Ой, загув та загув сизенький голубчикСидячи на тичині…Ой, заплакав козак, козак молоденькийПо своїй дівчині…Ой, любив і кохав, собі дівчину мавТа не довилось узяти…За лихими людьми, та ще й ворогамиПрийшлось покидати…Так починається пісня, яку записав 21 серпня 1927 року в селі Рудівка на Чернігівщині студент другого курсу Прилуцького технікуму Володимир Кисленко.– Пісня розповідає про долю вояка армії Української Народної Республіки, – каже київський історик Олександр Алфьоров, 37 років. – Очевидно, написана на початку 1920-х. Українська армія відступала під натиском більшовиків. Багато козаків були змушені залишити країну. Опублікувати такий запис у Радянському Союзі було неможливо.Наприкінці минулого року Алфьоров купив в інтернеті 185 аркушів з етнографічними нотатками. Заплатив кілька тисяч гривень. Записи робили студенти Прилуцького технікуму в 1923–1928 роках. Це гайдамацькі, козацькі, чумацькі, рекрутсько-солдатські, весільні, революційні, бурлацькі, п’яницькі пісні, поховальні голосіння, щедрівки, колядки, веснянки, ворожіння, колискові. А також легенди, прислів’я, загадки, ігри, нісенітниці, частівки.– Продавець знайшов їх серед макулатури, – розповідає Алфьоров. – Там були і сторінки місцевої газети та документи технікуму. Можливо, належали нащадкам викладачів або людей, які організували етнографічну експедицію.На деяких текстах зазначено: «часів Миколи I» чи «Олександра I» – тобто першої половини ХІХ ст. Декотрі мають архаїчні рядки про богатирів, є фрагмент пісні про Байду. Одна легенда описує появу Змієвого валу – це приблизно ХІ ст. Частина аркушів підписані – вказані прізвища тих, хто робив записи, імена і вік респондентів. Здебільшого народною творчістю ділилися жителі регіону віком 90‑92 роки.Алфьоров почав систематизувати записи. Документи в хорошому стані – не пошкоджені, без слідів плісняви чи вологи. Скидається на те, що донедавна їх тримали в окремій папці, в сухому приміщенні.
