– У палатах бачила чиновників, поліцейських, прокурорів, суддів. Не робота, а пригода, – каже Алла п’ять років тому.Працює в психіатричній лікарні. Після Революції гідності до них у відділення почали лягати службовці різних структур і рангів. Так ховалися від люстрації, переатестації чи звільнення з роботи. Найчастіше перебували у стаціонарах по три-чотири тижні з «нервовими зривами» чи «психологічними розладами».– Може, в когось хвороби й реально були, але навряд. Перечікували в нас шторм. Найпевніше, домовлялися з лікарями – і ті їм писали діагнози. Зазвичай неважкі, щоб можна було після такого повернутися до обов’язків, – розповідає Алла. – Єдине, що в цьому радує, – медики добре заробили на цих службовцях. З нашими зарплатами то був для багатьох непоганий бонус.Про роботу Алли розповідаю на зустрічі позаторік трьом знайомим. Найбільше сміється Іван.– Це ж яким треба бути боягузом, щоб приписувати собі болячки, – каже. – Звільнитися й шукати собі інше заняття – це було би по-чоловічому. А так здорові дядьки чинять, як малі й істеричні діти.З Іваном після того не бачилися. Дивуюся, коли набирає минулого тижня у вайбері.– Твоя знайома досі у психлікарні працює? – випалює. – Треба терміново допомога.– Яка?– Хочу лягти на кілька тижнів у стаціонар. Хай підкаже, хто може помогти. Гроші є. Все йде до конфлікту з Росією в найближчі тижні. А я військовозобов’язаний. Минулих мобілізацій уникнув, а тут може не вигоріти. Краще пересидіти. Страшно воювати.