Ініціатори Відзнаки імені Героя Небесної сотні Олександра Капіноса проводять конкурс етноблогерів. Учасниками можуть стати всі охочі віком від 7 до 17 років. Заявки приймають до 30 травня.»Конкурс етноблогерів на здобуття Відзнаки імені Олександра Капіноса — це крок до втілення мрії Сашка про те, аби діти вивчали й любили традиції нашого народу! Спонукає розпитати у батьків, бабусь, дідусів, старших людей про те, як раніше святкували Різдво, Великдень та інші народні свята. Як називався одяг, в який вбиралися, посуд, в якому готували та споживали їжу, які готували страви. Про родинні реліквії, які передаються від покоління до покоління. Слід зняти короткі відео, зробити фото, написати розповіді та публікувати до 30 травня на своїй сторінці в Instagram з хештегами #етноблогер2021 #ВідзнакаКапіноса» — написали у Facebook організатори.Мода на етнографію у всіх її проявах неминуча. Це спосіб знайомитися з минулим ненудно, стильно, щиро, і з різною глибиною занурення. Хтось їздить у експедиції у глухі села збирати фольклор, займається ткацтвом чи традиційною вишивкою. Інший робить стилізовані фотосесії, займається музикою – автентичною, або ж роком із елементами фольку. Ще хтось майструє етнічні прикраси, досліджує й адаптує до сьогодення традиційну кухню. Є тисяча і один спосіб говорити про спадщину.Організатори хочуть показати, як ця тема проявляється в сучасних блогах. Запропонували потенційним учасникам приклади вже успішних дописувачів соцмереж.Уляна Явна ділиться колекцією вишитих сорочок, продає вінтажні килими і розповідає дещо з давніх вірувань. Наприклад, як зустріти відьму (якщо виникла нагальна потреба):»Щоб побачити відьму, можна було: в кожний четвер Великого посту робити борону з осикового дерева, в Чистий четвер її закінчити і, прийшовши з церкви, сісти в коровнику із запаленою свічкою за тою бороною; кидати (знову ж таки, щочетверга) по поліну на горище, а коли розпалити ними піч, сподівались, що відьма прийде просити вогню».Про вишиванки також багато розповідає і Леся Воронюк – режисерка, сценаристка, письменниця, продюсерка, а ще засновниця Дня вишиванки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українці відзначають День вишиванки: коли і навіщо виникло святоНа платформі традиційної музики «Рись» знайдете пропозицію пройти майстер-клас із гри на бубні, або ж прийти на етно-вечірку, аби правильно випроводити зиму (вочевидь, на це запрошення зголосилося замало охочих – зима явно не хотіла здавати позиції).Щемкий і пронизливий блог пропонує ГО «Баба Єлька». Команда, що працює над ним, здійснює експедиції по Кіровоградщині та збирає автентичні пісні від старих людей, які ще мали звичай співати у повсякденному житті. В описі проєкту йдеться, що названо його на честь унікальної баби Єльки з села Розсохуватка Маловисківського району.»Вона знала сотні народних пісень, а ще лікувала людей травами, виховала десятеро дітей, переживала Голодомор… Попри все, кожен свій день вона починала з пісні і піснею проводжала захід сонця. У кожного з нас є своя «баба Єлька» − бабуся, яку неможливо було уявити без пісні. З піснею працювали, дівували, виходили заміж, відходили у кращі світи. Для когось українська народна пісня – це щось забуте і несучасне, а для когось – це цілий всесвіт, спосіб ідентифікації і самовираження».Ідея проєкту належить етно-виконавиці Світланій Булановій, редакторці «Нової газети» Інні Тільновій та піарниці Вікторії Семененеко.Олена Щербань, етнологиня та докторка історичних наук на своїй сторінці фейсбук пише про смачне, чимало – про найтрадиційнішу українську страву – борщ. Ви знали, що в Україні борщу присвячений цілий музей? Тепер знаєте, живіть із цим.Ще більше смачної і пізнавальної інформації – на сторінці ЕтноСадиби «Лялина Світлиця», фундаторкою якої і є Олена.»Гуцулія. Єно запіяли кугути.Гоcподиня зівнули, потегнуласи під теплов перинов, друлила ногов чоловіка, каже:– П’єтнайціть кулок тонкої ковбаси, п’єтнайціть грубшої, десіть кусків підчеревини, десіть полядвиці, дванайціть – сала, шість сальцесонів, п’єть фаршированих риб, пару трилітрових слоїків маринованого товстолоба, штири зайці… Ти горівки кіко вигнав?– Одинайціть літрів, – бурчить спросоння чоловік.– Штири перекладанці, шість пляцків, пальчики, рогалі, два сирники, три медівники, ведерко печінкового салату, ведерко олів’є. Йой, я тагі забула з чесноком зробити?– В зеленім ведерку за дверима, – бурчить чоловік, би відчепиласи…»Він же ж веде і сторінку «Клуб галицької кухні».Про кухню, файні заклади та історії роду розповідає також Олена Павлова, тим часом як Пані Стефа просто зосереджується на цікавих рецептах.Більш практичний характер має сторінка «Народне мистецтво у Пирогові». Там можна дізнатися про ярмарки (в тому числі, і як долучитися зі своїми виробами) та інші події на території Народного музею архітектури і побуту.А етно-фотографка Анна Сенік казково візуалізує традицію на сторінці свого блогу.Про символіку й сенси, зашифровані у декоративному мистецтві, написано і сказано чимало. Дехто надає орнаментам на вишивках і прикрасам значення оберегів; дехто вбачає в зображеннях сили природи. Про це можна дізнаватися з досліджень, дискутувати, а ще – дивитися і відчувати. Наприклад, на сторінці музейниці Любови Собуцької.Про все на світі – декор, писанки, вишивку, традиційні рецепти – можна дізнатися зі сторінки Оксани Білоус, або ж її майстерні.Про звичаї розповідає на сторінці Дар’я Анцибор, фольклористка і мандрівниця.Наприклад, про Великодневий звичай гріти діда: «Діти ходять від хати до хати, де господарі палять вогнища, й промовляють: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички». Сьогодні здебільшого говорять тільки перші дві фрази, та й вогнища вже майже не палять. За ці обходи дітей частують солодким. Звичай ще поширений на Гуцульщині на передвеликодньому тижні.Дідами називали предків, тому це слово часто звучить у поминальній, зокрема й календарній, обрядовості. Наприклад, дідами звуть поховальні дні. Звичай гріти діда, як і годування душ покійних, — спосіб спілкування з предками і їх задобрення.Без задобрених духів не буде гарного врожаю».
Майстер народного мистецтва з вишивки, дослідник і колекціонер етнічного одягу Юрій Мельничук уміє читати знаки української вишивки так само, як пересічні люди – текст.Чи знали ви, приміром, що існували рушники, під якими проганяли худобу?»Цікавий сюжет юріївського скотарського рушника ХІХ століття із села Подольці Ширяївського району на Одещині (фонди ОІКМ – #Одеського історико-краєзнавчого музею). Його описала дослідниця пані Тамара Приходченко. З її слів «під цим рушником проганяли худобу, коли з двору виганяли вперше на пасовище. Потім рушник віддавали пастухові». У композиції цього рушника бачимо два ряди по три пастухи-вершники на конях, між якими розташований третій ряд із 4-х мотивів собак, які покликані допомагати доглядати пастухам худобу».Етнічна тематика вплелася і в найновішу мережу тік-ток.Олександра Бондаренко у Facebook вона поширює старовинні чорно-білі світлини та подкасти про традиційну, то на тік-тоці записує кумедні відео з етнічними мотивами, що іноді викликають спроби забанити з боку недругів з-за поребрика.Блог «Твоя підпільна гуманітарка» розповість і про мавок, і походження зайця у великодній символіці, і про сучасні легенди, народжені феноменом Зони Відчуження. Чому Велесова книга – це підробка, звідки взагалі беруться символи, хто такі упирі і годованці – та багато інших нагальних питань (про які ви могли не знати, аж поки не побачили в назві).Етнічну музику можна слухати на ютюб-каналах гуртів «КораЛЛі», «Фолкнери». Київський гурт «Буття» представлений лише у фейсбуці. Там же є і «КораЛЛі».Ютюб-канал «KOZAMEDIA» розповідає про все: тут і автентичний спів, і традиції, і народні забави, викладені у коротких легких роликах, і тривалі, вдумливі інтерв’ю з музикантами.Канал «Двохколісні хроніки» – це історія мандрів світом згаданого вже гурту «Фолькнери». Ярина Квітка та Володимир Муляр спершу мандрували світом удвох на велосипедах, розповідаючи в різних точках земної кулі про Україну, фільмуючи свої пригоди. Після народження сина Марка велокоманда збільшилась, а відеоісторії стали ще яскравішими.Етноблогером можеш бути і ти!Це – далеко не повний перелік вартих уваги блогів. Творити, колекціонувати, досліджувати минуле регіону, власної родини чи навіть однієї речі може кожен. Комусь праска прабабці може промовити більше за цілий підручник історії. Якщо тобі від 7 до 17 років, і тема традицій тобі близька – подавайся на конкурс етноблогерів імені Олександра Капіноса. Сашко – один із Героїв Небесної Сотні, і традиційна культура була його найбільшим захопленням. Відзнака його імені створена, аби вшанувати його пам’ять та підтримати тих, хто слідує цим самим шляхом.Дізнатись умови участі та подати заявку можна на строніці конкурсу.Львівська етнографиня Роксоляна Шимчук з 19 років колекціонує старовинний український одяг. Скільки саме речей має, полічити не може, щоразу кількість змінюється.У молодості була членкинею Товариства Лева і Студентського братства. 1-шу вишиванку знайшла в експедиції на Буковині.Етнографиня цінує свою колекцію, бо має одяг з усієї України, а не лише певного регіону.
Ниткою, голосом, гумором — як традиційна культура проникає у блоги та соцмережі
