Інтерв’ю у впливовій британській газеті The Telegraph з генеральним секретарем Північноатлантичного альянсу Єнсом Столтенбергом під промовистою назвою «Proposed EU military force would ‘divide Europe’, warns Nato’s secretary general», в якому він наголошує, що створення у Європі незалежних від США збройних сил призведе до розколу серед союзників по НАТО, є дуже тривожним дзвоником для Північноатлантичного альянсу.
Зокрема Єнс Столтенберг зазначив: «Я вітаю більші зусилля Європи у сфері оборони, але це ніколи не може замінити НАТО, і ми маємо переконатися в тому, що Європа та Північна Америка об’єднуються. Будь-яка спроба послабити зв’язок між Північною Америкою та Європою не лише послабить НАТО, вона розділить Європу…
Будь-яка спроба створити паралельні структури, що дублюють командну структуру, послабить нашу спільну здатність працювати разом, оскільки маючи обмежені ресурси нам необхідно запобігти дублюванню та розпорошуванню зусиль. Конкретні пропозиції не обговорювалися в НАТО, ми не бачили ніяких деталей».
Ця оборонна ініціатива з боку об’єднаної Європи з’явилася після того, як міністри оборони країн ЄС збиралися у Словенії. Високопосадовці з Європейського союзу заявили, що хаотичний вивід західних сил з Афганістану показав, що ЄС повинен мати можливість військово втрутитися у кризовій ситуації, не покладаючись на американські війська
Це саме те, на що давно вже чекали у Москві, і, схоже, що мрії Путіна про розкол Європи, за несприятливих для європейців обставин, можуть збутися. Оскільки будь-яка спроба послабити зв’язок між Сполученими Штатами та об’єднаною Європою не тільки послабить НАТО, але і розділить сам Євросоюз.
Очевидно, якщо у американців і європейців цінності спільні, то їм краще захищатися спільно. Особливо це актуально для таких невеликих європейських країн, як Словенія, Чехія, Словаччина, Болгарія,Чорногорія, Люксембург, Північна Македонія, Албанія, Естонія, Латвія і Литва.
І коли у Сполучених Штатів та об’єднаної Європи цінності залишаються спільними, то НАТО, у тому вигляді, яким воно є на сьогодні, має бути збережене.
Але якщо частина європейських країн почне дрейфувати у бік Росії, то тоді про єдність в НАТО можна забути. Адже, в такому разі, кремлівська стратегія «розділяй і володарюй», почне спрацьовувати.
Втім, і без висування ідеї створення об’єднаних європейських сил без участі Сполучених Штатів було зрозуміло, що на нинішньому етапі свого існування НАТО стало далеко неоднорідним оборонним утворенням. У якому ситуація навколо Росії розглядається провідними державами Європи – Німеччиною і Францією зовсім не так, як це бачиться у Вашингтоні.
Власне уже це, саме по собі, почало провокувати розкол серед країн-членів НАТО. Оскільки Єнс Столтенберг констатує зараз те, що вже давно відбулося.
Таким чином, цілком можна вже говорити про тенденцію до неформального розколу НАТО на дві частини. Орієнтовану на Америку і орієнтовану на Російську Федерацію.
До орієнтованих на Сполучені Штати країн-членів НАТО можна віднести: Велику Британію, Канаду, Польщу, Норвегію, Литву, Латвію, Естонію, Ісландію, Румунію, Словенію, Хорватію, Словаччину, Люксембург і Нідерланди.
До орієнтованих на Російську Федерацію можна зарахувати Німеччину, Францію, Угорщину, Грецію, Італію і Австрію.
Решта країн можуть дотримуватися або нейтральної позиції, або діяти залежно від поточної ситуації, що також не сприяє єдності в Північноатлантичному альянсі.
Можна сказати, що у Вашингтоні ніколи не погодяться з тим, щоб створення дублюючої НАТО військової організації перекреслило усі попередні здобутки, котрих за багато десятиліть було досягнуто цим оборонним союзом.
За увесь час свого існування з 1949 року на жодну державу, яка є членом НАТО не було здійснено нападу, і країни альянсу ні з ким не воювали (а значить не було потреби вдаватися до 5-ої статті альянсу про колективну оборону), членство в Північноатлантичному альянсі стало таким же стримуючим фактором, як і наявність ядерної зброї.
Створення у Європі своїх сил швидкого реагування лише послабить НАТО, особливо, знаючи наперед, якими неповороткими і заполітизованими є європейські структури та наскільки вони запізнюються з колективним прийняттям рішень.
Подібні ініціативи є нічим іншим, як намаганням Німеччини та Франції позбутися традиційного великого впливу Сполучених Штатів на Європу, і спробою Берліну компенсуватися за застарілу образу на американців за окупацію території Німеччини, котра стала наслідком програшу німців у Другій світовій війні.
Німеччина хоче домінувати в Європейському союзі, а її членство в НАТО стало стримуючим фактором такого тотального домінування у Європі. Швидше за все, саме це є основою подібних європейських оборонних ініціатив.
І якщо навіть припустити, що в Європі вдалося створити незалежні від США збройні сили, то відразу ж виникає закономірне питання, якою має бути узгоджена мова спілкування у такій колективній організації? Німецька, французька, чи іспанська?
Крім того, «європейському НАТО» доведеться у терміновому порядку вирішувати яким буде ротаційний принцип керування цим новим союзом, вважаючи на те, що до ЄС входять 27 країн.
Не вдасться залишити поза увагою, яким чином буде здійснюватися повітряна підтримка і можливість перевезення важких вантажів. А також військово-морська підтримка спільних європейських сил. Не забуваючи при цьому і про спільну зброю та боєприпаси, а також і продовольчі запаси.
Однак головне питання полягає в тому, що якщо якісь країни ЄС не захочуть брати участі в конкретній операції, то тоді спільні європейські системи управління і координування будуть скомпрометовані від самого початку.
Усе це виглядає, як черговий хід для створення європейської армії, про заснування якої давно вже говорили керівники ЄС, пояснюючи це необхідністю досягнення більш тісної інтеграції країн-членів Євросоюзу між собою та потребою більш потужного представлення Європейського союзу на світовій арені.
У цій ініціативі наявне й ще одне делікатне питання, Велика Британія, яка вийшла з ЄС, не бажає мати нічого спільного з цим надуманим «планом самозвеличення».
У Великій Британії вважають, що коли вона є членом НАТО, її приєднання до армії ЄС серйозно послабило б Північноатлантичний альянс. Це в Лондоні говорили ще будучи членами Євросоюзу, про це вони говорять і зараз.
Також ніяк не вийде обійти таке делікатне питання, хто саме платитиме за створення та утримання паралельної європейської армії?
Європейські держави-члени альянсу і так неохоче виконують свої фінансові зобов’язання перед НАТО, а тепер їм можливо ще й доведеться фінансувати і європейську армію.
Якщо європейці так довго уникали нести в повному обсязі визначені їм витрати на оборону і надто покладалася на захист США, то цілком логічно було б для початку виплачувати свою частку внесків до НАТО.
Не можна виключати того, що ідея створення європейської армії несе в собі більш далекосяжні плани. Євросоюз зі своїми збройними силами, може претендувати на статус наддержави.
Наступним кроком можуть стати вибори президента Європейського союзу демократичним шляхом, а не в результаті висунення кандидатури Голови Європейської Ради великими державами і голосування за це в Європарламенті.
А як тільки президент ЄС отримає демократичний мандат, то він або вона може вимагати більше повноважень. Цікавим є час, коли саме в Європейському союзі почали говорити про необхідність створення європейських об’єднаних сил швидкого реагування.
Наприкінці вересня 2021 року канцлер Німеччини Ангела Меркель залишає свою посаду. Та повністю піти з великої політики їй буде надзвичайно важко, занадто довго вона там перебувала. Тож чи не для неї затівається уся ця перебудова в ЄС, для того, щоб Меркель стала майбутнім президентом Євросоюзу?
Подібна ідея здатна бути реалізованою політичним тандемом «Німеччина-Франція», особливо враховуючи те, з яким ентузіазмом канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон намагалися вивести об’єднану Європу з-під впливу Америки і встановити союзницькі взаємини з путінською Росією.
Не варто забувати, що ЄС протягом десятиліть мав намір кинути виклик домінуванню Америки, яке особливо не влаштовувало німців і французів. Тепер же Євросоюз цілком здатен замахнутися на те, що стати світовою гегемоністичною державою.
Хоча без американської «ядерної парасольки» Європа стане дуже вразливою для вторгнення Росії. Але чи розуміють це зараз в Брюсселі, Берліні і Парижі?