Про що говорять на пункті пропуску Дорогуськ – ЯгодинНа польсько-українському кордоні, в пункті пропуску Дорогуськ – Ягодин, автобуси стоять у черзі по 4–5 год. Українські заробітчани повертаються додому перед Великоднем.Рудоволоса жінка розстібає зелений спортивний костюм. Довго копирсається в сумці. Змінює картку у смартфоні, дзвонить сестрі:– Ти могилу цьоці Жені прибрала? Як приїду, куплю їй вінка за 500 гривень. Щоб усі заздрили. Вона мені єдина з родини позичила 5 тисяч на цеглу, коли ми з Мироном будувалися. Я дала Оксані 10 тисяч злотих на нові пам’ятники для цьоці, батьків і баби з дідом. А вони з зятем за ті гроші утеплили хату. Як мені тепер на проводи йти? Скажуть: «Що та Вєруня робить у Варшаві стільки років, що батькам пам’ятників не поставила?»Диктує сестрі рецепт сирної паски, а потім каже:– Я виїхала б іще тиждень тому, але хазяїн не пускав. Каже: «Віра, у вас війна. Забирай дітей і проси притулку в Польщі». Зараз у кожному випуску новин говорять про Україну – де точиться бій, скільки поранених і загиблих, куди Путін стягує війська. У газеті прочитала статтю «Куди втікати, якщо росіяни дійдуть до польського кордону». По-моєму, поляки до війни готові більше за наших.Дістає бутерброд із сиром і редискою. З торби виглядає м’ясо у вакуумній упаковці, ковбаси, сухі сніданки, йогурти, сир.– У Польщі все дешевше. В Україну йти в супермаркет боюся. Ціни, як у Данії. Я масла 10 пачок купила в «Бедронці» по 3 злотих (23 грн. – Країна). Жирність 82 відсотки. У нас таке по 50 гривень. Курятина там по 50 гривень. Свинина була по акції – за 70.– Люблю тебе. Ніхто мені не потрібен. Я в Україні хлопця не маю. За тиждень повернуся і доведу, що ти – єдиний, – говорить польською по вайберу жінка з нарощеними віями й чорними нігтями.– Марек дзвонив, уп’яте за 2 години, – каже подрузі, коли кладе слухавку. – Переживає, що не повернуся. Його дружина в Німеччину поїхала. Там іншого знайшла й залишилася. Мене заміж кличе, але такий ревнивий, що боюся. Думає, я в Україну їду погулять. А мені за щастя буде виспатися.– Сон – це секс ХХІ століття, – відповідає подруга. – Я на роботу встаю о четвертій ранку. Якщо ляжу пізніше дев’ятої, наступного дня ні риба ні м’ясо. Раніше з дівчатами обговорювали мужиків, а тепер, хто і скільки поспав.– У мене мобілка стара, додаток не підтримує, – чоловік із тату бреше прикордоннику, який стежить, аби всі пасажири встановили на телефоні сервіс «Дій вдома». За його допомогою контролюють приїжджих з-за кордону, щоб самоізолювалися на два тижні.– Кожен має підтвердити адресу місця самоізоляції за допомогою геолокації не пізніше, ніж за 24 години після перетину кордону, – наголошує прикордонник. – На самоізоляції мусите провести 14 днів або до одержання негативного результату на ПЛР-тест.– Махав я сидіти два тижні вдома, – чоловік поправляє срібну сережку у вусі. – Маю зуби полікувати. За чотири коронки у Варшаві нарахували 3 тисячі доларів. А тут зі стоматологом домовився за тисячу.Прикордонник переписує дані пасажира зі старою мобілкою, щоб передати їх поліції за місцем проживання чоловіка. Коли бус від’їжджає від кордону, той дістає та вмикає айфон.Білявка з довгою косою в черзі до туалету зустрічає знайому.– Світлану бачила, – обговорюють спільну подругу. – Другий місяць сидить без роботи, бо кінотеатр, у якому попкорн готувала, закрили на карантин. Дзвонить до дітей, вибачається, що грошей не вислала. Я кажу: «Ти нікому нічого не винна». Одному синові 35 років, другому – 40. На роботу не йдуть, бо мати шле по 500 доларів щомісяця. А ти чого сама? Сестра де?– Марусю скоротили. У лютому додому вернулася. Хоче йти вчитися на психолога. Поки що ніде не працює, пропонує дружбу за гроші. Бере 200 гривень за годину. Раніше стільки ж заробляла репетитором із математики. Виставила оголошення «Вислухаю, пораджу, не буду критикувати чи повчати. Маю цінні поради на всі випадки життя». З однією дівчиною їздила на екскурсію до Львова, із самотнім програмістом ходила в ресторан. На карантині всім хочеться поговорити.Із вбиральні виходить чоловік білявки. Махає рукою і біжить до автобуса.– Де він зараз – на заводі чи на фермі?– Коли набридло в полі працювати, влаштувався нянею. Глядить 3-річного хлопчика у Варшаві. Батьки платять 1,5 тисячі доларів і дають премії за нічні зміни. Живе з ними в одній квартирі. А я – в гуртожитку з дівчатами.– Жінка не витримує, просить вернутися раніше, – чоловік у шкірянці говорить із новим знайомим, який сидить через прохід. – Троє дітей, а ноутбук один. Відколи дистанційне навчання запровадили, мусив усім по мобілці купити. Після Нового року приїхав на тиждень. Заходжу в дитячу в боксерках, потягуюся, чухаю живіт, а малий: «Пап, ми в онлайн. Можеш передати привіт Мар’яні Юріївні». Бачу, на мене дивляться 30 учнів і його класуха. Я присів. Рачкую до дверей, а камера знімає мене і з того ракурсу. Боюся, аби не виставили в ютюб.Їхню розмову чує водій. Регочуть утрьох.– Скільки часу треба мати, щоб із трьома чоловіками зустрічатися? – жінка в окулярах-хамелеонах затуляє телефон долонею, але говорить так, що чує весь салон. – На роботу не ходить. Один для неї квартиру знімає, другий харчами забезпечує. Третій одягає і дає гроші на розваги. Щоб чоловіки не перетнулися, не дозволяє лишатися на ніч. Кажу: «Сашка, та ти ж утриманка». А вона нічого поганого в цьому не бачить. У теперішньої молоді жодних принципів. От ви скажіть як психолог, хіба це нормально?– Щоб вижити в коронавірусну добу, треба розпрощатися з очікуваннями, – каже їй співрозмовниця. Динамік гучний, тож розмову слухає пів салону. – Наші сподівання зараз нічого не варті. Лише породжують страх, гнів, образу, сором і розчарування. Мріяла, що син стане відмінником, а через дистанційне навчання він з’їхав до трійок. Батько на роботу йти не хоче, хоч до пенсії ще чотири роки. Пише романи. Ще жодного не надрукували. Жив за мій рахунок рік. А коли махнула на нього рукою, почав нормально заробляти. Пише похоронні промови. Про незнайому людину може таке загнути, що плачуть навіть ті, хто за життя ненавидів.– Тітка померла від коронавірусу, – розповідає літня жінка з чорними від землі руками, чіпляє гаманець-бананку на живіт. – Жила на хуторі сама. Хіба листоноша заразила, коли пенсію приносила. Тітка до людей не виходила. Хліб пекла і свині різала. Брат поховав, а мені нічого не сказав. Я від сусідки дізналася за тиждень. Дзвонить, співчуває. А я не можу зрозуміти, кого втратила й коли. Як розповіла про похорон, була зла. Щоб не ховати в мішку, брат дав взятку в морг. Кажу: «Кого хочеш обманути?» Через два тижні захворіла його дружина, а в неї слабкі нирки. Лежить тепер під апаратом. Щодня на лікування йде 3 тисячі.– Я від нього пішла після Дня Валентина. Козел, навіть із днем народження не привітав, – дівчина із сережкою у брові дістає закордонний паспорт. Спілкується по телефону в навушниках. – І ти іди. Толку, що ви заручені. Два роки минули, а він на весілля назбирати не може. Завжди треба мати запасний варіант. Ми з одногрупником Вадимом, коли універ закінчували, домовилися: якщо до 30 ніхто з нас не одружиться, то розпишемось і будемо разом. Недавно знайшла його в інстаграмі. Двічі розлучений. Має квартиру в Ковелі й бізнес у Луцьку. За рік, якщо кращого варіанта не знайду, постукаю в його двері.– Анекдот про Вовочку хочеш? Зеленський має шанс вдруге виграти вибори, доки в президенти не піде Олег Винник. У нас усі, хто Вовку підтримували, давно в Польщу жити перебралися, – бригада будівельників дивиться випуск новин і обговорює поїздку Зеленського в Туреччину.За пів години переходять на тему, хто скільки картоплі посадить цьогоріч.– Мати каже: «Не бійся, приїжджай. Цього року нічого не садитимемо. Тільки кабачки посію, огірки, моркву, буряк, кукурудзу, гарбузи, помідори, капусту й мішок картоплі». Вже на завтра день розписала, а я планував у баню з кумом. Слава Богу, передають дощ.– У нас учора йшов сніг, – найстарший у гурті виблискує золотими зубами. – Батьки переживають, що з такою погодою не буде врожаю. Але весну, як оргазм, не спинити. Якщо вже почало цвісти, то і ягодки будуть.
«Що та Вєруня робить у Варшаві стільки років, що батькам пам’ятників не поставила?»
