить загрозу безпеці держави. У пресслужбі Нацбанку на наш запит запевнили це тимчасово, бо змінюють умови доступу.
«У зв’язку з опрацюванням змін до регламенту та порядку доступу сторонніх осіб до режимних об’єктів та територій Національного банку, у нас буде відсутня можливість надання дозволу на таку відеозйомку. Пропонуємо перенести на період після 20 вересня цього року», — відповіли в НБУ.
Керівник архіву припускає: під час екскурсій вони виводять людей на дах. І саме це охороні не подобається. Мовляв, відвідувачі можуть зняти територію монетного двору.
«Коли нам виділять фінансування. Матимемо змогу побудувати паркан і визначити режим допуску у наше приміщення», — пояснює Ігор Кулик.
Офіційно галузевий архів Інституту національної пам’яті створили 2019 року. 350 млн мали дати на ремонт. Та навесні 2020 в антиковідний фонд забрали 57 млн. Обіцяних коштів досі немає. А тому відгородити будівлю від монетного двору поки що не можуть. Так само й збирати у будівлі історичні документи.
«Це було виробниче приміщення, зараз воно зносилося. Станом на сьогодні в будівлі на Пухівській немає жодного документа. Там неналежні умови зберігання і перевозити документи в приміщення, де не працює вентиляція — це все складно», — зауважив директор Архіву.
Архіви радянських часів і досі зберігаються у силовиків і правоохоронців уже незалежної України. У кожного органу він свій зі складним доступом — бо це режимні об’єкти. Наприклад, найвідоміший архів КДБ зберігають тут — у Службі безпеки України.
Сам архів у сусідньому кварталі — туди дослідників пускають за запитом, кілька днів оформлюють перепустки. Та іноді відмовляють, бо в читальній залі бракує місця. А от в архівах МВС, прокуратури, Служби зовнішньої розвідки знайти потрібну справу вдається вкрай рідко.
«Багато справ розпорошені по різних архівах. Зазвичай приходять відповіді, що справи не знайдено. Але неофіційно я чув думку, що в тому ж МВС недостатньо персоналу, який міг би обробити будь-який запиті пошукати ретельно. що треба читачеві», — дослідник, історик, журналіст Едуард Андрющенко.
На Пухівській місця для архівів усіх силових органів вистачить — 11 тисяч квадратних метрів. За приклад беруть Чехію та Польщу, які теж пережили тоталітарні режими. Запитують дані з українського архіву і з-за кордону.
«Дослідники, які цікавляться конкретною темою, хіпі в СРСР, або кінорежисери для документальних стрічок. З нами зв’язалися дослідники з Киргизстану, досліджують людей, які були виселені на територію України. «, — комунікаційниця Архіву національної пам’яті Анна Ряба.
Архівами цікавиться дедалі більше українців — шукають репресованих родичів. Під одним дахом зберуть 4 мільйони справ. Архів національної пам’яті вже має консультаційний центр і проводить майстер-класи.
А ще чекають: стаття фінансування для них має з’явитися у проєкті держбюджету. Його подавати до парламенту кабмін має до середини вересня.
Марія Писаренко, Віктор Сніжко, «5 канал»