supadupanews

Вінтажні телефони та раритетні мотоцикли: колекціонер показав речі, що вийшли з ужитку

Колекцію з понад 300 дискових телефонів зібрав мешканець Полтави 59-річний Валерій Полтавець. Ще має 14 раритетних мотоциклів та кількасот значків.Про свою пристрасть до колекціонування Валерій Петрович розповів Gazeta.ua.
Валерій Полтавець народився в селі Попівка Глобинського району Полтавської області. В обласному центрі живе 35 років, відтоді як повернувся з флоту у 1985 році та одружився з полтавкою. Разом з дружиною виховали двох доньок, мають двох онук. Приватний підприємець. В молодості працював токарем на суднах риболовецького флоту, ремонтував годинники.»Бути колекціонером – то особливий склад характеру. Жага до колекціонування або є, або немає – її не напрацьовують як навички», – каже чоловік.Говоримо з Валерієм Петровичем у його офісі в старому районі Полтави. На стінах кабінету карти світу та Полтавської області, фотографії дітей та онуків, червоний планшет зі значками. Власне, все в цьому приміщенні розповідає про хобі Валерія Полтавця: значки, мотоцикли та телефони.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Альбоми, фотоапарати, плівки — колекціонер показав експонати ретрофототехніки»Першим предметом колекціонування були значки. Почав у 14 років. Збирав свідомо: розрізняв, які належать до спорту, розповідають про місто чи виготовлені до якихось річниць. Поки був в армії, племінники розібрали більшу частину. Тоді покинув цю ідею. Нещодавно почав збирати по новій. Не збирався — випадок. Хтось здав у пункт прийому брухту колбу з дитячими значками. Викупив за символічні гроші, гривень 30. Повісив у кабінеті, принагідно поповнюю. Але не шукаю спеціально», – розповідає Валерій Полтавець.В армійські роки Валерій Полтавець служив у морфлоті. Після демобілізації пішов працювати у риболовецький флот, був на судні токарем. Графік щільний — пів року в рейсі, 40 днів удома. Ловили рибу в Атлантичному океані. Пропрацював 5 років, повернувся за сімейними обставинами – народилася донька.»Вчасно пішов, море не встигло затягнути на все життя. Є такий переломний момент: якщо його перескочиш, повернутися на берег буде важко. В рейсі, було, думаєш, щоб швидше додому. А приходиш на берег і розумієш, скільки тут проблем, хочеш швидше назад», – згадує чоловік.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На якому хобі можна заробити найбільшеЩоб не нудитися в рейсі, придумав у неробочий час створювати сувеніри. Одного разу зробив парусник з листа нержавіючої сталі, встановив на підставку, яка імітує хвилі. Цей сувенір бережуть у родині як сімейну реліквію. На іншій полиці стоять на чатах три лицарі з металевих пивних кришок. Їх Валерій Петрович виготовив кілька років тому для участі в конкурсі на екологічному фестивалі. Взяв першу премію.Технічний склад розуму має з дитинства. Ще в малому віці полюбив майструвати, цікавився точними механізмами.»Ще малим розбирав усі будильники вдома. Спочатку – відкривав, дивився і закривав. Потім почав розбирати і збирати. Тож, коли зійшов на берег, знайшов роботу по ремонту годинників. З того часу вдома жодного, який цокає – тільки безшумні. Бо не можу спати, прислухаюся, чи правильний хід має», — каже Валерій Полтавець.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Зупинили стрілки на часі, коли стався вибух»З роками цікавість до механізмів переросла у потяг до мотоциклів. У родині були мотоцикли — «Восход», «ІЖ», тож у дорослому віці чоловік наважився купити власний мотоцикл.»Завжди хотілося мати ІЖ-49 – він красивий, має особливий вихлоп. Знайшов в одного чоловіка ІЖ-49 темно-зеленого кольору – точніше, купу металу. Два роки відновлював. Потім захотілося ще один. Знайомий якось каже, мовляв, ти ж хотів ІЖ-49, то є в одного діда – поїдь подивися. Думаю – та вже скільки років, там мабуть нічого оригінального, а те що залишилося – іржаве. Але поїхав з цікавості. Як викотив з пристройки – а там все в оригіналі, навіть насос рідний, ніби з заводу. Ну як його не купити? Так і пішла збиратися колекція. На першому мотоциклі іноді досі катаюся», – розповідає мотовласник.Зараз у колекції 14 мотоциклів. Серед них Яви – 250-та і 350-та, Яветта, Паннонія, Мінськ, Москва, Honda PC800/ Pacific Coast. Є перехідна модель від перших ІЖ-350 до ІЖ-49.»Видно, що зроблений майже кустарним способом – наприклад, трохи довший зад. За документами він ІЖ-350, а більше схожий на ІЖ-49. Єдине, має деякі своєрідні запчастини: трохи не такі щитки, бак трохи іншої форми», – пояснює.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від чопера до патрульної версії — показали останні моделі українських серійних мотоциклівСтарі мотоцикли, які потрапляють до рук, відновлює і залишає в колекції, не продає. Єдиний виняток – мотоцикл із коляскою. Бо для нього місця потрібно, як для повноцінного авто. А місце зберігання стає проблемою, хоча поки вдається проситися в гаражі сусідів. Торік ще продав чопер, бо зрозумів, що мало ним їздить.Маючи легковик, Валерій Петрович у справах їздить автівкою. Якщо вже виїжджає на двоколісному, то частіше за все обирає 800-кубовий Honda PC800/ Pacific Coast. За колір в родині мотоцикл називають Білим лебедем.»Мені він подобається – для мого віку, на мою вагу його хватає. Належить до класу «турист», розрахований на дальні дистанції, має багато багажників, зручну посадку – на ньому не втомлюєшся. Влітку їжджу ним, буває, з друзями попити кави. З нас молодьож сміється, що люди мого возраста їздять каву пити на таких мотоциклах. Було, поїхав я на байк-зльот у Суми. Не очінь-то удачно з’їздили, в одного байкера вночі вкрали мотоцикл. Я тоді був на чопері. Приїхали, а там кажуть «о, ночвами приїхали» – а там більшість були на «спортах», – посміхається, розповідаючи.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Байки, спека і напівголі дівчата: як проходить мотофестиваль «Тарасова Гора»Згадуючи про байкерську тусовку, зауважує, що не вступав до жодного байк-клубу. Хоча товаришує з усіма – в Полтаві є декілька діючих байкерських клубів. Разом іноді виїжджають на тематичні заходи до інших міст. Та байкером до мозку кісток себе Валерій Полтавець не вважає.»Є такі справжні байкери – у нього немає машини, він не розуміє, нашо вона потрібна, якщо є мотоцикл. Взимку ходитиме пішки, але свій мотоцикл не зрадить. Але люблю цей особливий драйв – почуття обдува повітря, і все інше. Це треба любити, не кожен зможе. Їздити на мотоциклі – в три рази ризикованіше, ніж на машині. Погодні умови – то холодно, то жарко. Буває, їдеш у повній екіпіровці, а потім застрягаєш у пробці. На вулиці +35, а ти повністю одітий і застебнутий», – розповідає чоловік.Мотоцикли підтримує в ідеальному стані, тому нерідко отримує запрошення на участь у виставках ретро авто-мото-транспорту. Всі роботи з технікою виконує виключно сам. Каже, що лише власноруч можна отримати результат, якого прагнеш. А години праці, вкладені в кожний байк, неоціненні. Тому й не поспішає продавати двоколісні. Хоча неодноразово надходили пропозиції. Але поповнювати колекцію наразі не планує – не бачить перспективи.»Закрив цей проєкт. Воно стоїть і бачу, що для моєї сім’ї це не перспективно. Не маю синів і внуків – одні дівчата, доньки і онучки. Воно їм не цікаве. Тому поставив на паузу. Але продавати не збираюся, звісно», — розводить руками.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніби щойно з конвеєра: продають BMW, яка 34 роки простояла в ідеальних умовахА далі Валерій Полтавець знайшов іншу тему. Ще з молодості мріяв мати на робочому столі телефон. Не простий, а особливий – директорський. Та їх не продавали в торговій мережі, видавали для керівників. Апарат, окрім диска, має кнопки, що пермикали зв’язок на підлеглих – секретаря, бухгалтера, економіста. Купив такий в 90-х на полтавській барахолці.»Ще захотілося телефон, як був у сільському клубі в моєму дитинстві – з ручкою. Піднімаєш трубку, крутиш ручку – дзвінки через оператора. Він питає, з ким з’єднати. Комутатор був у районі. Згодом знайшов і купив. Тепер таких два маю», — розповідає колекціонер.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Презентували телефонТак один за одним в родині з’являлися телефони. На зміну дисковим приходили кнопкові. А старі не викидалися. У 2016-му чоловік зрозумів, що має колекцію. Тоді ж почав свідомо шукати особливі апарати. Одна вимога – мають бути дискові. Шукає на барахолках, інтернет-аукціонах, на сайтах комерційних оголошень. Іноді отримує телефони в подарунок від друзів.»Найстаріший – металевий, який випускався до 1921 року. Розібрав, а він всередині виглядає як новий, дріт з тканого шнура абсолютно цілий. Привіз з Литви, а туди він потрапив звідкись з-за кордону», — показує Валерій Петрович важкий металевий телефон.Розповідає, що ще один старий телефон з окремою трубкою і мікрофоном купив в Одесі на Старокінному ринку. Є й такі, що виглядають як старі, але по суті – є імітацією. Один з таких – з натурального каменю. Формою дуже схожий на старий. Але замість диске – кнопки.
«Або ось точна копія того, що був у Леніна. Відкривається, щоб можна було підремонтувати чи налагодити. Майстер зробив тумблер – працює і як сучасний, і як старий. Можна перемикати», — показує власник свою колекцію.У маленькій кімнаті поруч із кабінетом вздовж стін встановлені 4 стелажа на 4-5 полиць, заставлені різноманітними засобами в’язку. Ще на стінах розвішані 26 штук, на підлозі стоять селектори з дисками та кнопками. Усього тут 250 екземплярів – більше не вмістити. Хоча в колекції понад 300.»Не рахую – погана прикмета. Але такі, що не дуже цікаві, знімаю, коли трапляється щось більш достойне. Складаю в ящик. Складність у тому, що дискові телефони, які випускалися в Радянському Союзі, у мене вже майже всі є. Нового нічого не надходить. Всі сайти переглядаю, але шо там шукать? А кнопкові стараюся не купувати – вони мені не цікаві», – пояснює Валерій Петрович.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українка встановила світовий рекорд колекцією сонечокТа одразу зазначає, що бувають виключення. Так, наприкінці минулого року на інтернет-аукціоні за кількасот гривень придбав невеликий пластиковий кнопковий телефон у вигляді машини Феррарі. Сподобався червоний колір і форма – така машина є в товариша.Один з найулюбленіших – пластиковий телефон у вигляді колони. З ним дуже любили гратися онуки, коли були маленькі. Іще один іграшковий – червоний з очима – купив спеціально для онуки. Почепив унизу, вона гралася, коли приходила у гості.Є корабельні телефони. Такі встановлювали на палубах. Одна з перлин колекції — велика корабельна база.»Якщо знеструмлене судно – якщо надзвичайний випадок – можна крутити ручку, лампочка загоряється і є струм, можна подзвонити. Дві трубки – можна слухати удвох. Купив в Одесі на Старокінному ринку в 2016-му. Відпочивав там у санаторії. Додому послав «Новою Поштою». А він важить більше 15 кг. Дружина приїхала отримувати посилку і не змогла підняти сама, – проводить екскурсію колекціонер. – Маю спеціальний апарат, в якому немає іскри, це телефон з хімскладів. На ньому табличка «При вызове оператора сними трубку, нажми кнопку». Корпус виготовлений з матеріалу, який не накопичує електричний заряд».ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Здійснили перший міжміський дзвінок: як це булоПоповнюючи колекцію, Валерій Петрович цікавиться їх історією. Показує телефон з гербом СРСР в середині диску. Це так званий «ЗАЗ» що розшифровується як «засекречувальний апарат зв’язку». Такі використовувалися для спецзв’язку, деталі та кабель спеціально екрановані, щоб не можна було «зняти» сигнал.»Є старий американський телефон з літерами – по три літери біля кожної цифри, за виключенням Q та Z, є радянський з 9-ма літерами. До 1968-го в телефонній мережі для позначення номерів застосовувалася перша буква. Набирався, наприклад, А. Без літер було не додзвонитися. Їх на диску писали по алфавіту, тільки без літери З, щоб з трійкою не плутатися, – пояснює.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колекціонер показав, якими іграшками гралися у ХХ ст.Сам збирач каже, що його колекція потрохи перетворюється на вінтаж, а то й на раритети. Бо дискові телефони вже практично вийшли із вжитку. Водночас зазначає: дорогих екземплярів не придбавав.
«У мене немає такого чогось дорогого, що б коштувало десятки тисяч. Доводилося бачити такі дорогі. Це раритети — або дуже старий, або їх дуже мало. Телефони перших років випуску ламаються, їх викидали свого часу як непотріб. Буває, зараз хтось приходить і розповідає «о, а у мене був отакий-то телефон, но його на смітник викинули», — посміхається Полтавець.Каже, отримував декілька пропозицій щодо організації виставок старих телефонних апаратів. Але завжди відповідає відмовою — переживає, що від апаратів залишаться самі корпуси.