Виживає один із тисячі: львівські лікарі врятували постраждалого у смертельній ДТП. Львівські хірурги врятували постраждалого у смертельній ДТП

Коридором хірургічного відділення львівської Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги повільно йшов високий худорлявий хлопець. Ішов сам, без сторонньої підтримки, без палички, лише трішки при ходьбі нахилявся вперед. Так ходять пацієнти, які недавно перенесли операцію. Це 24-річний Степан Мойко з Сокаля, який отримав надважкі травми під час ДТП. З такими травмами шанс вижити є лише в одного пацієнта з 1000. І цей шанс випав саме йому.

Чоловіка врятував пасок безпеки

Смертельна ДТП сталася наприкінці жовтня у Червонограді. Троє друзів у справах їхали до Львова, але до пункту призначення так і не дісталися. Машина потрапила у ДТП: двоє чоловіків загинули на місці. Степан був живий, але отримав важкі травми. На думку матері хлопця Лариси, сина врятувало те, що він сидів на задньому сидінні і був пристебнутий паском безпеки.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1514722 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1514722{ margin: 0!important; } }

Лариса розповіла, що «швидка» доставила хлопця до районної лікарні, але надії, що хлопець виживе, ніхто не давав. До Львова потерпілого відразу не везли, бо за словами лікарів, він був нетранспортабельний. У сина був струс головного мозку, перелом хребця шийного відділу хребта, розірвана легеня.

Але ці травми не такі страшні у порівнянні з тими, які діагностували у Степана при госпіталізації у Львові. Після діагностики лікарі були шоковані. З такими травмами, за словами завідувача першого хірургічного відділення лікарні Гната Герича, виживають одиниці. Чоловіка посеред ночі відразу взяли в операційну.

«У пацієнта була розірвана брижа тонкої та товстої кишки, яка відповідає за кровопостачання даних органів. У результаті цього змертвів майже весь товстий кишківник і частина тонкого. Виникла внутрішньо-черевна кровотеча. Усе це разом узяте спровокувало важке запалення органів черевної порожнини», – каже Гнат Герич.

Степан Мойко зі своїм рятівником — хірургом Гнатом Геричем

Але це ще не всі травми, які отримав Степан. Від сильного удару у чоловіка розірвалися всі м’язи черевної стінки, але при цьому шкірний покрив живота залишився неушкоджений. М’язи за дуже короткий час змертвіли. Здорова частина тонкої кишки випала з черевної порожнини і змістилася у поперекову ділянку. І у пацієнта розвинулася ще одна патологія – гостра кишкова непрохідність.

Усі м’язи живота змервіли і їх довелося видалити

Рятувати чоловіка треба було дуже швидко. Він втратив багато крові, у нього був низький гемоглобін, нестабільний тиск і він міг не витримати тривалого наркозу.

До складу хірургічної бригади, окрім Гната Герича, увійшли хірурги Олена Добко і Петро Домбровський, а також анестізіологи Леся Пелещак і Іванна Гудзувата.

Хірурги видалили змертвілі частини тонкого і товстого кишківника і вивели на живіт дві стоми – тонкокишкову і товстокишкову, ліквідували кишкову непрохідність і видалили практично всі м’язи живота, бо вони всі змертвіли.

Але перед ними відразу виникло питання: чим закрити органи черевної порожнини, адже їх утримують саме м’язи, яких тепер нема?

Під час першої операції хірурги закрили черевну порожнину просто шкірою і утримували органи черевної порожнини за допомогою спеціального хірургічного бандажування.

За деякий час Степана з лікарні виписали додому на реабілітацію. Він мав підготуватися до другої, уже планової операції, яку провели через три місяці.

Під час другої операції хірурги забрали стоми, а для закриття черевної порожнини використали алотрансплантат – спеціальну сітку великих розмірів, яку встановили над глибокими шарами черевної стінки і яка закрила весь живіт. Саме вона тепер замість м’язів утримуватиме органи черевної порожнини.

«Ця операція була небезпечна і ми неабияк хвилювалися. Вона технічно дуже складна. У пацієнтів зі стомами на животі є тонкокишкова флора, яка при потраплянні у рани провокує інфікування. А алотрансплантат дуже небезпечно ставити, коли є навіть мінімальний ризик інфікування. Та у нас не було іншого виходу, була патова ситуація і ми ризикнули», – каже Гнат Герич.

19 лютого у хірургічному відділенні я саме розмовляла з Ларисою, коли хірург Гнат Герич вийшов з перев’язочної і сказав матері:

«Рани загоюються дуже добре. Удома робитимете спеціальні процедури і на черговий контрольний огляд прийдете аж через тиждень».

Можливо вперше за останні чотири місяці обличчя матері засвітилось радістю. Тепер вже є впевненість, що найстрашніше, що сталося зі Степаном, вже позаду. Він впевнено одужує.