16 квітня в Парижі президент України Володимир Зеленський зустрівся із французьким лідером Еммануелем Макроном. Розмовляли віч-на-віч понад 1,5 год. Головна тема — загострення на Донбасі. Пізніше відеозв’язком долучилася канцлер Німеччини Анґела Меркель.— Тільки цього року загинули 30 українських військових. Не через випадкові постріли, як кажуть бойовики чи представники російської влади. Більшість цих вбивств — прицільний снайперський вогонь. Наближаємося до наступного засідання «нормандської четвірки». Вважаю, що воно можливе, — говорить 43-річний Володимир Зеленський після зустрічі. — Я налаштований, щоб ми вчотирьох (з президентом РФ Володимиром Путіним. — ГПУ) підключилися до обговорення ситуації на Донбасі й деокупації наших територій.Лідери домовилися про зустріч представників чотирьох країн для обговорення документа «Кластери для імплементації Мінських угод». Його розробляє «нормандська четвірка» за пропозицією Німеччини та Франції. Має узгодити послідовність виконання пунктів Мінських домовленостей, які Київ і Москва бачать по-різному. У понеділок країни підготували додатки до цих кластерів — із чим згодні, а з чим ні.— Росія повинна зняти напругу. Її рівень на українському кордоні неприпустимий, — каже Еммануель Макрон, 43 роки, 18 квітня в інтерв’ю Сі-Бі-Ес. — Ми повинні прискорити дипломатичний діалог. США і ЄС мають бути ясними щодо РФ. Ми ніколи не погодимося з новими військовими операціями на українській території. Лише санкцій недостатньо. Віддаю перевагу діалогу. Але для цього потрібен авторитет. Повинні визначити чіткі червоні лінії для Росії. Напад на Україну кілька років тому — це провал нашого колективного авторитету щодо РФ.Днями Макрон збирається говорити з Путіним.— Зради в Парижі не відбулося. Але навіть маленької перемоги — теж, — говорить політолог Олег Саакян, 26 років.— Є позитив у тому, що президенти говорили довше, ніж планувалося. Це викликано зацікавленістю. За розпливчастими заявами президентів може критися відсутність результату. Жодних договорів не підписали. Позиції Росії та України відносно трактування Мінських домовленостей — непримиренні.— Теперішня концентрація військ біля нашого кордону — гра Путіна зі Штатами, — каже політолог Костянтин Батозський, 40 років. — У Макрона й Меркель закінчуються каденції. Хочуть увійти в історію. Чекають на подальшу динаміку в стосунках Байдена та Путіна. Є ризик, що станемо театром бойових дій. Добре, що перебуваємо на порядку денному. Погано, що президент не добивався на зустрічі економічної підтримки України. Жодного прориву. Мінські угоди — це клей, у якому все тоне. Маємо бачити хоч один жест доброї волі з боку Росії — розблокування контрольно-пропускних пунктів або обмін полоненими. До того нічого не відбуватиметься. Росія дала чіткий сигнал, що мир її не цікавить. Європейська дипломатія слабка з часів Другої світової. Якщо не посилимо економічні зв’язки з ЄС, у них буде мізерний інтерес до українських проблем. Це формальні союзники. Реальними є США й Туреччина.— Від нас Москва вимагає проведення місцевих виборів на Донбасі до контролю над кордоном, визнання бойовиків за сторону переговорів, подачі води до Криму. РФ впливатиме на Францію та Німеччину, аби й далі схиляли до цього Україну, — додає аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса, 27 років. — Мир будь-якою ціною — самогубство. Інший варіант — глухий кут і загострення. Україна — на розтяжці.
Європейці — ситуативні союзники. Реальні — Сполучені Штати й Туреччина
