Одним здається, що час плине швидко, а іншим, навпаки — повільно. І це — не вигадка, так і справді є. Вчені століттями шукають пояснення цьому явищу. І зокрема, які ж частини мозку відповідають за сприйняття часу, і чому з роками здається, що він плине швидше.
Про це 23 березня йдеться у ТСН.19:30.
Аби побачити, наскільки відчуття часу — відносна річ, харків’янка Ірина та її онука Діана, мають спинити час коли їм здається, що пройшла хвилина. Пенсіонерка спинила час на 41 секунді. А от її онука певна, то було зарано.
І у продовження: згадайте час, як ви кудись запізнювалися, або були захоплені терміновою справою. Він пролітав, наче мить, а буває, що він тягнеться надто довго. Це трапляється, бо будь-який емоційний стан викривляє відчуття часу.
«Якщо ми говоримо про сприймання картинки, то це наші зорові аналізатори, про сприймання звуку — наші слухові аналізатори. Але важко визначити, де саме локалізується сприймання часу, тому що це — складний момент», — каже нейропсихолог Юлія Халевич.
Над тим, яка частина мозку відповідає за час, вчені з усього світу сперечаються роками. Скажімо, дехто певен — новонароджені, не розуміють часу зовсім. Як приклад, кажуть: дитина, яку помістити під прохолодний душ, плаче, бо думає, що тепер так буде завжди. Противники теорії, згадують західний експеримент, як малюкам вмикали й вимикали світло кожні п’ять секунд. А коли припинили, то ті й надалі мружили свій зір на рахунок — п’ять. Хтось в цім помітив — розуміння часу, а дехто — набутий рефлекс.
«Відчування часу базується на такій психічній функції як пам’ять. Тут включаються уже ті знання, які людина здобуває впродовж свого життя», — розповідає Юлія Халевич.
Тож найпевніше — діти, якщо й розуміють час, то лиш коли стають доросліші. Але це не означає, що найкраще в годинах та хвилинах, згідно логіки досвіду, орієнтуються старші люди.
Своїх онуків у результаті, вже вище згаданого експерименту (за відчуттями окреслити тривалість хвилини), випереджають чотири із п’яти дідусів чи бабусь.
Відповідно до теорії, так відбувається, тому що в людини постійно змінюється внутрішній біологічний годинник. А разом з тим — уповільнюється метаболізм, пульс та дихання. В іншій теорії, каже психолог, справа — у досвіді життя, і повсякденній рутині, якої більше, ніж у молоді. Аби не нарікати на «роки, які летять дуже швидко», варто щось міняти в житті
«Якщо у нашому середовищі все стабільно, наш час тече досить швидко, тому важливо вводити якісь зміни. Не піддаватися цій регідності, спробувати скажімо ходити у магазин щораз іншим шляхом, чи вчити інші мови, почати малювати, зайнятися музикою», — розповідає нейропсихолог Юлія Халевич.
Це буде корисно не тільки для сприйняття часу, а й загалом для роботи мозку, кажуть лікарі.
Нагадаємо, у метро Києва запрацює перший годинник зворотного відліку.