Тодішній віцепрезидент США Джо Байден вітається з тодішнім російським прем’єр-міністром Володимиром Путіним у Москві, 10 березня 2011 року.
Фото: AP/Alexander Zemlianichenko
Обидві палати парламенту Росії — Рада Федерації та Держдума — 27 січня ратифікували угоду зі США про продовження на п’ять років дії договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3 або New Start). Днем раніше про збереження угоди на максимально можливий час домовилися під час першої телефонної розмови новий президент США Джо Байден та глава РФ Володимир Путін.
Це рішення ухвалили буквально в останній момент: трохи більше, ніж за тиждень термін угоди спливав. Чому Росії та США було принципово зберегти цю двосторонню ядерну угоду — останню від часів виходу США, а згодом і Росії з Договору про ліквідацію ракет середньої й малої дальності у 2019 році? І що буде, коли термін продовженого договору все ж завершиться?
Що це за угода?
Угоду СНО-3 у 2010-му підписали тодішні президенти США та Росії Барак Обама й Дмитро Мєдвєдєв. Договір обмежував сумарну кількість стратегічних наступальних озброєнь в обох країнах. Йшлося про скорочення ядерних боєзарядів до 1 550 одиниць, міжконтинентальних балістичних ракет, підводних човнів та важких бомбардувальників — до 700 одиниць.
СНО-3 вперше застосував поняття «нерозгорнутих» носіїв та пускових установок — тих, які не перебувають у бойовій готовності, а використовуються для навчання або випробування і не мають боєголовок. Зокрема, такі системи, як «Посейдон» (підводний дрон на ядерному паливі та з ядерним зарядом), балістичні ракети, що запускаються з повітря, та інші. Вони теж підлягали скороченню. Також угода зобов’язала сторони обмінюватися інформацією про кількість боєголовок і носіїв.
По суті, саме ця угода, разом з чинним на той час Договором про ліквідацію ракет середньої й малої дальності (РСМД), ухваленим ще у 1987 році, стримувала США та Росію від повернення до гонки озброєнь. Доки до влади у США не прийшов Дональд Трамп, з угодами усе було відносно стабільно. Ще у січні 2018-го посол США в РФ Джон Хантсман наполягав, що Москва та Вашингтон «у правильному напрямку» співпрацюють для продовження СНО-3.
Російські балістичні ракети RS-24 Yars їдуть на Красній площі під час військового параду до Дня Перемоги, присвяченого 75-й річниці поразки нацистів, у Москві, Росія.
Фото: AP/Alexander Zemlianichenko
Та спершу 20 жовтня 2018-го Трамп заявив, що США збираються вийти з Договору РСМД. Як пояснили в Білому Домі — через те, що з 2014 року РФ неодноразово порушувала угоду і не надавала звіти. У Росії таке рішення назвали «помилкою», а потім теж вирішили вийти з угоди — 2 серпня 2019-го договір РСМД перестав діяти.
Вже за рік з’явились чутки, що й договір СНО-3 Трампові більше нецікавий — попри те, що Москва висловлювала намір продовжити його без попереднього погодження будь-яких умов. Втім адміністрація президента США, вважаючи його недосконалим і вже недієвим, зайнялася підготовкою нової угоди про обмеження ядерного озброєння — не лише з Росією, а й з Китаєм.
Трамп нібито планував удосконалити угоду та встановити обмеження і для російських озброєнь, які не підпадають під обмеження за СНО-3, та натиснути на Китай і змусити його вперше в історії щиро зізнатися в кількості наявних у нього ядерних сил. А в ідеалі — теж змусити їх обмежити.
Що буде з угодою і до чого тут Китай?
Ідея Трампа із залученням Китаю від самого початку була не найвдалішою: уже тоді експерти зазначали, що за два роки розробити з нуля тристоронню угоду майже неможливо. Сам Китай не раз офіційно заявляв, що не має наміру укладати подібні угоди, зокрема зі сторонами, чий ядерний потенціал значно переважає його (приблизно вп’ятеро).
По суті, варіантів було два: або Росія та США мусили б скоротити своє ядерне озброєння до рівня КНР (що малоймовірно), або Китаю вдалося б отримати дозвіл наростити його до рівня двох сильніших членів угоди (що ще більш малоймовірно).
Врешті-решт ідея з Китаєм потроху згасла — і в червні 2020-го Росія та США знову почали двосторонні перемовини про спільне роззброєння, зокрема і ядерне. Тоді зійшлися на тому, що таки є сенс посприяти збереженню двостороннього СНО-3 і поки не залучати Китай.
«Наша концепція полягає в тому, що можна вести двосторонні переговори, як між США і Росією, так і між Сполученими Штатами та Китаєм, доти, поки ці переговори в кінцевому підсумку увійдуть в тристоронні рамки», — заявив тоді спецпредставник США з контролю над озброєннями Маршалл Біллінґслі.
З приходом до влади Джо Байдена стало зрозуміло, що продовження хоча б двостороннього СНО-3 є пріоритетом. Це було записано у планах на перші сто днів президентства нового глави держави, а оскільки часу до кінця терміну дії лишалося геть мало, це стало планом першого тижня.
У Москві продовження СНО-3 сприйняли з ентузіазмом. «Виграний час унаслідок пролонгації угоди можна використати для комплексних двосторонніх перемовин про подальший контроль над ракетно-ядерною зброєю з обов’язковим переглядом усіх факторів, які впливають на стратегічну стабільність», — йдеться у заяві Кремля.
А втім, найімовірніше, найближчі роки усе ж підуть на пошук нового формату угоди, щоби долучити до перемовин Китай, вважає Сергій Галака, професор Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка та експерт у питанні ядерного роззброєння.
У коментарі hromadske він пояснює: Китай поки справді не має надпотужних стратегічних сил. Натомість має велику кількість ракет середнього радіуса дії, а ще розширює можливості балістичних ракет на підводних човнах, будує авіаносці, що посприяє виходу КНР у Тихий океан за кілька років.
«Крім цього, Китай — доволі закрита країна, і лунають різні чутки, що, можливо, він має значно більше боєзарядів десь на підземних складах, створених ще у 1970-80-ті роки. Скільки він має ракет середньої й малої дальності, теж невідомо. У будь-якому разі, КНР наразі, на мою думку, не бачить перспектив свого включення до угоди, доки він не зробить ривок у розбудові своїх стратегічних сил», — зазначає Сергій Галака.
Депутати беруть участь у засіданні Державної думи, нижньої палати російського парламенту в Москві, Росія, 27 січня 2021. Обидві палати парламенту одноголосно проголосували за продовження Нового договору СНО на п’ять років.
Фото: AP
Пошуки нових форматів
Теоретично, у найближчі роки може йтися і про залучення до угоди інших держав, не лише Китаю. Росія, наприклад, не раз закликала залучити Францію та Велику Британію, та в обох країн доволі обмежений ядерний потенціал.
«А от Індія й Пакистан — це серйозна проблема. Взагалі спеціалісти уже багато років вважають Індостан найбільш вірогідною територією, де може бути застосована ядерна зброя. Ну й Ізраїль, хоча він наявність зброї у себе заперечує. В Ізраїля, за різними оцінками, кількасот боєзарядів, у них є ракети середнього радіуса, теоретично вони можуть створити і дальнього. Але спробуйте якось зацікавити Ізраїль, щоби він приєднався до цих перемовин», — каже експерт.
Очевидно, що переконати країни виконувати міжнародні угоди про заборону чи обмеження ядерної зброї — непроста справа. Йдеться і про давніші — ДНЯЗ (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї) та Іранську ядерну угоду 2015 року, яку цього року беззастережно порушив Іран, і про нові.
22 січня набула чинності міжнародна угода про заборону ядерної зброї, затверджена у 2017-му Генеральною асамблеєю ООН і схвалена 122 державами. Очільник ООН Антоніу Гутерреш наполягав на тому, що це — «важливий крок до цілі зробити світ вільним від ядерних озброєнь».
Але жодній з дев’ятки ядерних держав — США, Росії, Британії, КНР, Франції, Індії, Пакистану, Північній Кореї та Ізраїлю — вона не цікава, і жодна з цих країн угоду не підтримала. За таких умов двосторонні договори на кшталт СНО-3 є своєрідним рятівним колом і більш-менш надають певності, що завтра не розпочнеться ядерна війна.
Певною мірою продовження російсько-американської угоди можна сприймати і як вияв готовності співпрацювати з Москвою з боку адміністрації Байдена. Проте у доволі чітких формулюваннях американська сторона поки дає зрозуміти: щодо інших питань діятиме жорстко.
«Президент Джо Байден давно дав зрозуміти, що вважає угоду СНО-3 такою, що відповідає національним інтересам США», — говорила 22 січня на брифінгу речниця Білого дому Джен Псакі. Водночас зазначила, що попри активну співпрацю у цьому питанні, США усе ж працюватимуть над тим, щоби «притягнути Росію до відповідальності за її безрозсудні та ворожі дії».
Водночас, за словами Сергія Галаки, ініціатива продовжити СНО-3 — це усе ж більше про загальносвітову безпеку.
«Потреба в таких договорах була, є і буде, тому що інакше світу загрожує занурення у якусь безконтрольну гонку. Раніше чи пізніше це може призвести до дисбалансу — тоді можливий найгірший сценарій. І всі, зокрема й Україна, зацікавлені в тому, щоби ця угода була подовжена і хоча б на якомусь рівні трималась впевненість у тому, що завтра наддержави не почнуть гратися з ядерною зброєю», — каже експерт.