Наталия Попович
Основатель One Philosophy Group, сооснователь УКМЦ
Как создать Данию в Украине? НВ Премиум Нордические страны давно поняли, что рынок — это мощное, но недостаточное условие для успеха страны
Коли ми переїжджали до Данії, я ще не знала, що у своєму двотомнику «Політичний порядок і політичний занепад» Френсіс Фукуяма пише, що є «фундаментальне питання для кожного суспільства — як стати Данією?». Фукуяма мав на увазі, звичайно, не реальну країну Данію, а уявне суспільство, яке є заможним, демократичним, безпечним, добре керованим, з низьким рівнем корупції. Разом з тим, що більше за час карантину й пандемії я спостерігаю за данцями, то актуальнішим для різних країн мені видається його запитання.
Попри те, що за даними данського Центру політичних досліджень кожен місяць карантину коштує 1,5% економічного зростання, днями ми отримали листа зі школи сина про те, що карантин продовжиться до 28 лютого. Враховуючи, що перший карантин у Данії навесні 2020 року тривав не більше ніж 5 тижнів, то цей, який ми проживаємо зараз, буде найдовшим у нашому житті. Він розпочався 21 грудня, напередодні Різдва і Нового року. Данський уряд так відреагував на підвищення до майже 4,5 тисячі нових випадків COVID-19 у країні за день. Відтоді кількість нових випадків впала до 295 (на 14 лютого 2021 року). Тобто різниця між статистично найгіршим днем грудня і найкращим днем січня — падіння в 15 разів.
Що таке карантин по-данськи?
Українцям, які живуть в одній з найбільш сонячних країн Європи, складно зрозуміти, що означає карантин по-данськи в найхолоднішу й найтемнішу пору року. Тут не працює нічого крім аптек і продуктових магазинів. Зачинені магазини й торгові центри, бари, ресторани, фітнес-зали, місця будь-якої релігійної практики. Тут не було ялинки й жодного різдвяного ярмарку. Про Новий рік нагадували лише феєрверки, які данці запускали з власних подвір’їв. Уряд рекомендував усім носити маски, збиратися щонайбільше двома родинами — до 10 осіб на оселю під час святкування — і проводити хороводи навколо домашньої ялинки з дистанцією у 1,5 метра.
Знайомі з України мене запитують: «Але ж, мабуть, можна домовитися про манікюр чи стрижку?». Власне, про це не домовишся. Бо якби можна було домовитися про стрижку, то можна було б домовитись і про інші незаконні в цей час речі, а це вже було б не по-данськи. Я розумію, що це складно збагнути, і це підводить мене до наступної думки. Про що треба і не треба домовлятися. Колись у виступі перед могилянською спільнотою, звертаючись до студентів, я побажала їм пам’ятати, що після того, як в університетах вони вивчатимуть теорії переговорів, мають знати, що є речі, про які не можна домовитися. Тоді я мала на увазі, що не можна домовлятися з ворогом, який бажає твого знищення. Не можна підписувати пакти, якщо немає спільних цінностей із тими, з ким ти будь-що підписуєш, а є лише різні інтереси. Читайте уважно Сергія Плохія про Ялту! На мікрорівні в суспільстві це також означає, що не домовленість, а етика, здоровий глузд має визначати поведінку людей. Що дало можливість данському уряду в 15 разів за два місяці знизити кількість випадків коронавірусу? Їхня чесність, компетентність, зрештою, здоровий глузд, помножені на високу довіру до уряду в цій країні.
Американська мрія — можлива, але наразі не в США
У книжці «Десять уроків для постпандемічного світу» Фарід Закарія багато пише про проблеми у США. Він описує проблеми з нерівним доступом до охорони здоров’я, що є частиною американського суспільства, яку можна назвати «плати, щоб існувати», і де все керується ринком. На його думку, ринку недостатньо, щоб ми могли жити в безпечному світі сьогодні. Ба більше, ринку недостатньо, щоб реалізувати «американську мрію», яка робить США такою бажаною для мігрантів з цілого світу. Ринок сам по собі перетворює цю мрію на міраж — про це детально пише Тім Снайдер у своїй новій книжці про нездужання у США.
Закарія наводить результати стенфордського дослідження, відповідно до якого ймовірність того, що дитина з родини з низьким доходом у США зможе перейти до тих, хто заробляє 20% доходів у цій країні, становить 7,5%. Тоді як подібний відсоток у Данії становить 11,7% і 13,5% — у Канаді.
У підрозділі книжки під нескромною назвою «Великі данці» Закарія пише, що американська мрія — можлива, просто її реалізують данці й роблять це одночасно в політичній і економічній площинах, які є тісно пов’язаними. Данія руйнує міфи про соціалістичний рай, оскільки Данія — це ринкова економіка, далека від планування. Підтвердженням тому є те, що ця країна перебуває на 8-му місці в індексі економічної свободи Heritage Foundation, у той час, як США обіймає лише 17-те місце.
Більша рівність у суспільстві — це вища довіра, більша рівність — це більша безпека всередині суспільства
У цілому Данія, як і більшість північноєвропейських країн, має відкриту, низько тарифну, висококонкурентну економіку. Її модель називають гнучкою соціальною економікою — «flexicurity». Гнучкість дає можливість працедавцям наймати та звільняти працівників вільно, без надмірного регулювання, але в рамках економіки, що є відкритою до світу, конкурентною і водночас надає щедру подушку безпеки. Таким чином, зачинені бізнеси під час карантину отримували значні субсидії від уряду, щоб пережити зниження обсягів торгівлі чи наданих послуг.
У результаті карантину навесні 2020 року кількість безробітних у Данії зросла до 180 тис. осіб, а сьогодні становить 172 тис. осіб, зокрема у сферах туристичних послуг, ресторанного бізнесу та інших. Разом з тим, працівникам компаній, які б без підтримки уряду залишились без роботи, уряд компенсує 75% щомісячної зарплати (для погодинних працівників — 90% зарплати). Уряд також компенсує компаніям, що втратили понад 30% доходів, до 50% їх фіксованих витрат. До них належать орендні ставки, але з максимальною виплатою у 50 тис. крон або приблизно 8 тис. доларів на місяць.
Що відрізняє північноєвропейські країни від Сполучених Штатів чи України — це високий рівень загального оподаткування і їх перерозподілу. Іншими словами, за дизайном цієї системи ви маєте можливість легко генерувати багатство через вільний ринок і торгівлю. Але держава збирає більшість цього багатства і витрачає його на те, щоб громадяни мали рівні права й багато можливостей.
Читайте также:
Зураб Аласания
Три составляющих успеха. Как изменить Украину к лучшему
Податки в Данії становлять до 45% ВВП країни, тоді як у США — не більше за 24%. А ще в Данії податками обкладають не лише багатих. Як і багато європейських країн, Данія збирає велику частину своїх доходів через національний податок на продаж. У Данії він становить 25%, що відповідає середньоєвропейському рівню у 20%. У США податки на продаж у середньому становлять 7%. Звичайно, від такого податку найбільше страждають ті, хто заробляють менше в Данії, але держава більше ніж компенсує це тим, що витрачає більший відсоток державних коштів на підтримку людей із нижчим рівнем доходу за середній.
Важлива додаткова перевага такої розділеної відповідальності за сплату податків полягає у більшій солідарності: усі підтримують програми уряду тому, що кожен доклався до підтримки державних функцій. І всі можуть розраховувати на універсальний доступ до медичних послуг з кращою результативністю, ніж у США, безплатну освіту, зокрема одні з найкращих магістерських програм у світі, програми перекваліфікації працівників, так само як і на високоякісну інфраструктуру, громадський транспорт, красиві парки і простори. Данці також мають на 550 більше годин для відпочинку в рік, ніж американці.
На думку Закарії, якби середня американська родина могла обирати, чи заплатити на 15 тис. доларів податків більше і отримати всі вище перелічені переваги данців, то не задумуючись, обрала б другий варіант — бути частиною конкурентної економіки, але без тривог і стресу, який вона створює. А під час пандемії усі ці тривоги лише зростають.
Не треба бути політичним оглядачем чи економістом, щоб бачити, як штормить світ сьогодні. Пандемія стимулює країни закриватись від світу й іммігрантів, обмежувати пересування товарів і послуг, зачинятись у власній культурі. Деякі країни починають згадувати про «золоті часи» минулого, які, якщо придивитися, ніколи не були «золотими», принаймні для всіх верств населення. Бо немає нічого романтичного в 1950-х у США для афроамериканців чи жінок. Як і не було нічого романтичного в різко індустріалізованому Радянському союзі для шахтарів чи працівників металургії. У час, коли пандемія остаточно провокує перекваліфікацію до умов цифрової постіндустріальної економіки сотні мільйонів працівників у всьому світі, державні програми перекваліфікації та оновлення навичок людей є більш ніж потрібними для модернізації цілої низки держав, зокрема України.
Інакше ці економіки залишатимуться слабкими, а у світі боротьби за вакцини проти смертельно небезпечних захворювань, значно стратегічніше бути заможнішими й конкурентоздатними. Найбільший виклик — це підтягувати рівень усіх громадян в освіті й навичках, що допоможе їм брати активнішу і відповідальнішу участь у функціонуванні їхніх країн. Це своєю чергою створюватиме передумови для постання більш компетентних і чесних урядів, які будуть у хорошому сенсі нудними й передбачуваними, але ставитимуть у центр ухвалення рішень громадянина, людину.
Нордичні країни давно зрозуміли, що ринок — це потужна, але недостатня умова для успіху країни. Потрібні буфери, потрібна професійна і громадянська освіта, підтримка різних форматів, які дають змогу отримувати максимум переваг від функціонування ринку для якнайбільшої кількості громадян. Бо більша рівність у суспільстві — це вища довіра, більша рівність — це більша безпека всередині суспільства, навіть у випадку такої загрози, як пандемія.
А що в нас?
В Україні ж і далі все «як завжди». У політичній сфері продовжує панувати «перформанс» замість усвідомленого лідерства для ухвалення необхідних рішень. Законотворці віддають перевагу чубитися. Мери втратили лідерство — як у випадку Києва під час Різдва. Від мера Кличка я очікувала кроків, на які він був здатний у березні 2020-го, оголошуючи локдаун ще до подібного оголошення українського уряду.
Натомість моя стрічка у фейсбуці бурхливо обговорювала атрибути різдвяного святкування на Софіївській площі, але ніхто не написав — можливо, краще було б чесно попросити людей не виходити на вулиці й не святкувати під час пандемії? Я бачила світлини наповнених людьми церков і чула історії про священників, які після Водохреща хата за хатою приходили без запрошення охрещувати оселі своїх парафіян. Однак я не побачила жодного звернення від лідерів церкви, де б людей просили залишатися вдома і долучатися до служби онлайн, не підставляти своє здоров’я і пожаліти втомлених лікарів, до яких ми потрапляємо, якщо серйозно захворіємо.
Я чула історії від власників апаратів КТ, як їхній медично-діагностичний бізнес зріс у сотні разів за минулий рік. У буквальному сенсі — якщо раніше один спеціаліст за день робив аналіз до десятка знімків, то тепер, часто без пояснення радіоактивного ефекту КТ для особи, таких знімків продукуються сотні. В Україні продовжують насолоджуватися колядками, театрами, кавуванням у публічних місцях… Я теж сумую за таким дозвіллям, але на фоні данського нудного штилю воно видається мегаекстравагантністю. І сподіваюся, що ціна такої суспільної поведінки буде невисокою.
Зараз, до майже річниці пандемії, було б варто задуматися про те, які уроки ми хочемо винести з цього досвіду? Уроки яких країн у світі здаються нам найбільш повчальними, а дії яких — найкращими щодо власних громадян? І що можемо зробити, щоб втілити їх у плануванні власних економічних, соціальних політик майбутнього?
Це означатиме, що, можливо, в Україні, як і в Данії, не можна буде домовитися про манікюр під час пандемії. Але це також означатиме, що від цього не постраждає працевлаштування вашого майстра з манікюру, ваше здоров’я і здоров’я інших, добробут лікарів і медсестер; що ви, ймовірно, житимете в країні, яка знатиме, якою вакциною, коли й кого зможе вакцинувати. І що ваша черга на щеплення обов’язково прийде, бо ніхто не зможе «домовитися» про неї для себе замість вас.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
Если вы нашли ошибку в тексте, выделите её мышью и нажмите Ctrl + Enter
Теги: США Налоги Дания Пандемия
Наталия Попович
Основатель One Philosophy Group, сооснователь УКМЦ
Как создать Данию в Украине? НВ Премиум Нордические страны давно поняли, что рынок — это мощное, но недостаточное условие для успеха страны
Коли ми переїжджали до Данії, я ще не знала, що у своєму двотомнику «Політичний порядок і політичний занепад» Френсіс Фукуяма пише, що є «фундаментальне питання для кожного суспільства — як стати Данією?». Фукуяма мав на увазі, звичайно, не реальну країну Данію, а уявне суспільство, яке є заможним, демократичним, безпечним, добре керованим, з низьким рівнем корупції. Разом з тим, що більше за час карантину й пандемії я спостерігаю за данцями, то актуальнішим для різних країн мені видається його запитання.
Попри те, що за даними данського Центру політичних досліджень кожен місяць карантину коштує 1,5% економічного зростання, днями ми отримали листа зі школи сина про те, що карантин продовжиться до 28 лютого. Враховуючи, що перший карантин у Данії навесні 2020 року тривав не більше ніж 5 тижнів, то цей, який ми проживаємо зараз, буде найдовшим у нашому житті. Він розпочався 21 грудня, напередодні Різдва і Нового року. Данський уряд так відреагував на підвищення до майже 4,5 тисячі нових випадків COVID-19 у країні за день. Відтоді кількість нових випадків впала до 295 (на 14 лютого 2021 року). Тобто різниця між статистично найгіршим днем грудня і найкращим днем січня — падіння в 15 разів.
Що таке карантин по-данськи?
Українцям, які живуть в одній з найбільш сонячних країн Європи, складно зрозуміти, що означає карантин по-данськи в найхолоднішу й найтемнішу пору року. Тут не працює нічого крім аптек і продуктових магазинів. Зачинені магазини й торгові центри, бари, ресторани, фітнес-зали, місця будь-якої релігійної практики. Тут не було ялинки й жодного різдвяного ярмарку. Про Новий рік нагадували лише феєрверки, які данці запускали з власних подвір’їв. Уряд рекомендував усім носити маски, збиратися щонайбільше двома родинами — до 10 осіб на оселю під час святкування — і проводити хороводи навколо домашньої ялинки з дистанцією у 1,5 метра.
Знайомі з України мене запитують: «Але ж, мабуть, можна домовитися про манікюр чи стрижку?». Власне, про це не домовишся. Бо якби можна було домовитися про стрижку, то можна було б домовитись і про інші незаконні в цей час речі, а це вже було б не по-данськи. Я розумію, що це складно збагнути, і це підводить мене до наступної думки. Про що треба і не треба домовлятися. Колись у виступі перед могилянською спільнотою, звертаючись до студентів, я побажала їм пам’ятати, що після того, як в університетах вони вивчатимуть теорії переговорів, мають знати, що є речі, про які не можна домовитися. Тоді я мала на увазі, що не можна домовлятися з ворогом, який бажає твого знищення. Не можна підписувати пакти, якщо немає спільних цінностей із тими, з ким ти будь-що підписуєш, а є лише різні інтереси. Читайте уважно Сергія Плохія про Ялту! На мікрорівні в суспільстві це також означає, що не домовленість, а етика, здоровий глузд має визначати поведінку людей. Що дало можливість данському уряду в 15 разів за два місяці знизити кількість випадків коронавірусу? Їхня чесність, компетентність, зрештою, здоровий глузд, помножені на високу довіру до уряду в цій країні.
Американська мрія — можлива, але наразі не в США
У книжці «Десять уроків для постпандемічного світу» Фарід Закарія багато пише про проблеми у США. Він описує проблеми з нерівним доступом до охорони здоров’я, що є частиною американського суспільства, яку можна назвати «плати, щоб існувати», і де все керується ринком. На його думку, ринку недостатньо, щоб ми могли жити в безпечному світі сьогодні. Ба більше, ринку недостатньо, щоб реалізувати «американську мрію», яка робить США такою бажаною для мігрантів з цілого світу. Ринок сам по собі перетворює цю мрію на міраж — про це детально пише Тім Снайдер у своїй новій книжці про нездужання у США.
Закарія наводить результати стенфордського дослідження, відповідно до якого ймовірність того, що дитина з родини з низьким доходом у США зможе перейти до тих, хто заробляє 20% доходів у цій країні, становить 7,5%. Тоді як подібний відсоток у Данії становить 11,7% і 13,5% — у Канаді.
У підрозділі книжки під нескромною назвою «Великі данці» Закарія пише, що американська мрія — можлива, просто її реалізують данці й роблять це одночасно в політичній і економічній площинах, які є тісно пов’язаними. Данія руйнує міфи про соціалістичний рай, оскільки Данія — це ринкова економіка, далека від планування. Підтвердженням тому є те, що ця країна перебуває на 8-му місці в індексі економічної свободи Heritage Foundation, у той час, як США обіймає лише 17-те місце.
Більша рівність у суспільстві — це вища довіра, більша рівність — це більша безпека всередині суспільства
У цілому Данія, як і більшість північноєвропейських країн, має відкриту, низько тарифну, висококонкурентну економіку. Її модель називають гнучкою соціальною економікою — «flexicurity». Гнучкість дає можливість працедавцям наймати та звільняти працівників вільно, без надмірного регулювання, але в рамках економіки, що є відкритою до світу, конкурентною і водночас надає щедру подушку безпеки. Таким чином, зачинені бізнеси під час карантину отримували значні субсидії від уряду, щоб пережити зниження обсягів торгівлі чи наданих послуг.
У результаті карантину навесні 2020 року кількість безробітних у Данії зросла до 180 тис. осіб, а сьогодні становить 172 тис. осіб, зокрема у сферах туристичних послуг, ресторанного бізнесу та інших. Разом з тим, працівникам компаній, які б без підтримки уряду залишились без роботи, уряд компенсує 75% щомісячної зарплати (для погодинних працівників — 90% зарплати). Уряд також компенсує компаніям, що втратили понад 30% доходів, до 50% їх фіксованих витрат. До них належать орендні ставки, але з максимальною виплатою у 50 тис. крон або приблизно 8 тис. доларів на місяць.
Що відрізняє північноєвропейські країни від Сполучених Штатів чи України — це високий рівень загального оподаткування і їх перерозподілу. Іншими словами, за дизайном цієї системи ви маєте можливість легко генерувати багатство через вільний ринок і торгівлю. Але держава збирає більшість цього багатства і витрачає його на те, щоб громадяни мали рівні права й багато можливостей.
Читайте также:
Зураб Аласания
Три составляющих успеха. Как изменить Украину к лучшему
Податки в Данії становлять до 45% ВВП країни, тоді як у США — не більше за 24%. А ще в Данії податками обкладають не лише багатих. Як і багато європейських країн, Данія збирає велику частину своїх доходів через національний податок на продаж. У Данії він становить 25%, що відповідає середньоєвропейському рівню у 20%. У США податки на продаж у середньому становлять 7%. Звичайно, від такого податку найбільше страждають ті, хто заробляють менше в Данії, але держава більше ніж компенсує це тим, що витрачає більший відсоток державних коштів на підтримку людей із нижчим рівнем доходу за середній.
Важлива додаткова перевага такої розділеної відповідальності за сплату податків полягає у більшій солідарності: усі підтримують програми уряду тому, що кожен доклався до підтримки державних функцій. І всі можуть розраховувати на універсальний доступ до медичних послуг з кращою результативністю, ніж у США, безплатну освіту, зокрема одні з найкращих магістерських програм у світі, програми перекваліфікації працівників, так само як і на високоякісну інфраструктуру, громадський транспорт, красиві парки і простори. Данці також мають на 550 більше годин для відпочинку в рік, ніж американці.
На думку Закарії, якби середня американська родина могла обирати, чи заплатити на 15 тис. доларів податків більше і отримати всі вище перелічені переваги данців, то не задумуючись, обрала б другий варіант — бути частиною конкурентної економіки, але без тривог і стресу, який вона створює. А під час пандемії усі ці тривоги лише зростають.
Не треба бути політичним оглядачем чи економістом, щоб бачити, як штормить світ сьогодні. Пандемія стимулює країни закриватись від світу й іммігрантів, обмежувати пересування товарів і послуг, зачинятись у власній культурі. Деякі країни починають згадувати про «золоті часи» минулого, які, якщо придивитися, ніколи не були «золотими», принаймні для всіх верств населення. Бо немає нічого романтичного в 1950-х у США для афроамериканців чи жінок. Як і не було нічого романтичного в різко індустріалізованому Радянському союзі для шахтарів чи працівників металургії. У час, коли пандемія остаточно провокує перекваліфікацію до умов цифрової постіндустріальної економіки сотні мільйонів працівників у всьому світі, державні програми перекваліфікації та оновлення навичок людей є більш ніж потрібними для модернізації цілої низки держав, зокрема України.
Інакше ці економіки залишатимуться слабкими, а у світі боротьби за вакцини проти смертельно небезпечних захворювань, значно стратегічніше бути заможнішими й конкурентоздатними. Найбільший виклик — це підтягувати рівень усіх громадян в освіті й навичках, що допоможе їм брати активнішу і відповідальнішу участь у функціонуванні їхніх країн. Це своєю чергою створюватиме передумови для постання більш компетентних і чесних урядів, які будуть у хорошому сенсі нудними й передбачуваними, але ставитимуть у центр ухвалення рішень громадянина, людину.
Нордичні країни давно зрозуміли, що ринок — це потужна, але недостатня умова для успіху країни. Потрібні буфери, потрібна професійна і громадянська освіта, підтримка різних форматів, які дають змогу отримувати максимум переваг від функціонування ринку для якнайбільшої кількості громадян. Бо більша рівність у суспільстві — це вища довіра, більша рівність — це більша безпека всередині суспільства, навіть у випадку такої загрози, як пандемія.
А що в нас?
В Україні ж і далі все «як завжди». У політичній сфері продовжує панувати «перформанс» замість усвідомленого лідерства для ухвалення необхідних рішень. Законотворці віддають перевагу чубитися. Мери втратили лідерство — як у випадку Києва під час Різдва. Від мера Кличка я очікувала кроків, на які він був здатний у березні 2020-го, оголошуючи локдаун ще до подібного оголошення українського уряду.
Натомість моя стрічка у фейсбуці бурхливо обговорювала атрибути різдвяного святкування на Софіївській площі, але ніхто не написав — можливо, краще було б чесно попросити людей не виходити на вулиці й не святкувати під час пандемії? Я бачила світлини наповнених людьми церков і чула історії про священників, які після Водохреща хата за хатою приходили без запрошення охрещувати оселі своїх парафіян. Однак я не побачила жодного звернення від лідерів церкви, де б людей просили залишатися вдома і долучатися до служби онлайн, не підставляти своє здоров’я і пожаліти втомлених лікарів, до яких ми потрапляємо, якщо серйозно захворіємо.
Я чула історії від власників апаратів КТ, як їхній медично-діагностичний бізнес зріс у сотні разів за минулий рік. У буквальному сенсі — якщо раніше один спеціаліст за день робив аналіз до десятка знімків, то тепер, часто без пояснення радіоактивного ефекту КТ для особи, таких знімків продукуються сотні. В Україні продовжують насолоджуватися колядками, театрами, кавуванням у публічних місцях… Я теж сумую за таким дозвіллям, але на фоні данського нудного штилю воно видається мегаекстравагантністю. І сподіваюся, що ціна такої суспільної поведінки буде невисокою.
Зараз, до майже річниці пандемії, було б варто задуматися про те, які уроки ми хочемо винести з цього досвіду? Уроки яких країн у світі здаються нам найбільш повчальними, а дії яких — найкращими щодо власних громадян? І що можемо зробити, щоб втілити їх у плануванні власних економічних, соціальних політик майбутнього?
Це означатиме, що, можливо, в Україні, як і в Данії, не можна буде домовитися про манікюр під час пандемії. Але це також означатиме, що від цього не постраждає працевлаштування вашого майстра з манікюру, ваше здоров’я і здоров’я інших, добробут лікарів і медсестер; що ви, ймовірно, житимете в країні, яка знатиме, якою вакциною, коли й кого зможе вакцинувати. І що ваша черга на щеплення обов’язково прийде, бо ніхто не зможе «домовитися» про неї для себе замість вас.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ