Художниця Вікторія Романчук родом з Волині вперше приїхала до столиці 1 грудня 2013-го. Тоді їй було 15 років. 18 лютого 2014 року отримала поранення від світло-шумової гранати біля Будинку профспілок.»Вранці 1 грудня ми вже були на Михайлівській площі. Було незабутньо: 30 тисяч людей разом виконували гімн України. Така єдність і те, що багато українців вкладають у ці слова однаково важливе значення, стало причиною, чому я вирішила залишитися. Батьки до останнього не знали, що я їжджу на Майдан», — розповіла Романчук.На початку Майдану вона допомогала на кухні, пізніше стала «дівчиною, яка носить чай і каву» чоловікам до барикад.»Туди було йти небезпечно, але пускали. Тоді я закохалася у волонтерство. Коли простягала комусь стакан чаю, в очах людей була неймовірна вдячність. Бувало, що працювала 24-26 годин без перерви», — зазначила художниця.18 лютого 2014-го Романчук отримала поранення.»Була зв’язковою: на позицію приносила бронежилети чи якісь інші речі. Під вечір залишилася біля барикад поряд з Будинком профспілок. Хлопців зі щитами, які стояли попереду, було дуже мало. Позаду стояли люди і знімали все на телефони. Відтягувала їх звідти. Шукала поглядом своїх. І раптом — під ноги мені прилетіла світло-шумова граната. Я стояла на проході і розуміла: якщо впаду десь тут, то буду заважати іншим. Після цього втратила свідомість», — згадувала вона.»Якісь хлопці віднесли мене до медпункту. Пам’ятаю погляд медсестри і як вона починає плакати. А я її заспокоювала. Казала: «Не переживайте. Усе добре. Так трапляється». Мала пів сотні рваних ран на ногах і животі», — додала Романчук.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Опускаю голову, а моя куртка в крові» — волонтерка розповіла про розстріли на МайданіСпогади учасників Революції гідності читайте у свіжому випуску журналу «Країна».Приватний підприємець Богдан Брич з Тернополя поїхав до столиці в листопаді 2013 року. Під час Революції гідності входив до складу 4-ї козацької сотні самооборони.
«Мала пів сотні рваних ран» — художниця поділилася спогадами про події на Майдані
