fullscreen
Президент Росії Володимир Путін (праворуч) та президент України Володимир Зеленський прибувають на робочу сесію в Єлисейський палац у Париж, 9 грудня 2019 року
Фото: AP/Ian Langsdon
Візит Володимира Зеленського до Катару сам очільник держави вважає вкрай успішним — із погляду продуктивності. А от із погляду дипломатичного протоколу все не так райдужно: українській делегації експерти закидають грубе порушення правил міжнародної ввічливості. Як видно зі світлин, глава українського МЗС Дмитро Кулеба та очільник Офісу президента Андрій Єрмак сиділи, закинувши ногу на ногу. Ще й кінчик українського прапора лежав на підлозі.
Але, здається, на якості самого візиту й загальному враженні про Україну з боку катарців це не позначилося. Найімовірніше, якщо вони й звернули увагу на ці моменти, то просто списали це на незнання, і аж ніяк — на умисне бажання образити країну відвідин. Але порушення дипломатичного протоколу, який є системою доволі консервативних правил, часом має серйозніший контекст та наслідки.
Диванно-крісельна дипломатія
Один зі справді неприємних інцидентів кількох останніх днів стався на зустрічі президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана з керівниками Євросоюзу — президентом Європейської Ради Шарлем Мішелем та очільницею Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн.
У мережі стало вірусним відео: Ердоган та Мішель всідаються поруч у кріслах, позаду яких стоять прапори Туреччини та ЄС відповідно — а крісла для фон дер Ляєн немає.
Вона на це відреагувала добре чутним «Кхм» і розташувалась на дивані поодаль від інших лідерів і навпроти міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу, який за дипломатичним протоколом має нижчий статус. Потім в офісі очільниці Єврокомісії заявили, що очікують належної поваги до інституції та її президентки, і що сподіваються, що такі історії не повторяться.
fullscreen
Зустріч президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана (ліворуч), президента Європейської Ради Шарля Мішеля та президентки Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн у будівлі Європейської Ради в Брюсселі, 9 березня 2020 року
Фото: AP/John Thys
Чимало критики дісталося й Шарлю Мішелю — за неповагу до своєї колеги (абсолютно рівної по статусу). Він пояснив, що був неабияк стурбований інцидентом, але вибачатися не став.
«Суворе тлумачення Туреччиною правил протоколу призвело до неприємної ситуації», — написав Мішель.
А в МЗС Туреччини від звинувачень швиденько відхрестилася, мовляв: «Розміщення під час прийому планувалося з урахуванням вимог та пропозицій від ЄС».
Однією з причин, чому цей не дуже дипломатичний інцидент, який вже прозвали «софа-ґейтом», так активно обговорюють, став нещодавній вихід Туреччини зі Стамбульської конвенції про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству. В Анкарі тоді заявили, що національного законодавства для цієї функції вистачає — а в ЄС розцінили як відмову співпрацювати з іншими країнами щодо питання захисту прав жінок.
Обговоренню цього питання Мішель та фон дер Ляєн присвятили значну частину візиту. Однак ситуація з кріслами багатьом здалася зневагою до очільниці Єврокомісії саме як до жінки. Для цього є й аргумент: у травні 2017-го Ердоган зустрічався з тодішніми очільниками ЄС Дональдом Туском та Жаном-Клодом Юнкером. Тоді всі троє чоловіків сиділи у кріслах поруч.
Тепер у ЄС сподіваються, що ця історія не знівелює витрачених зусиль, щоби налагодити діалог з Туреччиною. Він останнім часом не дуже виходить — і не лише через Стамбульську конвенцію, а й міграційну кризу та наміри Туреччини видобувати газ у Східному Середземномор’ї.
Наскільки важливі усі ці правила?
Дипломатичний протокол — сукупність доволі консервативних правил, традицій та умовностей міжнародної ввічливості. Його основи були закріплені у двох Віденських конвенціях — про дипломатичні зносини 1961 року та консульські зносини 1963 року.
І хоча там точно нічого не написано, скажімо, про норми Twitter-дипломатії або про нюанси протоколу часів пандемії, більшість із цих положень досі актуальні, і їхнє дотримання важливе в дипломатичних колах. А порушення протоколу часом можуть задати перемовинам не дуже приємного тону.
В історії з диваном для фон дер Ляєн дипломатичний протокол, який передбачає абсолютну перевагу посади й рангу (тоді як у світському більше важать стать і вік), було порушено.
Резонанс через цю ситуацію демонструє: порушення протоколу сприймається доволі серйозно насамперед тоді, коли відносини між державами й так напружені. Тоді ледь не кожен невдалий жест (не кажучи вже про слова) може читатися як певний меседж.
fullscreen
Державний секретар Ентоні Блінкен у супроводі радника з питань національної безпеки Джейка Саллівана (праворуч) розмовляє зі ЗМІ після закритої ранкової сесії американсько-китайських переговорів в Анкориджі, що на Алясці, 19 березня 2021 року
Фото: AP/Frederic J. Brown
Наприклад, китайські дипломати у березні звинуватили американську сторону в порушенні дипломатичного протоколу й у недостатній гостинності під час перемовин на Алясці.
Проблема полягала в тому, що держсекретар США Ентоні Блінкен та радник президента з питань нацбезпеки Джейк Салліван значно перевищили передбачений протоколом хронометраж виступів і говорили майже стільки часу, скільки було відведено на спічі обох сторін. Уже цей факт може задати певний тон взаємодії КНР із новою американською адміністрацією, яка, на відміну від Дональда Трампа, обіцяє шукати хоча б якогось порозуміння з Китаєм і вважає його радше конкурентом, аніж ворогом.
У країнах Близького Сходу і, наприклад, у Японії та Китаї загальноприйняті традиції дипломатичного протоколу поєднуються з національними особливостями. У цих країнах багато важить позамовний контекст, зокрема зовнішній вигляд, жестикуляція, тривалість пауз у розмові, а вже потім — те, що було сказано. Саме тому для перемовин із представниками цих країн готуватися доводиться ретельніше. Це стосується й нещодавнього епізоду з Зеленським у Катарі.
Також труднощі часом виникають, бо окремі нюанси протоколу можуть читатися по-різному. Відома історія з 2009-го, коли тодішнього президента США Барака Обаму критикували за те, що він надто низько поклонився імператорові Японії Акіхіто. Для японців це лише важливий вияв поваги, але критики у США назвали це демонстрацією слабкості Америки.
Рукостискання з підтекстом
Та й навіть далеким від дипломатичних кіл людям зрозуміло: наприклад, привітальний потиск руки — хоча й символічний жест, однак дуже красномовний. Пам’ятаєте, як на кожній зустрічі «Нормандської четвірки» всіх цікавило, чи потис президент України руку Володимирові Путіну?
«А як можна інакше зустрічатися на вищому рівні? Як можна без цього почати діалог? Як можна без цього про щось домовлятися, а найголовніше — розв’язувати питання?», — сказав після своєї першої (і поки єдиної) «нормандської зустрічі» Володимир Зеленський. Руку Путіну він тоді потиснув.
fullscreen
Принц-наступник Саудівської Аравії Мохаммед бен Салман (ліворуч) веде переговори з президентом Росії Володимиром Путіним під час заходу на вищому рівні G-20 із питань цифрової економіки в Осаці, Японія, 28 червня 2019 року
Фото: AP/Susan Walsh
У грудні 2018 року в медіа активно обговорювали дружнє «дай п’ять» Путіна й наслідного принца Саудівської Аравії Мохаммеда бін Салмана на саміті «Великої двадцятки». Це був справді красномовний жест з огляду на те, що напередодні США заявили: підозрюють бін Салмана у причетності до вбивства журналіста Джамаля Хашогджі.
Але більше питань із рукостисканням виникає, коли його не стається там, де воно за протоколом має бути. Наприклад, під час привітання або спільного фотографування. Ігнорування простягнутої руки взагалі вважається дуже серйозним порушенням протоколу.
У 2016 році тодішня прем’єрка Британії Тереза Мей не подала руки Путіну на саміті G20 — однак випадково, і вона швидко виправилася.
У 2017-му був відомий конфуз, коли канцлерка Німеччини Ангела Меркель перед камерами запропонувала Дональду Трампу потиснути руки, а той проігнорував її слова.
Зараз, щоправда, з рукостисканням не все так однозначно через пандемію. Але й без неї у деяких країнах Азії, наприклад, такий жест не є традиційним.
читайте також
Радість живого спілкування та дивні рукостискання. Етикет після карантину
Протокол пробачає
Насправді ж суворість дипломатичного протоколу компенсується необов’язковим характером його вимог (хоча здебільшого їх намагаються дотримуватися). Крім того — усе-таки певним його осучасненням, а тепер ще й певною видозміною в умовах пандемії.
Задають «тренди» деякі світові лідери, які систематично порушують ці положення ввічливості.
Володимир Путін, наприклад, відомий своїми постійними спізненнями. У 2003-му він на 14 хвилин запізнився на зустріч із королевою Єлизаветою ІІ у Букінгемському палаці. Для королівського двору це нонсенс, тому проводжати Путіна Єлизавета приїхала теж рівно на 14 хвилин пізніше.
У 2006-му іспанського короля Хуана Карлоса Путін змусив чекати впродовж 40 хвилин, у 2013-му Папу Римського Франциска — 50 хвилин, а у 2012-му тодішнього українського президента Віктора Януковича — понад три години.
fullscreen
Королева Єлизавета II і президент США Дональд Трамп проходять разом із іншими через Східну галерею в Букінгемському палаці в Лондоні напередодні Державного банкету, 3 червня 2019 року
Фото: AP/Victoria Jones
У компанії королеви Єлизавети часто забувають ще й про придворний протокол. Відповідно до нього, торкатися королеви (як і інших членів королівської родини) без дозволу ніхто не має права. Однак у 2009-му Єлизавету обіймала Мішель Обама, а у 2019-му під час банкету її торкнувся Дональд Трамп. Раніше він теж вирізнився спізненням на чай до королеви на десять хвилин.
Барака Обаму часто критикували за те, що він не обходився без жувальної гумки, яку жував на офіційних заходах, як-от відзначення 70-ї річниці висадки військ союзників у Нормандії. А його дружину — за недоречний одяг та непокриту голову під час візиту до Саудівської Аравії. Сама Обама свою мотивацію одягнутися саме так не пояснювала, але в соцмережах поруч із критикою на її адресу було й схвалення того, що дружина президента вирішила не погодитися із надміру консервативними обмеженнями дрескоду цієї країни.
Взагалі вбрання як порушення протоколу, здається, критикують чи не найчастіше в усьому світі. Зеленському, наприклад, докоряли за невідповідність дрескоду на зустрічі з японськими дипломатами через сорочку із засуканими рукавами замість строгого ділового костюма.
Але коли у 2019-му дружину президента Ізраїлю Сару Нетаньягу під час візиту до Києва розкритикували за порушення протоколу гостинності через кинуті на землю крихти хліба, ситуацію «врятував» саме її костюм. На знак поваги до України вбрання Сари було жовто-блакитним.
читайте також
Хліб для Сари Нетаньягу та ще 5 традицій світового етикету