Оксана Матченко з родиною живе у Бразилії. Вони вирішили, що їх син має отримати українську освіту. Навчання у міжнародній українській школі ніяк не впливає і не пересікається з навчанням в місцевій, а родина планує повернутись колись на батьківщину. ⠀»Син не знає з ким він вчиться в класі і ніколи не бачив своїх однокласників. Свою вчительку він побачить лише на першій співбесіді. Реальні вчителі-горе батьки, яким то все звалилось на голову.В нас немає уроків онлайн, дистанційно чи хоч щось схоже на те все про що я читаю у інших мам з інших країн», — розповідає Оксана.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українка показала, як фіни гріють свої автомобілі в лютий мороз Куратор надсилає матеріали для самостійного навчання. Там теми і приблизний перелік запитань, які будуть на співбесіду, також робочі зошити та електронні версії книжок.»За два місяці від початку навчання ми отримали лист від викладача з запитанням: чи не хочемо написати контрольну з мистецтва. В індивідуальному графіку перелік контрольних і співбесід», — додає Оксана.»Наші дні розплановані похвилинно. Навантеження на дитину страшне. Тим більше за рік карантину в нас все замкнено і дитина відвикла від дитячого садочка. Займаємось із ним щодня. Важко дається англійська. В підручнику немає навіть алфавіту. А треба вміти читати і перекладати слова. Звісно, це все лягло на мої плечі. Часом за тим навчанням проходить цілий день», — каже українка.Із березня дитина почне вчитися у Бразильській школі. Навчання триватиме онлайн.Українки, які переїхали за кордон, розповіли, як відрізняються принципи виховання дітей у різних країнах. В Японії багато уваги приділяють здоровому харчуванню. В дитсадках навіть є посада дієтолога.
«Син ніколи не бачив однокласників» — українка про реалії дистанційного навчання в МУШ
