Один із найстаріших православних дерев’яних храмів Полтавщини знаходиться у селі Худоліївка Оболонської територіальної громади. Пантелеймонівську церкву звели за сприяння козацьких старшин і місцевих поміщиків у 1796 році.225 років тому село розташовувалося на невеликому острові серед боліт. Храм звели невеликий і за технологією, яка дозволяла його за необхідності розібрати та перенести в інше місце. Наприклад, у випадку ворожої осади.
Згодом людей у селі почало більшати і вони стали переселятися із заболочених луків на родючі степи. Церкву перенесли на пагорб посеред населеного пункту.»Перенесли вівтарну частину — стару, освячену. Її використали, коли будували новий храм. Наскільки знаю, зведена церква за проєктом Городецького (український та польський архітектор, автор будинку з химерами та Собору святого Миколая в Києві. — Gazeta.ua) від 1885 року. Подібних храмів на Полтавщині звели 25. Наш висвятили у 1888 році», – розповідає місцевий фермер Володимир Ярошенко.Перебудовану церкву назвали на честь архістратига Михаїла. Поставили на мурованому цоколі. Стару частину можна побачити ззовні – видно дошки, які відрізняються від основного матеріалу споруди.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У мережі показали столичні храми, які зниклиПочатково Архістратиго-Михайлівський храм мав дві надбудови – світловий барабан над центральною частиною та прибудовану дзвіницю, яка слугувала головним входом. За радянських часів надбудови розібрали.»У 1930-х роках церква була закрита. Отець Григорій потрапив у полон у Хорольську яму (нацистський табір для військовополонених Червоної Армії в місті Хорол Полтавської області, що існував з 20 вересня 1941-го по 15 вересня 1943-го. — Gazeta.ua). Коли його звільнили, то сказав, що служитиме в храмі. Церкву знову відкрили при німцях. Отець Григорій служив дуже довго, помер в 1970-х роках. Поховали його поруч із храмом», – додає Ярошенко.Цвинтар священників розташований позаду споруди, налічує 6 могил. Над похованням біля переднього фасаду є старий дерев’яний хрест, який колись давно пофарбували у синьо-зелений колір. Фарба облущилася, таблички немає. Не пам’ятаємо, хто тут похований, кажуть місцеві.Це – храм Російської православної церкви в Україні. Останнім часом він частіше стоїть закритим. Відправляють хрещення та вінчання. Літургії проводять по великим святам.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Полтавщині друга релігійна громада проголосувала за перехід до ПЦУ»Батюшку перевели в Пирятин на підвищення. Він сюди приїжджає, іноді служить. Я допомагаю приглядати за церквою, коли його немає. Коли тут жив — служив регулярно. Церква холодного типу – без опалення. То було сходилися на службу і хоч зима, але було спекотно – стільки людей! Один тільки хор був у 24 особи», – розповідає парафіянка Валентина Якупова.Піднімаємося дерев’яними сходами. Жінка відмикає замок, прочиняє високі двері. В передпокої праворуч в рядок висять дзвони. На кожному є ім’я дарувальника та того, на чию пам’ять відлитий.Дзвони виготовляли понад 10 років тому, додає Володимир Ярошенко. Саме він опікувався їх відлиттям у Полтаві.»Ціла історія була. Костяного, директора школи, паралізувало. Дзвонить у церкву, ледь бурмоче! Йому прийшла в голову думка, що якщо будуть дзвони — його попустить. Як зробили за тиждень — відпустило ні з того, ні з сього! Ці дзвони визнані кращими в Полтавській області. Я повністю ними займався із волонтерами. Знайшов, де їх відлили. Потім виготовили форми. Люди дали кошти, проплатили платіжки кожен. Дзвони з бронзи із додаванням срібла», – розповідає Володимир Михайлович.Хороший дзвін відрізняється від поганого довжиною звучання, додає меценат.
«Оцей замовив голова Держкомстату України Олександр Осауленко. Його тато тут математику викладав. Присвятили пам’яті матері Ольги Панасівни», — б’є у найбільший дзвін Володимир Михайлович.За 10 секунд звук потроху стишується, але загалом звучить удвічі довше.Усього дзвонів 7 — по 3 великих і середніх, 1 найменший.»Один тріснув, тому не дзвонить. Дехто каже, що то містика — там мало серебра, пожаднився», — жартує Валентина Вікторівна.»Саме цікаве, що лопнув у ті хвилини, коли чоловік, який його відлив, був у нотаріуса і писав заповіт», — доповнює Володимир Ярошенко.Церква п’ятидольна, хрещата в плані. Над входом в центральне приміщення колони тримають хори, які розходяться на два боки. Стіни пофарбовані в білий колір, оздоблені козацькими хрестами. Фарба лущиться – малюнки ще добре видно, але церква явно потребує реставрації.З обох боків стоять зо два десятки стільців, подібних до віденських – з гнутими із лози ніжками та спинками.»Це в сусідній Матвіївці колись робили. Знане було на всю околицю виробництва. Зараз не роблять. Але стільці довговічні, багато років у храмі», — пояснює Ярошенко.У церкві зберігаються мощі мучеників Христових – їх із храму Різдва Христового (знаходиться у Вифлеємі, Ізраїль. — Gazeta.ua) привіз Володимир Михайлович. Розповідає, мощі допомагають жінкам. Приїжджають і з сусідніх районів.»Єдині на яких можна аборти замолити і просити діток», — каже чоловік.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В Андріївську церкву повернули першу іконуІкони на іконостасі прикрашені вишитими рушниками. Зверху українською мовою напис: «Заповідь нову даю вам, щоб ви любили один одного; щоб як Я возлюбив вас, так щоб і ви любили один одного».Царські врата прикрашені вирізьбленими 6-променевими зірками. Старий іконостас не зберігся.»Іконостас різьблений був. Розібрали в 1930-х роках. Тут років 5 був клуб атеїстів. Потім повернувся батюшка. Служив українською мовою. В нашому краї було так заведено», – пояснює Володимир Ярошенко.Старовинну Успенську церкву 1851 року побудови в селі Рашівка Гадяцького району Полтавської області підірвали в 1970 році. Висадити храм у повітря вдалося лише з другої спроби. Знесення споруди зафіксував фотограф самоучка Микола Галушка.