В Україні мама і тато юридично рівні. Але розлучення часто сприймають як особисту війну, а власних дітей перетворюють на зброю помсти. Родинний кіднепінг став справжньою проблемою. Забирають дітей силою як у багатих і знаменитих, так і в простих людей.
Про це йдеться 28 лютого в сюжеті ТСН.Тижня.
Жителька Чернігова Ольга Осадча стверджує, що 4 місяці тому серед білого дня у неї викрали її 8-місячного сина, кола вона вийшла з ним на прогулянку. В жовтні 2020 року Ольга вже пів року не жила зі своїм чоловіком Андрієм Осадчим. Каже, чоловік бив її, тому і розучилися, але він приїжджав час від часу до Чернігова погуляти з сином. В цей день був його черговий візит. З її слів, Андрій за лічені секунди закинув малюка в машину і поїхав. Каляску він залишив просто серед дороги. З тих пір Ольга намагається повернути сина. Але юридично Андрій Осадчий не вчинив жодних протиправних дій.
В Україні за кіднепінг, тобто за викрадення дитини одним з батьків, не має жодної відповідальності, крім моральної.
Адвокатка у сімейний справах Катерина Маліченко каже, що зараз суди завалені справами, де здебільшого жінки роками судяться за право обіймати своїх рідних дітей.
«Батьківського кіднепінгу на законодавчому рівні не існує. На сьогодні найбільша проблема, це те, що один з батьків, який здійснює таке діяння, розуміє, що йому за це нічого не буде», — каже вона.
Тобто, після розлучення, наприклад, діти залишилися жити з одним з батьків, а в один момент інший з батьків приїжджає, обманом або силоміць забирає дитину чи дітей собі і забороняє з ними бачитися. І на думку держави він вчиняє абсолютно законно, поки інший не доведете зворотнє.
Найгірше в цих сімейних драмах те, що бажання та інтереси дитини взагалі можуть бути на останньому місці. Є тільки злість та бажання одного з подружжя помститися.
Вмовляння Ольги не розчулили і її чоловіка, тому жінка одразу пішла до суду і вже чотири місяці через пандемію COVID-19 розгляд справи постійно переноситься. І поки справа розглядається, суд зобов’язав Андрія Осадчого давати 3 дні у тижні можливість бачити матері свою дитину. Але це проміжне рішення суду чоловік не дуже хоче виконувати. До викрадення дитини має власну версію. Але все ж таки дозволив Ользі побачити сина.
Ольга каже, кожного разу, коли її пускають на побачення з сином, воно перетворюється ледь не на тортури.
Адвокат каже, у Ольги є всі шанси забрати свого сина додому. Адже з боку її чоловіка адвокат бачить багато порушень закону. І радить за найменших проявах психологічного чи фізичного насилля писати заяви до поліції. Це буде мати додаткові докази для суду. Але краще думати до а не після. І діяти на упередження ще на етапі розлучення.
«Як тільки ви чуєте «я тебе знищу і заберу дитину», якщо є хоч 1 відсоток із 100 що ця людина це зробить, негайно подавайте позов до суду щодо визначення місця проживання», — радить адвокатка.
Позов про встановлення місця проживання дитини можна подавати ще у шлюбі і рішення суду — це єдиний документ, який вбереже в майбутньому від родинного кіднепінгу.
«Найбільша проблема, що люди не вміють комунікувати. Це породжує і калічить наших же дітей», — каже Катерина Маліченко.
І чи буде у нас морально здорова нація залежить не тільки від міцної сім’ї, а й від ставлення держави до достойних і нетравматичних розлучень, які оберігають найбільш вразливу частину родини — дитину. На сьогодні з 8 мільйонів дітей, які живуть в Україні, 3,6 мільйона виховуються у неповних сім’ях.
Авторка: Ірина Матвієнко
Підписуйтесь на наші канали у Telegram та Viber.