А чому, власне, зчинився лемент довкола подальшого підпорядкування/прописки Держпродспоживслужби? Яка різниця, чиновницький омофор якого відомства простиратиметься над нею: Мінекономіки, Мінагропроду чи Мінлегпрому (бо Держпродспоживслужба заступається ще й за клієнтів, котрим криворукі майстрині в ательє «Індпошив» поспіхом вкорочують рукави норкових шуб італійського виробництва чи асиметрично пришивають штанини)? Про те, як створювалась “Розмінна Держпродспоживслужба України” читайте в публікації agronews.ua. Можуть спихнути її відродженому Міністерству сільгоспмашинобудування (адже нинішнім керманичам ліквідувати/утворити якесь відомство – що собаці територію «помітити»!), й аргументують тим, що Держпродспоживслужба шикує на лінійку готовності сільгосптехніку. Та будь-кому всучать – і визнають «локалізацію» адресною. Бо з самого початку створення Держпродспоживслужба виглядала таким собі центавром, структурою, у якій не синергічно, а механічно зліпили докупи цінову та споживчу інспекцію, санепідемслужбу, сільгоспінспекцію, ветеринарію, фітосанітарний контроль. Ну, і, звісно, біобезпеку держави. Надто довго приміряли нідерландську модель, а вийшло по-українськи. Нова структура – Держпродспоживслужба, народжувалася довго й нудно. Лише через рік після її створення постановою №667 від 2 вересня 2015 р. затвердили положення «Про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів». Перед цим, у липні, призначили першого її керівника, але не останнього. Знаєте, чим відзначився Сергій Глущенко на цій посаді? Ні, не розумінням ввіреної сфери і креативними діями у ній, а феєричним постом у соціальній мережі: «Нарешті «забив» робочий холодильник всілякими вкусняшками, бо без них працювати до цього часу було якось сумно і… боремося із АЧС». Зі смаколиками молодий чиновник протримався на цій посаді лише сім місяців. До слова, він і тепер при ділі, у колоді не останніх керівників. Його заступник, ветеринар за фахом, швидко збагнув, що з цього роя меду не буде, і написав заяву за власним бажанням. А в цей час санепідеміологи у судах боролися за свою самостійність, тривала люстрація, дерегуляція, ліквідація і передача майнових комплексів новоствореному монстру,… Якщо аграрний міністр Олексій Павленко рішуче вимітав із регуляторної бази документацію, вважаючи її рудиментом радянської доби, то за Держпродспоживслужбу тримався обома руками. Здавалось би: ну, навіщо міністру структура із віялом невластивих функцій, включаючи згадувані шуби, несправні праски, пральні машини, зовнішню рекламу, туризм, курортну мережу, вироби з дорогоцінних металів і каміння і всяку всячину? За первісним варіантом Держпродспоживслужбу (і така домовленість була досягнута з Єврокомісією) бачили незалежним органом, підпорядкованим Кабміну. А міністр Мінагрополітики, навпаки, – під своєю «парасолькою». Він переконував громадськість і колег із сірої підкови на Грушевського: «У 20-ти країнах ЄС служби продовольчої безпеки (SPS) координуються аграрними міністерствами. Більше того, європейська сторона виразила бажання, щоб за всі процеси європейської інтеграції, пов’язані із харчовою безпекою, відповідав один координатор в рамках Мінагрополітики». Це був обман. Подвійний, потрійний… По-перше, Єврокомісія офіційно не благословляла перепідпорядкування Держпродспоживслужби МінАП. По-друге, із загальноєвропейської практики не знаю жодної країни, де контролюючі органи, відповідальні за різноманітними напрямками державної політики, зцементовані в одній структурі. По-третє, у жодній країні аграрне відомство не займається захистом прав споживачів, якщо розглядати цю сферу ширше, у контексті прав громадян, безпеки, соціального захисту, економічних інтересів. Вона охоплює всі види товарів, робіт і послуг відповідно до всесвітньо визнаних восьми головних прав споживачів, закріплених також у європейському законодавстві та міжнародних договорах України. Приміром, за державну політику у сфері захисту прав споживачів у Болгарії, Латвії, Нідерландах, Португалії, Словаччині, Хорватії відповідає Міністерство економіки, Данії – Міністерство розвитку та бізнесу, Бельгії – Міністерство зайнятості, економіки та у справах споживачів, Іспанії – Міністерство охорони здоров’я та соціальної рівності, Литві – Міністерство юстиції. У Польщі Управління з питань конкуренції та захисту прав споживачів підпорядковане безпосередньо прем’єр-міністру. У Раді Європи цим питанням опікується Рада з питань зайнятості, соціальної політики, охорони здоров’я та захисту прав споживачів; на рівні комісій ЄС – Комісія з охорони здоров’я і споживчої політики; у Європейському парламенті – Комітет з питань внутрішнього ринку та захисту прав споживачів. Але міністру повірили. Власне, Кабмін і не пручався. Він навіть радів такій нагоді спекатися ефемерного монстра, виколисаного ним же. За урядовою постановою від 18 листопада 2015 р. №942 «Про внесення змін до розділу III схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України» Олексій Павленко став одноосібним координатором Держпродспоживслужби. На піднесенні очільник МінАП радо заявив: «Наше головне завдання – відновити діяльність служби якомога скоріше». Відновити те, що не пропрацювало й дня?! Без власне структури, без штату із чітким означенням функцій, без достатнього рівня компетенції та ресурсів? Патетики міністра не поділяли чиновники з Генерального Директорату з питань охорони здоров’я та безпечності харчових продуктів Європейської Комісії (DG SANTE). Чи могли вони вважати реформами півторарічний застій у становленні нового центрального органу виконавчої влади? Протягом цього затяжного періоду штат сімох державних інституцій, що підлягали реорганізації, сидів на валізах, деморалізувався-зневірювався. Чи могли європейські інспектори зрозуміти наш «конструктивізм», якщо план протиепізоотичних заходів на 2016 рік затвердили аж у… червні? Як їм пояснити, навіщо 20-30 млн гривень ветеринарам виділяють у грудні, коли їх, по суті, за браком часу неможливо освоїти і вони цілісінькими знову повертаються у бюджет? Ну, і, звісно, європейці не могли знайти спільної мови з кадрами, котрі вирішують НЕ ВСЕ і так само НЕ ВСЕ розуміють. Знав людину, котра, будучи депутатом, 12 лютого 2015 р. проголосувала «за» розпуск ветеринарної міліції. А через два роки та ж людина, але вже у ранзі міністра, не кліпнувши, носилася із законопроектом про… ветеринарну поліцію. Таку ж мобільну, як італійські карабінери, якій у боротьбі з АЧС допомагатимуть пересувні крематорії, що мінімізують ймовірність поширення захворювання. І таких запопадливих – сила-силенна! Уряд разом із МінАП, – ініціатором дерегуляції, заштовхали самі себе у circulus vitiosus – порочне коло. Це коли ланцюжок патологічних змін, пов’язаних між собою причинно-наслідковими відносинами так, що один із наслідків патологічного процесу стає причиною подальшого розвитку цього процесу. Тому від теперішньої тяганини face’ом Держпродспоживслужби по кабмінівському паркету навряд чи зросте її статус і реноме. Лекала не європейські… У країні нинішнього повального кадрового дилетантства від передислокації Держпродспоживслужби під дах того чи іншого міністерства нічого зміниться! Нова очільниця Держпродспоживслужби відчуває голод на компетентних фахівців у самій структурі. А якщо спуститися кадровою драбиною у низові підрозділи: що там? То з ким тоді вершити проголошені головихою smart–реформи? Не знаю, якими критеріями керуються нині при доборі кадрів. А от у далеку давнину людей на державницькі посади обирали за чотирма чеснотами: здібність, правдивість, богобоязливість і безкорисливість. Чи в пошані вони зараз?! Володимир Чопенко спіціально для AgroNews.UA.