Росія образилася. Не сподобалося Кремлю, що в Києві демонтували пам’ятник, який символізував дружбу з Москвою. З цього приводу на федеральних каналах Росії палахкотить і палає. Мовляв, в Україні намагаються викорінити все, що нагадує про дружбу і братерство двох народів. В українському МЗС уже нагадали, що брати на танках не приїздять, і не загарбують чужі землі, не вбивають тисячі людей і не змушують мільйони тікати від війни. Але братушкам усе одно болить той пам’ятник. Бо каятися за свої злочини – це ж не про них. Журналіст «5 каналу» Юрій Пугач збирав інформацію про фантомні дружні болі.
Довгостраждального пам’ятного знака «Дружби з Москвою» у столиці більше немає. З 14-го року активісти кілька разів обмальовували його та обписували патріотичними гаслами і вимагали прибрати. Комунальники відчищали його від фарби. І от нарешті шеститонну кам’яну брилу, якою колись хотіли увіковічнити «дружбу» Києва з Москвою, повалили додолу.
Нині на місці пам’ятника лишилася лише яма. Місцеві мешканці демонтажу пам’ятника радіють і були не проти, а от у російських пропагандистів через це, як то кажуть, добряче пригоріло.
«Дружба Росії з Україною офіційно закінчена. Можна сказати, стерта з обличчя Землі. Ось, подивіться на ці кадри: у Києві демонтували монумент «Дружба Києва і Москви», – обурювалася російська пропагандистка Ольга Скабєєва.
Люб’язностями через демонтаж пам’ятника псевдодружбі обмінялися вже й МЗС обох країн.
«З гіркотою спостерігаємо, як нинішній київський режим наполегливо нав’язує населенню України ненависть до всього, що пов’язано або хоча б має відношення до Росії», – йшлося у повідомленні речниці російського МЗС Марії Захарової
«Поборники історичних зв‘язків досі не зрозуміли, що дружба на танках не будується. Упевнений, що в Києві знайдеться місце для іншого монумента: зафіксувати покаяння Росії за все те горе, яке вона принесла на українську землю. Виправляти історичні помилки ніколи не пізно», – сказано у відповіді українського МЗС.
Офіційні заяви вже пролунали, а от пропагандистські коментарі в соцмережах продовжують долинати і досі.
«Якшо підгорає на Росії – значить все, що ми робимо в Україні, ми робимо правильно», – каже депутатка Київради Аліна Михайлова.
Київська депутатка, яку активно цитують російські пропагандисти – це Аліна Михайлова. Про окуповані території знає не з чуток. У 19 років вона вирушила на передову як медик-доброволець. Після повернення з лінії фронту зрозуміла, що потрібно вже тут продовжувати боротися з окупантом.
«Я депутат лише 9 місяців. Це моя перша каденція. Я просто подала проєкт рішення і він пройшов комісії. Довелося також трошки напружитися, щоб рішення було підписане мером. І тому пам’ятник був знесений. Ось такий простий алгоритм того, як можна боротися з усім цим російським спадком», – каже депутатка.
З таким спадком доводиться боротися по всій країні. Приміром, у парку в Броварах Київської області у 98-му році росіяни з міста-побратима Щолково посадили дуб та встановили камінь із табличкою. Дуб не прижився. Зрештою, в 16-му під тиском місцевих мер розірвав усі зв’язки зі Щолково, всохлого дуба доручив зрізати, а пам’ятну табличку замалювали діти. Нині згадати про її існування складно навіть співробітникам місцевого краєзнавчого музею.
«Я таблички там такої щось навіть вже не пам’ятаю. Тут місцеві жителі виступили проти. Прибрали», – каже співробітник Броварського краєзнавчого музею Олександр Гава.
А от на Харківщині, навіть попри протести місцевих, подібного пам’ятного знака досі не можуть позбутися. Протистояння вже кілька років точиться між активістами та депутатом міськради від проросійської партії «ОПЗЖ» Андрієм Лесиком.
«Перший пам’ятний знак на тому місці було встановлено у 2012 році Медведчуком. У 16 році згадали про цей пам’ятний знак, його зруйнували та забули про його існування. Та пан Лесик вирішив знову грати на цій темі і почав встановлювати дошку на місці зруйнованої», – розповів активіст, співзасновник проєктів «Декомунізація.Україна» та «Мова.Харків» Вадим Поздняков.
Та простояла вона там кілька годин.
«Я сумніваюся, що його будуть ще раз відновлювати. А якщо його ще раз відновлять, то ми розуміємо, що його знову знесуть», – сказав Вадим Поздняков.
Таких пам’ятників в Україні десятки, якщо не сотні, каже голова Інституту нацпам’яті. Утім підрахувати їх складно, бо немає жодного реєстру.
«Якщо говоримо про Київ, то йдеться про десятки об’єктів. Щорс, серпи і молоти на мосту Патона. За спиною у мене Маріїнський парк, де є декілька об’єктів таких. Всі ці пам’ятники дружби, як от пам’ятник, який стоїть під аркою дружби народів, від і під дію закону про декомунізацію не підпадає, і під нове законодавство про країну-окупанта не підпадає і опиняється у правовій невизначеності», – зазначає голова Інституту нацпам’яті Антон Дробович.
Та навіть попри відсутність відповідного законодавства – вихід є.
«Наприклад, громадяни ініціюють питання зняття охоронного статусу. Пояснюють це тим, що є війна, от відповідне законодавство, яке говорить про країну-агресора, і звертаються до органу самоврядування, там до місцевої ради», – пояснює Антон Дробович.
А потім справа за депутатами. Як було у столиці.
Юрій Пугач, Едвард Белінський, Артур Волосов, «5 канал»