— В інтернеті знайшла програму працевлаштування студентів за кордоном. Заплатила 400 євро — 13,5 тисячі гривень. Їздила влітку на три місяці до Німеччини, — розповідає 20-річна Дар’я Філоненко з Харкова.— Везли нашу групу з Києва автобусом. Про вакансію мало що знали. Попередили, що це текстильна фабрика. Поселили в двоповерховому будинку. На кожному поверсі були кухня, санвузол. У підвалі стояли пральні машини. Ми приїхали перші й зайняли найкращі ліжка. Інтернету не мали. Користувалася українським, мобільним. За житло платили 240 євро на місяць — понад 8 тисяч гривень. Їх вираховували із зарплати. Жили в приміському селі. Магазинів там не було. Після роботи двічі на тиждень нас возили в супермаркети. Інші заробітчани розповідали, що раніше добиралися до магазину велосипедом за 3–4 кілометри.Прокидалася щоранку о 4:40, за працівниками приїжджала машина. Зміна починалася о шостій ранку. Працювала по 9 годин на день. Можна було виходити на роботу в суботу за додаткову плату. Сортували одяг, рушники, халати для німецьких лікарень. Їх привозили брудні. На першому поверсі текстиль прали, обробляли, прасували й передавали нам на другий. Ми сортували по списку, куди що відправити. Пригодилося знання німецької. Внизу працювали переважно поляки й чехи, хто мав досвід роботи з хімікатами.Додому привезла 3500 євро — понад 118 тисяч гривень. Порахувала, що на їжу за три місяці витратила майже 360 євро — 12 тисяч гривень. Найдорожчим було житло. Проїхати на таксі приблизно 4 кілометри в Німеччині коштувало 10 євро — понад 300 гривень. Студентам, які хочуть поїхати працювати за кордон за програмою, раджу уважно читати відгуки. Спілкуватися з людьми, які вже були на заробітках. Не квапитися з оплатою, документами. Не викидати чеки, фотографувати їх. Ще раджу багато спілкуватися з представниками компанії, що везе за кордон. Детально дізнаватися про все, щоб не було сюрпризів. Зараз взагалі немає сенсу їхати до Німеччини. Через пандемію там не потрібна додаткова наймана праця. Багато підприємств простоюють.