У Львові може не залишитися місця для нових поховань. Про відсутність вільних ділянок у місті для свіжих могил кажуть уже давно, адже щодня у Львові копачі ритуальних послуг викопують в середньому 25 нових ям для захоронень. При цьому у місті з 12 цвинтарів діючих є лише три – Голосківський, Янівський та Сихівський. І тільки на Голосківському ховають поки нових померлих – на двох інших лише підзахоронюють до родичів.
Мої вітання, це програма «Стінка на стінку», і сьогодні ми спробуємо підсумувати увесь хайп довкола вічної теми з похованнями в місті, який зчинився на минулому тижні. То бути чи ні крематорію у Львові? Якщо ні, то де ж ховати львів’ян? На ці та інші питання будемо шукати відповіді з моїми гостями – директором департаменту житлового господарства та інфраструктури Олександром Одинцем.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1518086 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1518086{
margin: 0!important;
}
}
Олександр Одинець: Доброго вечора.
Та Наталією Шелестак – головою бюджетної комісії Львівської міської ради.
Наталія Шелестак: Добрий вечір.
Отож, пане Олександре, до вас адресую своє перше запитання. Власне, щойно я згадував про кількість людей, яких захоронюють. За вашими підрахунками, скільки ми ще протягнемо з фактично одним кладовищем? Це рік, два – чи справа в місяцях?
Олександр Одинець: Ну, в нас насправді з 12 цвинтарів діючий також ще цвинтар так званий Рясне-1.
Також під захоронення до родичів?
Олександр Одинець: Так, під захоронення. І практично теж там площа використана. Крім того, Сихівський і Янівський теж працюють виключно на підзахоронення. Виходячи з того, що ми маємо на сьогодні, станом на зараз, з тих площ – два роки в нас є резерву.
Два роки резерву?
Олександр Одинець: Це дуже і дуже мало.
Це з розширенням чи без розширення, яке планують?
Олександр Одинець: Це без розширення. Я навмисно не враховую розширення зараз, тому що це досить тривала процедура, яка, по-перше, передбачає і виділення певних коштів з бюджету, і сама процедура розширюватиме як Сихівський, так і Голосківський цвинтарі – плануємо за рахунок земель Лісового фонду. А процедурно така земля надається через рішення відповідних органів центральної виконавчої влади – Кабінетом міністрів та інших.
Альтернативою цьому може стати крематорій. Бюджетна комісія минулого тижня розглядала це питання. І от після цього з’явилися так гучні заголовки, що бюджетна комісія заборонила будівництво крематорію у Львові і так далі. Пані Наталю, прокоментуйте цю всю ситуацію: що відповідає дійсності, а що підфарбували журналісти?
Наталія Шелестак: Насправді це було два тижні тому – просто вийшло в такий хайп трошки пізніше. Звичайно, нічого бюджетна комісія не забороняла, це нонсенс, і не може вона цього заборонити.
Йдеться про архітектурний конкурс, наскільки я зрозумів.
Наталія Шелестак: Мова йде про архітектурний конкурс. Було подано кілька конкурсів архітектурних – 12, якщо я не помиляюсь. Деякі були відхилені з ряду причин, у тому числі і конкурс щодо крематорію. Причому, ви знаєте, це такий робочий процес, який відбувається час від часу – щось виконавці приносять, ми щось говоримо: «Іди допрацюй, дороби або надай нам більш розширену інформацію». Знов приходять, ми приймаємо ті чи інші рішення.
І от що вас насторожило власне в питанні крематорію?
Наталія Шелестак: Якщо говорити суто про крематорій, то нас не питання насторожило. Насторожило, чому ми не отримали відповіді, ми хотіли розуміти. Ви ж зрозумійте, що будь-який архітектурний конкурс також має мати якесь завдання. Тобто можна побудувати білий замок з білого мармуру і зробити там крематорій, а можна побудувати якусь технічну будову, яка буде (як це жорстко не звучить) виконувати своє технічне завдання. І я разом із депутатами задавала питання – просто не пригадую, чи це було в самій комісії, чи перед комісією, бо ми часто спілкуємося. І ми задавали ці питання: а яка ж орієнтовна вартість, тобто скільки планується потратити? Тому що, щоби ви розуміли, цього року жодних грошей не заплановано на будівництво крематорію і не було заплановано. І не питання це комісії, розумієте? Мова йшла про те, що в майбутньому періоді, десь найближчим часом, ми говоримо про те, що нам потрібно будувати крематорій. Ми маємо розуміти орієнтовну вартість – наприклад, що ми плануємо витратити на будівництво крематорію таку-то суму, таку, таку, але не більше отакої.
Так-от, пане Олександре, є вже розуміння цієї суми, тобто скільки для міста може коштувати оцей крематорій? Я так розумію, що на сьогодні це не є початкове питання, тобто сесія вже двічі голосувала за виділення земельної ділянки.
Олександр Одинець: Так, насправді ми над крематорієм працюємо вже досить давно, фактично другий рік. За цей час ми пройшли процедуру відведення земельної ділянки, яка завершилася.
На Голосківському цвинтарі?
Олександр Одинець: На Голосківському цвинтарі, розміром 2 гектари. Сесія, яка була в лютому – це була друга ухвала, першу ухвалу прийняла ще попередня каденція депутатів. І перед першою ухвалою був розроблений детальний план території, який власне і передбачає розміщення такої споруди в даній локації. Детальний план території пройшов громадські слухання процедурні – ті, які передбачаються містобудівним законодавством. Тому ми цим шляхом ішли.
Дійсно, можливо, тут виник деякий брак інформації. Тому що дуже багато часу було витрачено на формування бюджету, дуже багато роботи проробила бюджетна комісія. І, можливо, не вистачило власне отого часу для комунікації, щоби пояснити, роз’яснити, що ми вже зробили і що ми плануємо робити.
Зараз стоїть питання проведення архітектурного конкурсу. Чому? Тому що було прийнято таке рішення, бо споруда такого призначення у Львові буде штучна – я не думаю, що у Львові буде два-три крематорії. Це буде єдиний крематорій.
Треба хоч з чогось почати.
Олександр Одинець: Так. Вона повинна мати певну архітектурну цінність, ми повинні представити це на розгляд громадськості.
Розуміння вартості вже на сьогодні є?
Олександр Одинець: Розуміння вартості є на сьогодні технічне – воно, звичайно, орієнтовне. Ми виходили з вартості обладнання – і ми бачимо тільки високоякісне обладнання.
Наталія Шелестак: Однозначно.
Олександр Одинець: Тому що є різні виробники. Ми схиляємося тільки до високоякісного обладнання виробника з країн Західної Європи, який спеціалізується на такому обладнанні. Це разом з будівельними роботами (орієнтовна вартість) близько 50–60 мільйонів гривень. Тому що комплекс обладнання включає, в першу чергу, основна ланка – це піч з фільтраційним обладнанням, повністю автоматична. І, згідно з нашими будівельними нормами, таких печей має бути дві – одна основна, інша резервна на випадок…
Наталія Шелестак: Дивіться, я цю інформацію маю дізнаватися точно не в студії 24 каналу, розумієте? Якби ми розуміли, що є технічне завдання. Коли відбувається конкурс, і має надаватися пропозиція – ми ж маємо мати (я ще раз говорю) орієнтовну вартість. От зараз я її вперше почула.
Пані Наталю, я впевнений, що ви знаєте суму, яку пропонують за 10 гектарів Брюховицького лісу – там, де ми хочемо розширити територію Голосківського кладовища.
Наталія Шелестак: Так, я знаю.
Це ж теж не безкоштовно, ми ці гроші теж маємо рахувати.
Наталія Шелестак: Абсолютно не безкоштовно. Це буде десь коштувати Львову порядка 11 мільйонів, плюс ми маємо ще цю територію в майбутньому якось обладнати, ми маємо створити там інфраструктуру мінімальну для того, щоби був там комфортно і правильно побудований сам цвинтар.
Але дивіться, яка ситуація. Хочу наголосити: в мене, наприклад, немає сумнівів щодо того, що потрібно в містах-мільйонниках, в тому числі у Львові, будувати крематорії. В мене особисто сумніву це не викликає.
У кого є – ми скажемо далі.
Наталія Шелестак: Але ми чудово розуміємо, що завжди будуть люди, які будуть проти того, щоби їх тіло піддавалося кремації після смерті. Відповідно, відкидати, говорити: «От все, побудували крематорій – нам нічого більше не потрібно», – категорично неможна. Тому говорити про розширення цвинтарів ми мусимо, ми зобов’язані. Тому що пройде п’ять років чи шість – і нам і цього, що ми долучаємо, буде мало.
Ну, нехай десять.
Наталія Шелестак: Тому мова зараз іде про те, що місто зобов’язане подумати і про будівництво крематорію, і про розширення цвинтарів. Тому що по-іншому бути просто не може.
Дивіться, ви згадали про тих, хто проти. Я пропоную згадати, що «90% львів’ян не підтримують спалення тіл. Та й в традиції української Церкви немає такого поняття. Оскільки більшість львів’ян є християнами, тож кремація тіла є для них неприйнятною». От таку заяву зробив напередодні «свободівець» Руслан Кошулинський, який є членом бюджетної комісії.
Це спровокувало справжню пожежу в соцмережах – чи не кожен свідомий львів’янин мав за честь і обов’язок конструктивно (і не зовсім) опонувати Кошулинському в питанні будівництва крематорію у Львові. Отож маємо коментар депутата та члена бюджетної комісії щодо своєї суперечливої думки – він саме був гостем мого колеги Олега Ониська в програмі ZAXID.NET LIVE. Отож, почуємо.
***
Руслан Кошулинський: «Жодних помилок у тому, що я сказав, враховуючи канони, Кодекс канонів східних Церков, враховуючи синод, документи синоду УГКЦ – зокрема ті, які говорять про те, що так, є така можливість кремації; але – каже християнська Церква – все зробити для того, щоби було поховання тіла. Так говорить Церква. Будь ласка, є чотири крематорії в Україні – немає жодної проблеми для цього».
Іван Савицький: «Є проблема – вони не спалюють не мешканців цього міста. Ми за два дні питалися: київський крематорій для того, щоби спалитися… Добре, це не стовідсотково, але спалюють за великі гроші. Мене везти в Київ, мене там спалити, везти назад і поховати прах тут на Янівському?».
Олег Онисько: «З таким самим успіхом можна запропонувати, щоби вас [Руслане] поховали де-небудь у Бібрці».
Руслан Кошулинський: «Ну так. Я можу навіть більше вам сказати як християнин, знов покликаючись на те, що кожен християнин має бути підготований до зустрічі з вічністю і з Господом. Так, ми готуємося до цього моменту».
***
Ось така жвава дискусія була у студії ZAXID.NET LIVE. Якщо не бачили оцієї розмови – то обов’язково перегляньте на сайті ZAXID.NET або на нашому YouTube каналі. Пані Наталю, наскільки вплинула ось така позиція Кошулинського на рішення бюджетної комісії, яка складається з 11 членів?
Наталія Шелестак: 11 депутатів. Тобто Руслан Кошулинський має право на свою думку. Ми поважаємо думку кожного депутата в комісії, але голосує більшість.
Так. Скільки депутатів підтримали Кошулинського в цьому?
Наталія Шелестак: Ви знаєте, я зараз не пригадаю, але в нас… Давайте ми вирізнимо – підтримувалася не думка Руслана щодо 90% чи не 90% – ми для себе такі статистичні дані не проводили. Не стояло питання будівництва крематорію – стояло питання проведення архітектурного конкурсу, тобто там вже зовсім інша історія. Нас цікавило, коли буде проводитися конкурс; орієнтована вартість будівництва для того, щоби ми розуміли, чи зможемо ми це спланувати на наступний рік; чи потрібно цього року проводити цей конкурс, якщо ми на наступний рік не будемо виділяти кошти; де ми візьмем ці кошти.
Тому що, наприклад, я не знала і я задавала ці питання – можливо, є якісь інвестори або меценати. В мене ж немає такої інформації – я хочу отримати її. Можливо, хтось хоче вкласти в це кошти на якихось партнерських умовах, і так далі, і тому подібне. Я не вивчала сторону, що каже законодавець з даного приводу. Було дуже багато питань. Коли є багато питань, то в робочому порядку – я ще раз наголошую, це був звичайний робочий порядок. Ми могли взагалі ці 12 конкурсів сказати: «Слухайте, прийдете післязавтра чи прийдете через три комісії, тому що ми не готові сьогодні це розглядати». Але була ситуація, що деякі конкурси «горіли», і було прийняте рішення, що ми оці пропускаємо, тобто гроші йдуть на них, а до цих в нас є питання, ми їх будемо ще задавати. Це звичайний робочий процес.
Тобто, я так розумію, ви не сподівалися на таку реакцію львів’ян?
Наталія Шелестак: Я не сподівалася ні на такий ажіотаж, який спричинила і ця тема, і думка Руслана Кошулинського.
А як ви от взагалі, підтримуєте цю ініціативу?
Наталія Шелестак: Фракція «Варти» і я особисто однозначно підтримуємо будівництво крематорію. Ми чудово усвідомлюємо, що в містах-мільйонниках він мусить бути, тому що земля дорога, тому що її немає, тому що нам немає просто де, і ми будемо або проситися на чужих територіях це робити, тобто створювати нові цвинтарі. Наприклад, Янівський – ти його не розшириш, як би ти не хотів. Сихівський – можливо, за рахунок Лісового фонду, і на Голосках так само, але знову ж таки…
Пані Наталю, ну чому? Той самий пан Кошулинський каже, що ми тепер – велика громада, і ми можемо попроситися десь, ну не знаю, в найближчих селах розширювати цвинтарі. Пане Олександре, як ви взагалі прокоментуєте таку заяву, і хто поїде в ті села до тих самих християн, до яких апелює пан Кошулинський, і їм пояснювати, що тут тепер будуть захоронювати львів’ян? Чи є взагалі така можливість?
Олександр Одинець: Я вам скажу, що працюю вже шостий рік у Львівській міській раді практично в тій самій сфері. Фактично кожного року ми надсилали листи в близько 20–25 навколишніх громад навколо Львова в радіусі 20–30 кілометрів.
Це як зі сміттям, так?
Олександр Одинець: Так.
Але ніхто не хотів приймати львівське сміття.
Олександр Одинець: Звичайно, що жодного погодження ми не отримали. Більше того, в генеральному плані міста були передбачені цвинтарі на території теперішніх інших населених пунктів, які на генеральних планах цих населених пунктів уже не були цвинтарями – ця земля була використана в інших цілях. Дуже тяжко, практично неможливо, по-перше, отримати вільні землі навіть у межах Львівської міської територіальної громади, а по-друге, дійсно домовитися з громадою. Тому що цвинтар – це такий специфічний об’єкт. Кожна громада, кожен населений пункт, який увійшов у склад, має свій цвинтар, але громада має свою позицію щодо цього цвинтаря – ви розумієте, яку.
Наталія Шелестак: Мають право.
А що кажуть про спалення тіл богослов’я і біоетика? Ми звернулися по коментар до Українського католицького університету, і викладачка Школи біоетики Марія Ярема радо вийшла з нами на Skype-зв’язок, аби розтлумачити доцільність побудови крематорію у Львові. Що говорять про кремацію католицька і православна Церкви?
***
Марія Ярема (викладачка Школи біоетики Українського католицького університету): «Якщо говорити про Католицьку церкву, панівну у Львові Греко-католицьку церкву – вона ставиться з осторогою до кремації. Тобто немає заборони: щоби сказати, що є заборонено – то ні, але є дуже обережний підхід. Бо насправді кремація не є властивою християнській традиції. Спалити тіло дуже просто – це дуже баналізує тіло, дуже тривіалізує, робить його чимось таким дуже-дуже буденним, скороминущим і легкознищуваним. Натомість покласти в землю – щось подібне, як кажуть православні богослови, до зерна, яке ми кладемо а землю, яке тліє, вмирає і дає колос. Спалити зерно – це зовсім інше, ніж покласти його в землю, де воно буде тліти для того, щоб дати життя. Кремація, можливо, сьогодні більше в моді як у Європі, так і в нас, але воно не відповідає так духу християнства».
***
Ну от, не відповідає духу християнства – отакий коментар ми отримали від біоетика. Пане Олександре, а чи зверталися духівники різних конфесій до мерії з приводу будівництва крематорію? Є якась на сьогодні чітка позиція? Так, ні?
Олександр Одинець: Не зверталися. Тому що, напевно, це не функція духівництва – диктувати якісь умови. Чинне законодавство покладає цей обов’язок власне на місто, на органи місцевого самоврядування, тому що ця сфера – одна зі сфер життєзабезпечення.
Але я не чув жодного разу жодного категоричного заперечення від будь-якої конфесії. Більше того, наскільки я знаю, я цим не займався, але був такий круглий стіл різних конфесій у місті, де були висловлені певні позиції кожного з представників конфесій. І, знову ж таки, не було категоричних заперечень. Так, були певні умови – це до обговорення і це можна реалізувати. Категоричних заперечень від Церков різних конфесій ми не чули.
Наталія Шелестак: Там відгуки були в Facebook, навіть деякі священники записували свої звернення з цього приводу. І я дійсно не чула категоричних якихось таких речей, що категорично ні – я так само не чула.
Але дивіться, от я зі свого боку скажу. У мене родичі поховані на Голосківському цвинтарі, і коли я бачу оці могили, які вода просто змиває – як на мене, ось є не по-християнськи. От у цьому керунку хочу до вас, пані Наталю, адресувати питання. Ми зрозуміли, що 50–60 мільйонів гривень нам треба на будівництво?
Наталія Шелестак: Технічне.
Це початкова сума.
Олександр Одинець: Це орієнтовна вартість.
Місто на сьогодні може собі це дозволити, зважаючи на ту ситуацію, яку ми маємо? Чи треба відтермінувати на 5–10 років, виділивши додаткову землю під Голосківський цвинтар – і далі ховати людей на пагорбах?
Наталія Шелестак: Дивіться, 50–60 мільйонів місто може собі дозволити, якщо ми їх спрогнозуємо на певні майбутні періоди. Звичайно, це не буде цього року, цього року вже є видаки заплановані – дай бог, щоб ми це виконали. І звичайно, що ми можемо це запланувати, і звичайно, що місту потрібно це робити. В нас вже є виділена земля, у нас буде орієнтовна вартість, ми будемо розуміти, звідки ми будемо брати кошти. Після цього, я думаю, що депутати підтримають цю ініціативу, і вже найближчим часом можемо говорити про реальну побудову і терміни цього будівництва. Тому що вже на сьогодні (знову ж таки, поза межами комісії) я зрозуміла, що термін будівництва орієнтовний – два роки. Тобто це не є якийсь такий довгий проект, який потрібно реалізовувати.
У мене було найбільше питань щодо газу, який туди треба забезпечити, ціни для міста – скільки буде коштувати туди забезпечити газ і чи це технічно можливо. Тому що ми бачимо за багато років (років 40, напевно, чи 30) стоїть недобудова, яка була збудована, але потім воно зруйнувалася – кожного разу ми проїжджаємо повз і розуміємо, що це у нас як пам’ятник крематорію.
Пане Олександре, ваш прогноз: скільки нам потрібно – рік, два? Якщо дійсно буде добра воля депутатів розпочати цей процес.
Олександр Одинець: По-перше, я впевнений, що добра воля депутатів буде. Я думаю, що ми знайдемо консенсус і пояснимо, дамо відповіді на всі питання. Звичайно, це питання життєдіяльності, функціонування міста, це питання не зовсім, але господарки. За два роки, я думаю, ми можемо спроектувати і збудувати крематорій. Звичайно, що це буде досить складно, тому що немає такого широкого досвіду в Україні. Зараз діючі крематорії побудовані ще за часів Радянського Союзу, проектує тільки Дніпро, ще не приступали вони до будівництва. Тому навіть визначити проектантів, які би могли зробити якісний проект, досить складно. Але я думаю, що за два роки такий проект можна реалізувати. І потрібно реалізувати.
Можна багато дискутувати про відсоток християн у Львові та їхнє ставлення до крематорію, але статистика – річ уперта: більшість львів’ян позитивно ставляться до біопоховань, зокрема активна частина мешканців Львова підтримує будівництво крематорію. 60% молоді – люди до 30 років – позитивно налаштовані на таке увічнення. А львів’яни, старші 30, підтримують будівництво крематорію на 50%. Ось таке дослідження провели соціологи Інституту міста. Відомо, що в анкетуванні наводили приклад не лише кремації тіла, а й інші альтернативні форми екопоховань.
Сьогодні, до речі, 26 квітня, з’явилася петиція на сайті Львівської міської ради про те, щоби таки відновити будівництво крематорію. Маренюк Андрій, зокрема, підписав цю петицію – і процитую його: «За останній час значно зросли витрати на поховання: загальний чек становить понад 18 000 гривень, тоді як крематорій у Києві – це 5000 гривень». Власне якось доведеться реагувати – місту точно, за законом, треба буде давати відповідь.
Як ви прокоментуєте оцю ситуацію і здорожчання послуг поховань у Львові? Це пов’язано з тим, що в нас просто немає де ховати?
Олександр Одинець: Це не пов’язано. Ця цифра… Я не знаю, які розрахунки вкладалися в цю цифру. Є приблизний мінімальний набір послуг, який треба, умовно, замовити при похованні. Якщо обмежуватися у виборі труни і так далі, то вартість поховання може вкластися в 6000–7000 гривень зараз у Львові. Є ж атрибутика, яка й дорожча, ніж 18 000, тому це питання спірне. Тобто який транспорт замовляти…
Статистичні дані від Держстату свідчать, що за останній рік у Львівській області середня ціна за поховання зросла на 27%. Це у зв’язку з чим?
Олександр Одинець: Я думаю, що це в зв’язку з подорожчанням складових.
Наталія Шелестак: Труна, вінки і все інше.
Олександр Одинець: Атрибутика, яка використовується, транспорт, заробітна плата людей, які беруть участь в організації поховання.
Наталія Шелестак: Хоча, звичайно, люди зараз багато пишуть про те, що вони носять хабарі і так далі. Але ви розумієте, що це буде стосуватися не тільки поховань? Тобто це стосується абсолютно всіх сфер нашої життєдіяльності – це стосується медицини, це стосується освіти і так далі.
І ми чомусь постійно не хочемо самі починати відмовлятися від корупції. А коли я про це пишу, мені говорять: «Тобі добре, а ти піди і зроби це без хабарів». Тобто насправді це така всеукраїнська проблема, це не проблема лише нашого міста. І звідки оця сума – мені також незрозуміло.
Ну от чоловік наводить такі дані у своїй петиції. Ви казали, що теж будете її підписувати.
Наталія Шелестак: Я поважаю дуже Андрія, буду її підписувати однозначно, тому що вважаю, що крематорій потрібен. Але я ще раз хочу наголосити, тому що дуже багато було таких перекручувань зі сторони журналістів. Я мушу наголосити на тому, що депутати бюджетної комісії не проговорювали, не ставилося перед нам питання, треба нам будівництво чи не треба. Ми нікуди не діли ніякі гроші, ми не відмовляли в будівництві і не маємо таких повноважень. Мова йшла про архітектурний конкурс. І я прошу не зловживати, не перекручувати – стоїть питання, чи потрібно нам його проводити, коли потрібно і якими сумами ми обмежуємося в побудові даного об’єкта.
Добре, пані Наталю, будемо підсумовувати нашу розмову. Все ж таки хочу почути від вас, який ви бачите компроміс на сьогодні і якусь дорожню карту, хоча б до кінця цього року.
Наталія Шелестак: Дивіться, в зв’язку з тим, що ми дуже часто любимо зробити конкурси, а потім ПКД, а потім 155 змін до ПКД, а потім не реалізувати той чи інший проект… Наприклад, я вже вам розказувала за ефіром, що у нас є Палац спорту.
По Сихівському.
Наталія Шелестак: По Сихівському, так. На який вже, на новостворене комунальне підприємство, пішло вже 12 мільйонів за кілька останніх років. Але на сьогоднішній день нічого не будується.
Це такий приклад, але є ж і хороші.
Наталія Шелестак: Не поганий. Я не хочу, щоби крематорій або будь-які інші наступні проекти, які вже за нашої каденції відбуваються, були отим поганим прикладом. Він поганий не тому, що там погані люди сидять і хочуть щось погане реалізувати. А тому, що захотіли зробити щось грандіозне, зробили один проект на мільярд, другий на 990 – все класно. Це класно, я дуже хочу, щоби такі проекти реалізовувалися у Львові. Але, на жаль, зараз у нас нема на це коштів.
І ми маємо виходити з того, що у нас є якесь обмеження – ми маємо віддавати борги, ми маємо розвивати Львів тими можливостями, які в нас є. І тому для того, щоби це не був черговий «проект на мільярд», як я називаю, ми маємо визначити – що так, ми це хочемо побудувати. Я розумію, що зараз ніхто без ПКД не зробить це, мені не покладуть і не скажуть: «От, до копійки подивися, скільки це буде коштувати». Ні. Але ми маємо розуміти. Для мене зараз в цій студії стало зрозуміло, що ми вкладаємося в 50–60 мільйонів. Значить, я для себе розумію, що плюс-мінус цю суму ми можемо знайти в бюджеті на наступні періоди – відповідно, ми можемо прогнозувати, а коли ж ми почнемо будову. Відповідно, якщо я можу прогнозувати, що ми наступного року її можемо розпочати – значить, мені треба ПКД зараз робити, це логічно. І от оце звичайні, нормальні, звиклі речі, які очевидні – і очевидні депутатам.
Пане Олександре, коли ви будете готові запропонувати оцей проект і дати розуміння львів’янам, коли в нас з’явиться оцей перший крематорій?
Олександр Одинець: Старт архітектурного конкурсу, 60 днів на його проведення. Після цього – 60 днів орієнтовно на укладення договору з виконавцем проектної документації, тому що архітектурний конкурс нам дає можливість укласти це по спрощеній процедурі закупівлі. Ну, і збір техумов. Тобто я думаю, що цього року реально розпочати проектування, а десь у першому кварталі наступного року його закінчити і пройти державну експертизу.
Наталія Шелестак: І я наголошую, що власне на проектування гроші є, і вони були передбачені. Тобто ми зараз якщо говоримо про проведення цього конкурсу – ніхто їх нікуди не забирав, вони залишилися в розпорядника, просто їм ми не дозволили їх зараз освоювати. І тому мені незрозумілий хайп навколо цієї теми.
Отож фіксуємо: гроші є, так?
Наталія Шелестак: Гроші є на конкурс, фіксуйте.
Отож, панове, 14 300 – такою є офіційна кількість крематоріїв у Європі, на яку ми так любимо рівнятися. Система поховань в Україні є поки далекою від європейської – мусимо це визнати, хоча у Києві та Харкові вже кремують близько 60% усіх поховань. Який шлях у цьому питанні обере наш Львів? Будемо тому свідками.
Я дякую за цю розмову Наталі Шелестак – голові бюджетної комісії Львівської міської ради, та Олександру Одинцю – директору департаменту житлового господарства та інфраструктури. Ось такою нині була програма «Стінка на стінку», переносимо обговорення теми на діджитал-платформи ZAXID.NET: наш YouTube канал і сторінка Facebook до ваших послуг, висловлюйтесь. До зустрічі вже наступного тижня о цій же ж порі. Щасти.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та
натисніть Ctrl+Enter
Стінка на стінку
поховання
Кладовища
Наталія Шелестак
Олександр Одинець
Головні новини
показати всі
приховати
До теми
«Може, колись і буде, але не зараз».
Коротка (але гаряча) дискусія про потребу крематорію у Львові
ZAXID.NET
За два роки у Львові закінчаться місця для поховань
ZAXID.NET