Діма Монатік тепер збирає стадіони. Але своє особисте і досі воліє тримати при собі. ТСН.Тиждень він зізнався про свої вуличні заробітки, про ночівлю на вокзалі та як не здаватись, коли тобі раз за разом кажуть: «Ні!».
Запальний та енергійний. Таким звикли бачити його на сцені. Він сяє для мільйонів. Але його життя було неідеальним.
«Я міг переночувати на вокзалі. Ну, і я ще підпрацьовував, роздавав листівки там. В деяких точках. Щоб мати трохи більше на поїсти. На проїзний», — згадує MONATIK.
Діма Монатік надзвичайно рідко відкриває завісу на своє особисте життя .Та цього разу він розкриє рецепт успіху.
Які комплекси йому заважали? Як заробляв на життя ще до цієї шаленої популярності? І яка вона насправді, ціна слави.
Танці на килимі
Він звичайний хлопець із Луцька. Йому 13.І він закоханий у брейк-данс.
«Я йшов до школи і побачив на стовбурі оголошення. І ось такий подарунок у батьків виходить собі попросив — записатись на брейк-данс. Я ще тоді прийшов доволі такий в тілі парубок. Бо частенько ж був у бабусі, вона надзвичайно смачно готувала і готує. Але брейк-данс швидко все поставив на свої місця», — каже артист.
І це був перший крок до слави, про яку тоді ще підліток навіть не мріяв. Хлопець вчився крутитись на перервах у школі і вдома у бабусі.
«Я тоді вже просто стер всі килими у бабусі. Максимально. Вони були лисі. Тому що я крутився там на голові, на спині. Намагався, щоб щось вдалось. Таке велике було бажання», — говорить MONATIK.
І саме танці стали його першим заробітком.
«Ми постійно тоді танцювали на вулицях міста. Такі джеми. Збирали кошти в капелюх. Потім ділили їх. Ну, нам вистачало сходити на дискотеку».
Цей вертлявий і музичних хлопець мав стати юристом.
«На третьому курсі зрозумів, що ні. Я вже писав пісні, поки слухав лекції».
Однак круто змінити життя було і страшно і фінасово важко.
«Не було змоги переїхати до Києва. В інститут культури і мистецтв — не було фінансової змоги. Навчатись в рідномі місті було легше, ніж у столиці. Тут інші розмахи. Тут все інакше. Інші ціни. Навіть якщо зайти в заклад у Луцьку, і в заклад у Києві».
В перервах між навчанням на юридичному він постійно оббиває пороги різноманітних телевізійних талант-шоу І постійно чує: «Ні!».
«Вони ж, коли кажуть:»Ні!», аргументують свої думки. І з цих аргументів ти береш і робиш висновки і продовжуєш над собою працювати. Я вчив монологи з фільмів. Вчив рухи».
І ця вперта особливість людини бачити в поразках позитив — новий досвід, нові шанси і підказки на майбутнє і зробили з луцького невідомого хлопчини нинішню естрадну зірку.
Після чергової відмови на кастингу йому телефонує відома українська співачка і запрошує до себе у балет.
«Мама і тато прийшли з роботи. Я сказав, що мене запросила Наталя Могилевська в Київ. Я їду. І напевне вже не приїду».
Він був упевнений — попереду велике майбутнє. Тепер ясно, що був правий. Щоправда, не знав, що на шляху до слави ніхто годувати не обіцяв. А дах над головою — то вже велике щастя.
«Я не їхав на обум, шукати пригод. Я їхав, тому що знав, що тут буде заробіток. Буду мати змогу переночувати. Хоча це було не завжди. Я міг переночувати на вокзалі. В цьому нічого такого немає. Я віднісся до цього як до виклику і пригоди життя. Мені було так цікаво».
І раптом — випробовування, якого він не чекав. Всього через три місяці після контракту. Фінасова криза 2008-го. І роботи не стало. Тут би впасти у відчай. Але це не про Дмитра, який будь-яку проблему перетворює в навчання.
Знайомий пропонує роботу адміністратора в школі танцю. Зараз вона розташована у будинку на Подолі. Це було близько десяти років тому. Монатік, якому зараз підспівують мільйони людей, приймав дзвінки, абонементи, стежив за чистотою та й просто там ночував. А ще у цій школі він навчався бути артистом.
«Там були такі зручні каремати. Так як у мене був ключ від цього приміщення, я міг спокійно собі поспати. Плюс там зала, музика. Я міг собі тренуватись, скільки заманеться».
Його підхід вважати відмови лише закликом тренуватись впертіше нарешті спрацюв. Перед хлопцем відчиняють двері одразу два талант-шоу. Іронія долі — згодом він сам стане тим, хто казатиме те страшене слово: «Ні!», або омріяне: «Так!» молодим талантам.
«Я ще встиг і Сєрьогу посудити в «Танцях з зірками».
Та боротись з зовнішніми обставинами інколи важче, ніж внутрішніми комплексами.
«У мене були такі нерівні зуби. Я весь час так посміхався на одну сторону».
Та й зріст у 164 сантиметри, через який його колись навіть не взяли до танцювального колективу, довелося якось прийняти.
«Зробити довші ноги, додати собі другі коліна — у мене немає такої змоги. Тому я сприймаю себе таким, який я є. Мені зручно літати в літаках».
Звичайно, це вже тепер — з висоти своєї слави — він розуміє, що це ще одна його особливість, родзинка, і легко з цього жартує. Та є те, про що він говорить дуже серйозно і з любовю — його муза.
Муза Ерато
Багато років ніхто навіть не здогадувався, що Монатік одружений. А познайомився тоді ще юний Діма із майбутньою дружиною, ледь приїхавши до столиці, через спільну знайому.
«Я нікому не показував свої пісні. Ніколи… А їй мені так захотілося показати тоді пісні. І я пам’ятаю, як вона тоді сказала: «Боже, це мусять почути всі». Я тоді додому не вертався, а летів».
Тобто саме його Іріша забрала його у музи танців Терпсіхори і стала для нього Ерато — музою лірики. І не тільки.
«Вона тоді стала концертним директором. Ось це круто. Всім рекомендую. Якщо бізнес — сімейний. Міцнішого не буває».
Тепер він, дорослий чоловік, який вже геть не впізнає себе того, 22-річного мрійника, каже, що найбільша його нагорода – сім’я.
«Даня старший. Він так легко ловить мелодії і запам’ятовує їх. Це круто. Платоша на рік і три молодший. Тому трішки сладніше. Але танцює він дуже вправно. Ми разом з ними ходимо зараз на тайський бокс. В 35 знайшов нове захоплення. А з пацанами мені взагалі класно. Ці тренування для мене як свято якесь весь час».