10 улюблених книжок Анни Копил1. «Велика енциклопедія школяра»Для одного проєкту з колегами згадували про найяскравіші дитячі книжки. Перше місце в мене посіла «Велика енциклопедія школяра». Це було величезне, важезне для мене 5-річної видання. У ньому була купа відповідей і експериментів. Просиджувала над нею годинами, поверталася до улюблених розворотів про космос, будову Землі, флору і фауну Африки. Якісне видання може вплинути і на сприйняття світу, і на ставлення до книжок.2. «Фройд би плакав», Ірена КарпаУ дитинстві до книжок мене рухала допитливість, а в юнацькому віці – відсутність кордонів і цензури. 2000-ні подарували укрсучліту розкутість. Для мене уособленням цього стали твори Ірени Карпи. Книжку «Фройд би плакав» видавництва «Фоліо» дала однокласниця. Я читала під партою, на перервах, удома. І думала: «А що, так можна?» і «хоч би мене не спалили». Окрім відвертих розмов про секс, там були подорожі, алкоголь і матюки. Порівняно з програмними творами це було, як доторкнутися до чогось неможливого.3. «Кувала зозуля», Роберт ГелбрейтДжоан Роулінґ вплинула на покоління дітей кінця 1990-х – початку 2000 років. Але серія про Гаррі Поттера, за якою минула не одна недоспана ніч, закінчилася. А твори про лондонського детектива Корморана Страйка пишуться. Їх письменниця створює під псевдонімом Роберт Гелбрейт.Я не палка шанувальниця детективного жанру, але ці історії, часом криваві, деталізовані й реалістичні, змушують розчинятися між сторінок. Відкрита сюжетна лінія стосунків детектива і його помічниці змушує чекати продовження трішки нетерплячіше.Серія починається з роману «Кувала зозуля». Загадкове вбивство супермоделі подане як самогубство. Це розслідування стає для Страйка викликом. Перед ним стоїть вибір – знайти вбивцю чи втратити справу життя.4. «Тріумфальна арка», Еріх Марія РемаркЦя книжка зі мною трапилася у момент переїзду до Києва. Можна сказати, мого дорослішання – закінчення університету, пошуків роботи й житла. Ці митарства я розділила з Ремарком і його героями – Равіком і Джоаною.У 1938–1939 роках паризьке повітря наелектризоване передчуттям війни, неминучості трагедії. Це класика, про яку зазвичай прибріхують, що читали. Кажуть, книжки Ремарка – для підлітків. Ця – для перечитування. У різному віці сприймається інакше.5. «Про що я говорю, коли говорю про біг», Харукі МуракаміБич сучасного світу – малорухливість. Часом перед екраном можна просидіти понад 8 годин. Для мене рішенням проблеми став біг.Муракамі я знала й до цієї біографічної книжки про біг. Це видання розкрило його нові грані, красу захоплення рухом. Його мемуари – прості й чесні. Розповів, як прийшов до бігу, як це змінило відчуття тіла і ставлення до нього. Як кілька кілометрів перетворилися на кількадесят, а потім – на перші любительські старти й марафони. Він ілюструє головну бігунську істину, що головне змагання – завжди з собою.6. «Про мишей і людей», Джон СтейнбекТема, яка мене вабить, – часи Великої депресії у США. Можливо, відчуваю спорідненість із перманентним станом українців.Стейнбек не просто описав пошуки роботи двох мігрантів, які ходять від однієї каліфорнійської ферми до іншої, а й підказав між рядками, як залишатися людиною чи принаймні прагнути цього.»Про мишей і людей» лишає гору емоцій. Спричиняє низку питань, відповіді на які треба шукати самому – чи може одна людина чинити правосуддя щодо іншої, чи існує людяна смерть? А головне – чому більшості так зручно не помічати? З розумово відсталим Ленні всі поводяться, як зі звичайною людиною. Маючи на увазі найгірше – байдужість.7. «Майстер і Маргарита», Михайло БулгаковМати щось улюблене з російської літератури в колі патріотів – моветон. Та я хочу бути чесною. Читала «Майстра і Маргариту» у школі, нічого не зрозуміла. Вдруге взялася за роман у 23. Не могла відірватися. А кілька років тому перечитала ще раз. Побачила багато болісного досвіду Булгакова. У письменника були складні стосунки зі Сталіним, був нереалізований. У 1928–1929 роках знімають із постановок усі його п’єси. Але після дзвінка Сталіна і відмови Булгакова від мрії емігрувати його знову приймають у професійне коло. Відновлює драматургічну та письменницьку діяльність, але страждає через контроль та недосказаності.У «Майстрі і Маргариті» мені близька любов до літературної форми. Лише зараз розумію, як складно досягнути такої простоти.8. «Таємна історія», Донна ТарттІз Донною Тартт я потоваришувала завдяки «Щиглю». Її книжки ваблять товщиною, що тут тотожна до глибини. Враження від творів цієї американки схожі на повільне занурення під час дайвінгу. Де на дні чекає якась потвора або розчарування.Дія «Таємної історії» відбувається на факультеті грецької словесності в одному з крутих університетів. Навчання тут дорівнює участі в таємному братстві, члени якого мають статки, харизму та безліч вад. Панує атмосфера обраності. Історія починається з розв’язки – вбивства студента. Вона про те, що клубок гріховності не так легко розплутати.9. «Обдурені випадковістю», Насім Ніколас ТалебЦя книжка трейдера, математика та професора філософії Талеба передувала його відомішим «Чорному лебедю» та «Антикрихкості». Занурюється в хаос людського життя і прикладами та власним досвідом пояснює, наскільки планування й прогнози можуть бути хибні. Бо в житті мусимо враховувати фактор випадковості.10. «Ґруффало», Джулія ДональдсонМатеринство – це шанс прожити дитинство ще раз. Із сином я читаю вголос. Улюблені в нас «Ґруффало» і «Ґруффалятко» Джулії Дональдсон. Це історія про мишку, яка перехитрила більших лісових звірів. А потім з’ясувалося, що звір, яким вона всіх залякувала, справді існує.
