«Сину Олександрові 43 роки, а досі парубкує, — пише 64-річна Ольга Олегівна з Полтави. — Відчуваю за собою вину, що він не женився. Полюбив одну дівчину, але була бідна, з багатодітної родини. Я відмовила його від весілля. Зустрічалися пів року і розбіглися. А з іншими жінками він не думав про заручини. Надіялася, що до 30 років нагуляється, але марно. Старший син Олексій женився. Через батьковий заповіт воює з молодшим братом. Перед смертю чоловік заповів Олексієві хату під Полтавою, а Сашку — землю. До того були нерозлийвода, а тепер навіть за один стіл не сідають. Чи дождуся я від Сашка онуків? Зустрічається з розлученою жінкою. У неї — двоє дітей. Чи вийде в них щось?»Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею фото чоловіка в коричневому кожусі й шапці-вушанці.— Олександр одружиться за рік, якщо не вказуватимете, коли і до кого свататися. Друзі познайомлять з майбутньою нареченою. Буде вдвічі молодша, але стане хорошою господинею. Помирити синів під силу тільки вам. Запропонуйте їм продати ділянку з будинком, що заповів батько. Виручені гроші поділять навпіл і причин для сварки не буде.»Рідного батька не знаю, бо він пішов від нас, коли я ще лежав у колисці, — розповідає в листі 42-річний Вадим із Київської області. — Мати виростила сама. Коли поїхала на заробітки в Португалію, лишала нам із дружиною хату. Ми розбудувалися. Поруч жив сусід, якого діти не навідували. Почав сліпнути, ноги віднімало, а в хаті не топлено, води немає. Ми йому їсти носили, прибирали в будинку, садили город, щоб міг хоч якось прогодувати себе. Два роки тому він покликав і сказав: «Відчуваю, що мені залишилося небагато. Вночі по мене приходив покійний дід». Обіцяв переписати на мене хату, якщо візьму його прізвище. Ми з дружиною порадилися й погодилися на його умову. Виявилося, що має двох доньок. Обидві живуть в іншій країні, давно заміжні. А чоловікові було принципово, щоб прізвище не померло разом з ним. Усе, зробили, як просив. Викликали додому нотаріуса, щоб документально завірити. За місяць сусіда не стало. Ми ховали його за свій рахунок. А тепер явилася його донька й хоче відсудити хату».— Донька залякуватиме судом та адвокатами, але нічого не доб’ється. Сусід переписав майно на вас. Жодні претензії від його нащадків на це рішення не вплинуть. Ви ж дотримуйтеся обіцянки, що дали сусідові. Прізвище не змінюйте.»12 років живемо разом зі свекрами, — пише львів’янка Наталія, 32 роки. — Спочатку збирали гроші на квартиру, потім батьки намовили збудувати хату. Залили фундамент, вивели перший поверх і гроші закінчилися. Чоловік поїхав у Польщу на заробітки, а свекри спокійно жити не дають. Вийду з подругами на пиво, а в них тільки дурне в голові. Підозрюють, що зраджую чоловіка. Його накрутили проти мене. Щоб не ходила на роботу, хоче мене в декрет відправити. Боюся народжувати втретє. Останні пологи були п’ять років тому. Народила сина передчасно на 28-му тижні. Якби не лежала на збереженні, ні мене, ні його в живих не було б».— Якщо хочете налагодити сімейне життя, купіть квартиру. Будинок зводитимете ще 10 років. Краще недобудову продати чи обміняти на квартиру з ремонтом. Почуватиметеся щасливішою, коли відчуєте себе господинею у власних стінах. 2022 року станете матір’ю втретє. Народите сина. Не хочете викликати ревнощі в чоловіка, менше часу проводьте з телефоном.»Останнім часом багато думаю про смерть, — розповідає в листі тернополянка Анастасія, 48 років. — Раніше могла спокійно планувала літо чи наступний рік, а зараз не впевнена, що завтра настане. Багато людей, яких знала й любила, пішли з життя за загадкових обставин. У 24 роки померла племінниця, у 36 — загинула близька подруга, у 54 — коронавірус забрав колегу, з якою працювали пів життя в одній компанії. Все це лякає. Чи правильно я живу? Маю багато кредитів, залишаюся під одним дахом із чоловіком, якого не люблю».— Втрата близьких спонукала задуматися про вічне. Та це не привід кардинально все змінювати. Почуття до чоловіка залишилися, але рутина й щоденні сварки віддаляють одне від одного. Спробуйте деякий час пожити в гостьовому шлюбі. Відчуєте потяг до партнера, зрозумієте, що краще разом, ніж порізно. Їхати на заробітки до кінця року не раджу. А от змінити роботу можна. Та перш ніж звільнятися, знайдіть посаду, що відповідає вимогам.»Ігор з’явився в житті у вересні 2018-го, — пише 29-річна Ольга з Волинської області. — Заради нього покинула чоловіка. Познайомилися на роботі. Службовий роман розтягнувся на рік. Потім не витримала, зізналася батькам і чоловікові. З ним залишилася наша 5-річна донька. Пішла на це, бо почувалася бажаною і щасливою. Ігор завойовував мене. Міг спинитися на багатолюдній вулиці та кричати, що кохає. Я соромилася. Але раділа, що є на світі хтось, хто мене любить так сильно. Та в грудні торік його ніби хтось підмінив. Без пояснень зібрав речі й переїхав до іншої жінки. Тієї ночі мені наснилося, що я з ним скована наручниками. Але до нас приходить колишня свекруха й мечем відрубує йому руку, а мене тягне за собою».— Ігор не створений для шлюбу та сім’ї. Його цікавлять стосунки без обов’язків. Утік, бо злякався відповідальності. Не шукайте проблему в собі. Зрадником себе не вважає, бо дотримується принципу «живи тут і зараз». Ви ж почуваєтеся обдуреною та покинутою. Шкодуєте, що зруйнували шлюб заради нього. Не жалкуйте, а спробуйте все повернути. Колишній знайде сили пробачити, та чи ви готові працювати над стосунками, що дали тріщину? Понад усе боїтеся самотності і зради. Свекруха наснилася невипадково. Вона допоможе повернутися в сім’ю.
