Падіння Лукашенка почалось, але Кремль може серйозно погіршити ситуацію / фото REUTERS
З 1989 року в Європі тривали процеси демократизації, розвитку свободи й процвітання. Однак, очевидні виключення все ж існують. З 1994 року Олександр Лукашенко тримав Білорусь в своїй міцній хватці.
З серпня і після чергових нелегітимних виборів в країні спалахнули масові продемократичні протести, які тривають до цих пір. Так чи інакше, опір білорусів, а також їхня сила й рішучість — це початок кінця «останнього диктатора в Європі». Про це на сторінках EUObserver пише депутат Європарламенту зі Швеції Томас Тобе.
На його думку, Євросоюз морально зобов’язаний підтримувати демократичний рух в Білорусі. До цього часу реакція організації була досить збалансованою. Однак, були й ознаки нерішучості, а також відсутності швидкості. Після повільного старту, який пролив світло на необхідність перезапуску обговорення реформи процесу ухвалення рішень в ЄС щодо зовнішньої політики, Європейська рада нарешті схвалила санкції проти Мінська.
З позиції Європарламенту, увага в основному була зосереджена на боротьбі білоруської опозиції і на її потребі в підтримці.
«Як швед і голова Комітету Європарламенту з питань розвитку, я радий, що Швеція стала однією з країн ЄС, які припинили підтримувати кілька проектів в Білорусі, пов’язані з режимом. Однак, різні підходи різних країн-учасниць ЄС знову вказує на потребу в більш послідовній політичній відповіді щодо цього питання», — пише автор.
Євросоюз — найбільший донор допомоги у світі. І саме тому в нього є можливість використовувати свою політику розвитку як спосіб тиснути на режими. Разом з тим, підтримуючи демократичну зміну режиму в Білорусі, ЄС повинен також готуватися до того, що може статися, коли Лукашенко втратить владу.
«Я сподіваюся, що зміна влади відбудеться мирним шляхом. Однак, на кін поставлено дуже багато. Саме тому дуже важливо, щоб ЄС не діяв наївно. Йому варто сподіватися на краще, але готуватися до гіршого. Пам’ятаючи про Арабську весну, ЄС повинен бути готовим діяти, якщо події в Білорусі несподівано розвернуться в неправильному напрямку», — вважає автор.
Наприклад, навряд чи Кремль не буде втручатися у процес зміни влади в Білорусі, якщо такий почнеться. Всім добре відомо, що Володимир Путін глибоко невдоволений Лукашенком. І дуже малоймовірно, що російський президент змириться з демократичною революцією в сусідній країні.
Більш вірогідно те, що Москва спробує тихими методами подбати, щоб режим в Мінську лишився лояльним до Росії. Таке вже траплялося в минулому і може статися знову.
«Подібно до російської агресії на сході України, найгіршим сценарієм стане поява «зелених чоловічків» на вулицях Мінська, які візьмуть під контроль ключові державні функції», — вважає шведський євродепутат.
Однак, з появою нової адміністрації у Вашингтоні міжнародна спільнота сподіваєтеся, що США знову візьмуть на себе відповідальність за просування свободи і демократії у світі. Це означає, що в кращому випадку, президент Джо Байден подать ранній приклад, захистивши опозицію в Білорусі від російського втручання й агресії.
Яким би не було майбутнє, ЄС, цілком можливо, не буде грати ключову роль у сфері військової безпеки в Білорусі. Однак, це не обов’язково погано. Сила США і НАТО можуть діяти як фактор стримування Росії, поки ЄС буде використовувати свої економічні м’язи, щоб подбати, що події розвиваються в правильному напрямку.
Потенційно одним з підходів для ЄС може бути поводження з вільною Білоруссю так само, як Західна Німеччина поводилася з комуністичною НДР в часи об’єднання. Зокрема, йдеться про інвестування значних політичних й економічних ресурсів, щоб допомогти Білорусі стати на ноги.
Мирні й надзвичайно мужні демократичні протести досі зіштовхуються з насильством і порушеннями на вулицях Мінська. Лукашенко все ще тримається за владу, попри невтомні зусилля опозиції. Хоч серпень 2020-го увійде в історію як початок кінця для режиму Лукашенка, доведеться ще багато зробити, перш ніж «останній диктатор Європи» впаде.
Вибори та протести в Білорусі
9 серпня в Білорусі відбулися президентські вибори. Згідно з офіційними даними ЦВК, за Олександра Лукашенка проголосували 80,1% виборців, за його головного опонента Світлану Тіхановську — 10,1%.
Після оголошення результатів виборів країну охопили акції протесту. Силовики затримують учасників мітингів і застосовують до них силу, відкривають політично мотивовані справи проти опозиціонерів.
У Євросоюзі не визнали результати виборів і вирішили запровадити санкції проти білоруських чиновників, відповідальних за фальсифікацію результатів голосування і застосування насильства проти незгодних.
23 вересня в Мінську відбулася таємна інавгурація Лукашенка.
2 жовтня Європейський Союз офіційно запровадив санкції проти 40 представників режиму Лукашенка, причетних до придушення мирних протестів та фальсифікацію президентської виборчої кампанії у Білорусі. У списку самого Лукашенка не було.
13 жовтня Тіхановська оголосила Лукашенку народний ультиматум. Лідер білоруської опозиції заявила, що до 25 жовтня мають виконати три вимоги: Лукашенко повинен оголосити про відставку, має припинитися насильство на вулицях, мають звільнити всіх політв’язнів.
6 листопада Європейський союз ввів санкції проти Олександра Лукашенка і 14 білоруських чиновників. Як зазначено на сайті Європейської Ради, в цілому санкції введені проти 59 осіб з Білорусі.
17 грудня Європейський Союз затвердив третій пакет санкцій щодо режиму Олександра Лукашенка.
Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі
УНІАН ІноЗМІ
Переклад:
Лесь Димань