— Часто людину характеризують останні місяці життя. Мати достойно пройшла цей час, показуючи велич духу над тілом. Не було зітхань і прохань про допомогу. Всі її думки були про те, як допомогти Україні. Її серце воїна говорило — немає хвороби, є держава, заради якої я живу, — каже 47-річний Тарас ГОРИНЬ про свою матір Ольгу Павлівну. Вона померла 90-річною. 13 лютого її поховали у Львові.— Ця жінка — мужній воїн, — каже львів’янка 58-річна Любомира Дудич. — Все життя присвятила визволенню України. Не брала від держави подачок. Тільки боролася. Виховала достойних дітей, підтримувала чоловіка в тюрмі. Її переслідували, не давали влаштуватися на роботу. Не мала за шо їсти купити, та все одно залишалася з твердою українською позицією.Ольга Горинь народилася в селі Цетуля Яворівського району на Львівщині. Була учасницею Організації українських націоналістів. Поширювала самвидав. 1952-го її засудили до 25 років таборів суворого режиму за розповсюдження забороненої літератури. Покарання відбувала в Республіці Комі та в Казахстані. На волю вийшла 1956-го. За шість років побралася із правозахисником, одним із засновників Української Гельсінської групи Михайлом Горинем. Після одруження його тричі арештовували за «антирадянську агітацію і пропаганду». Всього провів у неволі 12 років.Ольга Павлівна закінчила Львівський університет. Була вчителькою початкових класів. Любила вишивати. З 1966 року брала участь у виставках. Чоловіка поховала у січні 2013-го. Залишилися двоє дітей.— Мій батько був директором школи, в якій за радянських часів працювала Ольга Горинь, — розповідає Ольга Цвілинюк. — Влада змушувала звільнити її з роботи. Батько не послухав. Звільнили і її, і його. Сказали, що зробив у школі «розсадник українських націоналістів». Ольга Горинь мала хорошу пам’ять. Хоч і хворіла, була позитивна. Прожила достойно.Ольгу Горинь поховали на Личаківському кладовищі. Біля могили заспівали «Ой у лузі червона калина похилилася».
